Понад тисячу років минуло з того часу, як християнство прийшло в Україну, і до Київської Русі з Царгорода було завезено чотири ікони: Вишгородську, Белзьку, Успіння Богородиці та Холмську. Правда, не всім судилось залишитись в Україні. У XIII ст. Вишгородська стала Володимирською і нині, як найбільша святиня Росії, перебуває в Москві. Белзька ікона в XIV ст. стала Ченстоховською і вшановується польським народом як символ католицької віри. Ікона Успіння Богородиці Києво-Печерської лаври під час війни 1941 року загинула. І лише один образ – чудотворної Холмської Богородиці – залишився в Україні. Як запевняють легенди, з цим образом перемагали не в одному бою. Сліди від стріл та мечів на іконі збереглись і до сьогодні. Ще донедавна образ Холмської Богородиці вважали втраченим. З 1943 року під час евакуації вона згубилась, і лише 2000-го Холмська Матір Божа, вже відреставрована, стала доступною для поклоніння в Луцькому музеї. Трагічна її історія перегукується з не менш трагічною долею тих, кого в 40х роках було виселено з Холмської землі. Сьогодні на цю тему розмовляємо із холмщанами – п. Ольгою РЕУКОВОЮ, головою товариства «Холмщина», та її заступником, п. Анісією ПЕТРИШИН.
Кривава Холмщина
Чимало холмщан через стільки років німих заборон зі сльозами на очах нарешті відвідали рідні села, занедбані, зарослі хащами православні кладовища, понівечені могили та хрести. І кожне таке сплюндроване село заслуговує, принаймні, на пам'ятник та нашу пам'ять. «Я не була свідком цих подій, – каже пані Ольга, – але моя мама та бабця то все пам’ятали, бо вони пережили те жахіття. Жили вони біля Томашова, у Тарноватці. Ми, четверо дітей, тут родились. Там, у Польщі, вони мали багато землі і досить велике обійстя. Сьогодні там проживає наймолодша сестра моєї покійної бабці, на тому самому місці, де колись народилась моя мама. Звичайно, жити в чужій стороні, знаючи, що там є маєток, дім, сад вишневий, квіти, і розуміти, що не можеш туди поїхати, дуже важко. І вони все життя, сумуючи, проплакали, що бабця, що мама!»
«Довго не бачились із ріднею? – запитую і чую у відповідь. – Сорок років, бо не дозволяли бачитись. І коли моя мама перший раз відвідала Польщу, то вся родина була чомусь настрахана, вони подумали, що мама хоче майно забрати. Недружелюбно її зустріли, але пізніше і до сьогодні ми стали підтримувати родинні зв’язки». Про сімейну трагедію переселенців, за словами Ольги, вона дізналась вже у дорослому віці. Тогочасна польська шовіністична верхівка постановила своїм завданням позбутись українців, корінних мешканців Холмщини: десятки сіл були спалені, а їх мешканці закатовані збройними загонами Армії Крайової. «Мама й бабця про це мовчали, – розповідає пані Ольга, – і все життя на чужині проплакали». Як з'ясувалось, звірства поляків не оминули й цю родину. Сина бабусиної рідної сестри знайшли повішеним в лісі, без чоловічих органів, з виколотими очима та вирваним язиком. Від рук поляків загинула ще одна родичка, рідна сестра закатованого брата. «Я коли це згадую, то і мені хочеться плакати, бо мама і бабця ніколи не розказували про ті події. Сорок років минуло, і щоб вона не могла поїхати на свою батьківщину? Вони тільки жили тою думкою, щоб вернутись. Так і не повернулись, померли, – сумно зітхаючи, каже Ольга. – Ми тільки дорослими взнали, що мама народжена в Польщі, і вони пережили цю трагедію. Це була сімейна таємниця, і горем вони ділились лише між собою. І це стосувалось тисячі таких сімей, бо кожен мав свою власну трагічну долю».
На тлі цих жахіть цьогорічна постанова Польського Сейму про визнання геноциду над громадянами Другої Речі Посполитої, здійсненого українськими націоналістами у 1943-45х роках, виглядає приголомшливо. Минуло понад сімдесят років з часу варварської акції польських шовіністів, котрі вогнем та мечем нищили етнічне населення Холмщини, і тільки зараз з чиєїсь зрадливої руки історію етнічних українців, які на той час були громадянами Польщі, старанно перекрутили. На запитання, як голова товариства «Холмщина» сприймає рішення польських політиків, пані Ольга каже, що з тою правдою жити теперішньому поколінню. Чимало води сплинуло відтоді, і, можливо, не треба ворушити минулого. А сьогодні потрібно постаратись віднайти взаємне порозуміння на засадах прощення, щоб далі розвивати українськопольські відносини. Нині сокальські холмщаки часто відвідують рідні місця у Польщі. Одна з таких поїздок нещодавно відбулась у місто Холм та понівечене поляками село Сагринь.
До речі, півтора століття тому саме на Холмській землі народився перший президент Української держави, Михайло Грушевський, чиє 150річчя українці відзначали цьогоріч у вересні. А назва однієї з найдавніших святинь України – Холмської Богородиці, також пов’язана з Холмом і Холмським собором, де нині поховано багато українських князів, серед яких знані князь Данило та князь Василькович.
«Де твій образ Божа мати Холмської гори…»
Як запевняє легенда, Холмська Богородиця була написана євангелістом Лукою і, можливо, перебувала у шлюбному посагу Анни, котра стала під вінець із князем Володимиром Великим. У 1001 році на Даниловій горі в місті Холм було побудувано собор Пресвятої Богородиці, де і виставили для поклоніння ікону, яку стали називати Холмською. У 1240му полчища татар взяли в облогу Холм, і, благаючи про порятунок, жителі міста почали молитись до Холмської Матері Божої. А коли ікону винесли на кріпосні вали, татарам здалося, що мури навколо Холму піднялися до неба, і загарбники накивали п’ятами. З того часу до Холмської чудотворної ікони у надії знайти заступництво перед Матір'ю Божою полинули християнські вірники.
У 1646 році вийшла книга Якова Суші, в якій була викладена історія ікони й перелік її чудес. Невдовзі через політичну нестабільність образ Богородиці з Холма забрали та тривалий час переховували у монастирі села Жидичин, що біля Луцька. Після Віденського конгресу, в 1815 році, коли Холм і вся Холмщина відійшли до Росії, а в 1875му царським урядом було скасувано унію, святиня знову повернулась у лоно православної церкви. З того часу на Другу Пречисту – 21 вересня, за старим календарем, щорічно почали відбуватися урочистості з нагоди вшанування Холмської Матері Божої. До Москви ікона потрапила, коли закінчилась перша світова війна. А коли в Росії встановилась більшовицька влада, святиня переїхала до Києва. У важкі 30ті роки зберігати образ у Федорівському жіночому монастирі стало небезпечно. Прикриваючись допомогою голодуючим, більшовицька влада провадила тотальну конфіскацію церковних цінностей. Пізніше Польщу і Холмську землю окупували німці, і 19 травня 1940 року Холмську православну єпархію, яку очолив Іван Огієнко, тодішній митрополит Іларіон, було відновлено. У відреставрований собор у Холмі нарешті повернулась врятована Холмська Богородиця, яку майже три десятиліття тому вивезли на чужину.
Це був 1943 рік, і вірники звідусіль потягнулись до своєї прадавньої Небесної Покровительки. Але війна знову внесла свої корективи. Ікона швидко з'явилась і раптово зникла. Втративши свої землі, холмщаки під час евакуації втратили ікону. Багаторічні пошуки не дали належного результату, і чудотворний образ стали вважати втраченим назавжди, як несподівано 1996 року про нього сповістила Надія Горлицька, мовляв, відреставрована реліквія у неї вдома. Провідні українські та світові дослідники, побачивши відновлену ікону, м’яко кажучи, ахнули. Бо перед ними відкрилась не просто ікона, а глибинна цінність, яка прожила тисячу років – візантійське письмо ХІ століття і ті збережені 70 відсотків авторського запису, у яких не тільки мова фактів, а й 700 чудес, записаних грекокатоликами. Чудотворна Холмська Богородиця, яка ніколи офіційно не належала до католицької церкви, але коронована Папою Римським золотими коронами, вразила усіх своєю об'явою…
Крізь тисячу років: повернення ікони…
Спілкуємось далі з п. Анісією Петришин, заступником голови товариства «Холмщина». «Взагалі з Холмщини, – каже пані Анісія, – свого часу виселили десь понад півмільйона людей, і розселили їх по 17 областях України. То ж була трагедія всього народу. У мене в самої в 12 місцевостях живуть родичі. Іван Огієнко бачив, що тоді творилось у нас, на Холмщині, і написав чудний вірш: «Моя ти Холмщино кривава, моя матусечко ти мила, в боях кувалась твоя слава, в крові втопилась твоя сила!» Маючи від природи приємний тембр голосу, жінка наспівує мені «Псалом до Холмської Матері Божої»:
«Де ти згасла, зоре наша, з якої пори,
Де твій образ Божа мати Холмської гори,
Де покривджених надій,
Там пречистая Марія,
Котра в тяжкий час рятувала нас…»
Прославляючи чудотворну силу своєї Божої заступниці, холмщаки створили безліч пісень, і в кожній з них трепет і уповання на Її милість:
«Ми цілуєм Твої стопи –
Не покидай нас.
Порятуй нас від Голгофи
В цей жорстокий час.
Молимо: «Будь вічно з нами,
Сина упроси
І своїми молитвами
Холмський люд спаси!..»
Сьогодні ікона Холмської Богородиці зберігається в Луцькому музеї волинської ікони. Скільки зусиль знадобилось, щоб врятувати її, і щоб власниця ікони погодилась на те, щоб реліквія потрапила не в храм Божий, а саме в музей. І це, мабуть, єдиний випадок в Україні, коли в музей з хресними ходами до цієї ікони приходять представники різних конфесій. До слова, музей подібного роду також єдиний в Україні, а з'явився він завдяки масовому закриттю церков у 7080х роках. У той час на Волині не діяли майже 80 відсотків храмів, а безцінні ікони через вологу та холод у закинутих сакральних спорудах перебували в жахливому стані. Саме тоді й було здійснено експедицію рятувального характеру і зібрано чимало стародавніх образів.
15 вересня 2000 року відбулась офіційна передача ікони Волинському краєзнавчому музею, за умови створення безпеки зберігання, реставрації та довічного перебування в Луцьку. Для широкого загалу та поклоніння ікону було виставлено 19 вересня 2000 року. Першими її відвідали учасники ІV Всесвітнього конгресу холмщаків, що відбувався у Луцьку. Кажуть, в історії цієї ікони був момент, коли отець Гаврило Коробчук, який таємно зберігав ікону, посилав своїх родичів у Почаївську Лавру дізнатись, чи приймуть образ туди. Хтось прозірливий із ченців заперечив, застерігаючи, що рано чи пізно ікона опиниться в Москві, тому віддавати українську святиню у Почаїв небезпечно…
І нехай силами небесних молитов чудотворна ікона Холмської Богородиці помагає нам у наших немочах. На дива Пресвятої Богородиці і ми покладаємо свої надії. Про мир в Україні благаймо Її!
На фото: члени Сокальського товариства «Холмщина».
Минає 25 років з дня заснування Сокальського товариства «Холмщина». З цієї нагоди рада товариства щиро вітає усіх членів товариства і холмщан, які мешкають на Сокальщині. Єднаймося навколо своєї малої Батьківщини. Здоров`я всім, многая літ, і нехай у серці кожного з нас і наших нащадків живе світлий спомин про нашу рідну Холмщину.
Ірина СЛАВЧАНИК.
«…Там Пречистая Марія, котра в тяжкий час рятувала нас!»