Головна / Духовне життя / Журнал «Місіонар» – історія видання та сучасність

Журнал «Місіонар» – історія видання та сучасність

Сьогодні найпопулярнішим періодичним виданням Української греко-католицької церкви є, безперечно, журнал «Місіонар». Його перший номер вийшов друком у травні далекого 1897 року. Отож, часопису – 115 років.

Історія «Місіонаря» тісно пов’язана з нашим Прибузьким краєм. Першим редактором журналу став отець Платонід (Петро) Філяс (18641930 рр.), Чину Святого Василія Великого, уродженець села Добрячин.

На зорі Незалежності України, коли журнал відновив свій вихід, деякий час його редагував отець Василь Зінько (1912–2008 рр.), який народився у Сокалі, а після повернення з еміграції (1994 р.) був ченцем Кристинопільського монастиря отціввасиліан. «Місіонар» також редагував, добре відомий багатьом червоноградцям, отець Йосафат Воротняк (19482008 рр.), який ще до виконання обов’язків редактора був настоятелем Кристинопільського монастиря.

Ініціювали видання «Місіонаря» майбутній митрополит, а тоді ще ігумен Львівського василіанського монастиря о. Андрей Шептицький і наш краянин о. Платонід Філяс. Причин – кілька. Передусім, вже вкотре важко складалася доля українців Східної Галичини, принижених і політично, і економічно, і духовно. Вони знову змушені були доводити свою національну ідентичність, боротися за право на рідну мову, культуру, історію, звичаї, традиції. А Грекокатолицька церква ніколи не стояла осторонь цих проблем. Навпаки, культивувала і ширила все національнодуховне. Ініціативу молодих душпастирів високо оцінив і благословив тодішній глава УГКЦ преосвященний кардинал Сильвестр Сембратович.

Журнал швидко набуває популярності. Тільки протягом першого року редакція отримала понад півтора тисячі листів, журналістських кореспонденцій, до речі, в т. ч. з Кристинополя. Окремі з них часопис надрукував.

Видання стало невід’ємною часткою життя християнинагаличанина. (Заради правди, читали його і за межами Галичини). Про доцільність виходу цього часопису свідчать рубрики «Розмовна картка», «Питання і Відповіді», «Листи з Краю». Нумерацію сторінок практикували за принципом щорічника: другий номер продовжував нумерацію сторінок першого і т. д.

Після перших номерів редакція збільшила наклад видання. У 1899ому він вже сягав 30 тисяч примірників, у 1912 – 50 тисяч (!). А на початку заснування – лише 10 тисяч. Зрештою, і тепер не кожне періодичне видання може «похизуватися» таким тиражем. Журнал читали громадою, про що свідчать дописи. Отож, читачів було значно більше, аніж надрукованих примірників. До колективного читання закликала й сама редакція, враховуючи, що багато українцівгаличан не знають грамоти.

Довоєнний «Місіонар» вражав своєю індивідуальністю, удосконалював верстку, поліграфічне оформлення, щороку змінювався зовнішній вигляд журналу, розширювалася тематика публікацій. Проте, деякі рубрики залишалися сталими: «Подяки за вислухані молитви», «Календар на наступний місяць року», «Щоденна молитва», «Просять о молитві». Окремі публікації адресував дякам, акцентуючи на важливості функціонування такої інституції.

Актуальні відомості та заголовки статей виділяли різноманітними шрифтами (курсивом, півжирним, старослов’янським). Також вражає висока якість ілюстрацій – малюнків, репродукцій образочків, фотографій. Ними часто ілюструвались оповідання та народні перекази релігійного змісту, апокрифічні легенди.

Церковні пісні, колядки досить часто подавалися з нотами. Серед їх авторів був отець Віктор Матюк (1852–1912 рр.), похований у Карові.
Не забувала редакція і про діточок – виходила сторінка «Малий Місіонарчик», яка у 1903 році переросла в окремий дитячий журнал з такою ж назвою. Його автором і, тривалий час, редактором був отець Маркіян Когут (1908–1998 рр.). Останні роки свого життя він провів у Кристинопільському монастирі отціввасиліан. Його добре пам’ятають не тільки червоноградці.

Журнал «Місіонар», чи не першим в історії української галицької журналістики, почав видавати додатки – щорічний альманах «Календар «Місіонаря» (з 1901 р.) та «Вісник Місійного Товариства» (з 1913ого).

Часопис друкував дописи зза кордону, зокрема про життя українських емігрантів, грекокатолицькі парафії. Згадуваний нами отець Платонід Філяс вісім років трудився місіонарем у США, Канаді, Аргентині та Бразилії, перед тим полишивши редакторську працю, але не журналістику. Регулярно надсилав свої кореспонденції до журналу. Він знову очолив редакцію аж після Першої світової війни, у 1922 році.

Протягом 47ми років виданню вдалося стати живим друкованим словом, посередником між християнином і церквою, духовним провідником християнської родини. Про це вже написав сучасний «Місіонар».

Журнал виходив друком у видавництві отціввасиліан у Жовкві (до речі, там він друкується і тепер); в окремі роки – у Львові, Перемишлі, Загребі.
З відомих причин, припинив вихід у 1944 році. І лише на початку Незалежності України він знову прийшов до читача. У цьому була чимала заслуга викладачів, аспірантів, студентів факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

«Місіонар» крокує в ногу з часом і продовжує найкращі традиції свого попередника.

Тарас ЛЕХМАН, викладач кафедри гуманітарних дисциплін Львівського інституту МАУП.

Голос Сокальщини на GoogleNews

Про Андрій Гаврилюк

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не опублікується. Необхідні поля позначено *

*

1 × two =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

закрити

Ми виявили що ви користуєтеся Ad Blocker!

Для того щоб ми були незалежними потрібно так мало - відображати рекламу!