Діти – віддзеркалення своїх батьків. Про це йшлося на тренінгу, який днями відбувся в храмі Святого Духа смт. Жвирка. Захід пройшов під гаслом «Я – більше ніж просто дитина!». Його організували представники парафії й громади. Нагадаємо, що раніше вони виграли грант у сумі 20 тис. грн. І от, власне, цей тренінг – один із перших заходів, які втілюють активісти зі Жвирки в межах проекту задля забезпечення змістовного дозвілля дітей та молоді селища. Партнерською організацією у втіленні проекту є Сокальська районна організація людей з інвалідністю.
На тренінг по вихованню дітей запросили всіх охочих. На нього завітало близько 20-и батьків, які відчували потребу у кращому розумінні своїх дітлахів. Навчання проводила психолог Іванна Адамчук із Червонограда зі стажем роботи у сфері психології 27 років. Вона робила з батьками вправи, відповідала на їхні запитання й говорила на теми: «діти – віддзеркалення батьків», «кризові вікові періоди у розвитку дітей», «психологічний бік виховання дітей». На особистому досвіді, який, за словами психолога, є найбільшою цінністю будь-якої людини, жінка розповіла багато яскравих прикладів із роботи:
– Хлопчик з дуже добрим інтелектом, учень математичного класу однієї зі шкіл, вкрав дорогоцінності з квартир своєї однокласниці. Коли він був у неї в гостях, побачив шкатулку і щось вкрав із неї. Йому це не було потрібно, але він захотів проекспериментувати. Згодом, коли проводили психологічну експертизу, мама стверджувала, що дуже здивована такому вчинку сина: «Ми йому постійно говорили – чуже не твоє. Він це добре знав і ріс із цим. І навіть, коли я з панчішної фабрики приносили шкарпетки, він запитував «для чого?». Тобто мама говорила одне, а робила інше. І дитина це бачила, – розповідає Іванна Адамчук.
Один із головних меседжів тренінгу: все, чого хочеш навчити дитину, роби сам і будь щирим у цьому. Адже діти, за словами Іванни, все переймають від батьків, навіть на підсвідомому рівні. Всі комплекси, навички, цілі – результат виховання в комплексі з впливом навколишнього середовища. Діти повинні поважати батьків і пишатися ними:
– Ми повинні бути авторитетами для своїх дітей. Це важливо. Кожна дитина хоче, аби однокласники захоплювались її батьками. Діти хочуть знати, що їхні мама чи тато – успішні. Ми не можемо заставити дітей, аби вони любили й поважали нас, батьків. Такого просто не буде. Це ми їх любимо безумовною любов’ю, адже, крім Божої, лише батьківська є безсумнівною. А діти батьків повинні любити за щось. Інакшого не дано.
Окрім Червонограда, Іванна ще жила й працювала кілька років у Канаді. Зважаючи на це, вона стверджує, що, попри все, кожна нація має загальні ментальні риси, які теж впливають на модель поведінки. Українські, як й інші, – яскраво виражені і передаються навіть через покоління. Одна з проблем, власне, українських батьків – це формування у дітей почуття вини. А воно виховує комплекси, з якими важко по життю. А ще патріархат:
– Як би ми не стверджували, що ми – особистості, але все одно люди однієї нації, принаймні критична маса, мають спільні характеристики, цінності і, звісно, технології виховання. От, для нас, українців, притаманний патріархальний підхід до виховання: ми любимо тиснути своїм авторитетом на дітей. Бо там виховували нас і так виховуємо ми. В нас дуже поширений такий підхід до виховання. В Канаді спостерігала за нашою діаспорою і помітила, що всі вони чимось подібні. Навіть ті, що народилися вже в Канаді. Ті риси їхні батьки-діти передали через покоління, – стверджує психолог.
Іванна наголошує, що все потрібно проговорювати. Діти – рівня для вас, шукайте першопричину проблем і розмовляти. Запитуйте в дітей «чому вони так поводяться?», «що їх турбує?» і пояснюйте чому приймаєте таке рішення, а не інше:
– Навіть маленькій дитині бажано давати вибір. Коли підросте, то радьтеся з нею, наприклад, куди поїхати на вихідні абощо. Нехай дитина теж висловить свою думку, від вас залежить чи підтримаєте ви її чи ні, але якщо ні – поясніть чому зробили такий вибір. Рівноправність – важлива, дитина повинна відчувати свою важливість у родині.
Ще один важливий момент розвитку дітей – це різні вікові періоди, які при цьому є ще й кризовими. Батьки повинні розуміти і сприймати дитячі вибрики у будь-якому віці, бо це минає:
– Про кризові вікові періоди красномовно написав письменник Марк Твен: «Коли мені було 14 років, мій батько був таким телепнем, що я ледве терпів його. Та коли мені виповнився 21 рік, я був здивований тим, наскільки ця стара людина порозумнішала».
Також важливе місце у вихованні дітей займає християнство. Власне, за визначенням психолога, єдині рамки у ньому – заповіді Божі:
– Я для себе прийняла таке рішення: для мене єдині рамки у вихованні – Заповіді Божі. Ви теж маєте вирішите чи є вони для вас обмежень. Але вони визнані всім світом і хтось казав, що якби їх не було, їх все одно довелось би вигадати.
Власне, психологія і християнство тісно пов’язані між собою. Про це Іванна говорить у розмові з кореспондентом ТРК «Сокаль»:
– Важливо, щоб людині щось допомагало, а їй допомагає те, в що вона вірить. Якщо людина – християнин, вірить в Бога, то він їй точно допоможе. Психологи це розуміють, тому є багато точок дотику, є й християнська психологія і, зрештою християнство – це теж терапія, як і психологія.
Про духовне виховання дітей на тренінгу говорить вчитель катехитичної школи при жвирківському храмі Святого Духа Оксана Рябова. Вона розповідає, що навчання в такій школі є дуже корисним, адже там навчають не лише основам християнства, а й іншим важливим аспектам: ввічливості, поваги, слухняності та іншого:
– Перші кроки виховання – із сім’ї, а потім йде садочок, школа, вулиця. Але те, що закладається в родині – назавжди. Якщо її добре навчити, розказати, пояснити, то дитина матиме власну думку і цілі в житті. Дуже мало дітей дітей приходить в катехитичну школу. Дуже жаль, адже можна стільки всього почерпнути.
Настоятель храму Святого Духа, отець Петро Звір теж наголошує на важливості катехизації дітей. А ще розповідає про те, хто передусім повинен навчати дітей духовному вихованню:
– Ні для кого не є таємницею, що перші вчителі – це мама з татом вдома. Не так тато, як мама. Через те, що тато інколи є «твердіший», черствіший й інколи соромиться проявити слабкість перед дитиною. Тож мама повинна навчити молитися, бути милосердною і любити. Тому сім’я – перший і головний осередок для духовного зростання. Ми інколи перекладаємо свої обов’язки на вихователів у садочку, вчителів у школі чи священиків у церкві, але це неправильно.
Серед гостей тренінгу – служитель парафії села Потелич, що на Жовківщині, отець Михайло Захарко, який працює у своєму храмі в групі з розвитку соціального служіння. Він вражений активності жвирківської громади і розповів про важливість доброго виховання:
– Важливим моментом у вихованні є те, що потрібно досвідчити Бога. Як батькам, так і дітям. Ось що мені нині дуже сподобалося – це наголос, що потрібно бути щирим у всьому. Бо коли є фальшивість – виникає багато проблем. Дуже добре знайти ту людину, яка «понишпорить» в мені і знайде корінь проблем.
Захід проводили в межах проекту «Підвищення рівня соціальної відповідальності парафій та їхньої участі у житті громад на місцевому рівні». Один із організаторів – голова ГО «Світло Христове» Ірина Гулявська запевняє, що буде ще багато подібних заходів для батьків і не менш цікавих для дітей. А мами з захоплення діляться враженнями від першого тренінгу і розповідають про тези, які їм запам’яталися:
– Для мене нині гарним лозунгом стала фраза «дитина – віддзеркалення родини». І після всього почутого, хочеться прийти додому і сказати як сильно я їх люблю, – ділиться враженнями молода мама Галина.
– Не потрібно утискати в дитини її бажань і не бути над нею, а більш рівноправними, – така теза стала головною на тренінгу для мами Ірини.
– Дитина духовно повинна розвиватися духовно в родині. Батьки – основні вихователі, не потрібно покладати надії на школу, садочок чи суспільство. Виховний ідеал українця починається зі сім’ї, – ще кілька тез пригадує мама і вчитель Надія.
Христина Процик,
кореспондент ТРК “Сокаль”