28 квітня Свята Церква святкує подію урочистого входу Господа нашого Ісуса Христа в Єрусалим.
Напередодні цього входу Спаситель звершив велике чудо: воскресив із мертвих Лазаря, свого товариша. Ця подія гостро вразила всю околицю, навіть занепокоївся весь єврейський синедріон. Адже звістка про чудо дуже швидко рознеслася, і народ спішив подивитися на Переможця смерті, на Великого Чудотворця.
Народ зустрічав Христа в Єрусалимі, який в’їжджав туди не в царській колісниці, запряженій кіньми, а на осляті, вкритому одягом апостолів, а не дорогими шовковими тканинами.
Скромний і смиренний вхід Господа Ісуса Христа в Єрусалим був знаком миру і лагідності та являв собою повну протилежність тодішнім царським походам. Царі їздили на колісницях, в дорогих багрянцях і прикрасах, оточені воїнами. Похід Христа Спасителя показував, що його царство не від світу цього, і що Він – посланець Отця Небесного. Зійшовши на Елеонську гору, Ісус Христос зупинився. З цієї гори відкривався прекрасний вид на Єрусалим. Радісне захоплення народу, що йшов за Великим Чудотворцем, котрий воскресив Лазаря, підсилилось при спогляданні на це прекрасне та священне місто. Не тільки апостоли, але і всі, хто увірував в Нього, раділи, адже вважали, що Ісус і є Той обіцяний Месія, котрий через помилкове розуміння і очікування євреїв сяде на престол Давида, царя слави, і буде їхнім Царем, і спасе їх від римського ярма.
Зустрічаючи Ісуса біля воріт Єрусалиму, народ в руках тримав пальмові гілки. І, як розповідає євангелист Матфей, цими гілками і одягом встеляли дорогу, по якій проїжджав Христос.
Пальмові гілки завжди зеленіють – це символ перемоги, радості, життя, спасіння. Із пальмовими гілками євреї зустрічали іменитих і знатних людей, ці ж гілки підносили на Сході переможцям.
Наслідуючи той народ, який вітав Христа при в’їзді до Єрусалиму, ми не можемо встеляти дорогу для Христа своїм одягом, а можемо принести щире розкаяння зі своїх гріхів, та в молитвах висловити щиру віру і любов до Нього.
У руках народу були пальмові гілки і ми, наслідуючи їх, стоїмо в цей день у храмі з вербовими гілками. Це знак нашої радості та нашої любові до Господа Спасителя. Ми радіємо з того, що Господь Ісус Христос йде спасати Своїх людей відкупительним подвигом від вічної загибелі.
Святий євангелист Лука каже: «…А як був близько вже до спуску з Оливної гори, вся громада його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога за всі чудеса, що бачили, промовляючи: «Благословен цар, що йде в ім’я Господнє!»… І як наблизився і побачив місто, Він над ним заплакав, кажучи: «Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Та тепер від очей твоїх сховано це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги валом оточать і обляжуть тебе… І зрівняють тебе із землею, і поб’ють дітей твоїх в тобі, і не зоставлять в тобі каменя на часу відвідин твоїх».
Св. Іоан Золотоустий, роздумуючи над цією розповіддю євангелиста про сльози Господа Ісуса Христа, говорить: «Це були сльози всезнаючого Бога, Котрий знав не тільки про майбутню загибель Єрусалиму і плакав не тільки над священним містом, а знав все майбутнє землі, все майбутнє людства, і плакав».
Плакав Він, знаючи про те, що незабаром почнуться три криваві століття, Св. Церква воздвигне незчисленну кількість мучеників, які вмиратимуть за Христа. Він плакав над їх мучителями, котрі вигадували страшні тортури, щоб знищити християн. Плакав Господь і через те, що Його Божественне Євангеліє стане забутим для багатьох людей, а деякі люди з ворожістю будуть злословити і неславити Його святе Ім’я. Він плакав, тому що знав: буде велика кількість відступників від віри, котрі відречуться від Нього за уявне короткочасне земне щастя.
Господь Спаситель плакав, передбачаючи велику кількість грішників, незчисленну кількість гріхів, котрі будуть володіти людьми, навіть тими, які носять ім’я християнина. Плакав Він і через тих грішників, котрі після покаяння повертаються на стару гріховну дорогу.
Значить Він плакав і за нас з вами, дорогі браття і сестри.
Благословенна лоза, яку ми освячуватимемо цієї неділі, є символом Христового володіння в наших серцях кожного дня і в кожному місці. Тож, возлюблені брати і сестри, в різних випадках нашого земного життя удаваймося до Христа і нехай Він освітлює нам дорогу до спасіння.
Володимир ЖАРСЬКИЙ,священик.