…Ой, хто п’є, тому наливайте! Є така в українців народна пісня, яка красномовно засвідчує любов нашого народу до міцненьких напоїв. Чи не тому багато хто з нас так полюбляє домашнє вино і кожного року вирушає у цей чудовий край, ім’я якому – сонячне Закарпаття. Хтось, можливо, їде у долину нарцисів, що наливається ароматами квітів у травні на Хустщині, а хтось – просто «посмакувати» етнічний колорит закарпатців. Величезний спадок десятків різних національностей упродовж багатьох століть на маленькій території дивовижним чином переплівся і створив масу різноманітних звичаїв, цікавих обрядів та свят. Тисячі туристів щороку приїжджають сюди, щоби покуштувати закарпатську кухню, взяти участь у майстеркласах приготування бограча та баноша, навчитися танцям угорським, румунським, гуцульським, словацьким! А ще Закарпаття знамените дивовижною вишивкою та чудовими автентичними виробами з лози, кукурудзяних качанів, дерева, коренів, каменю, шкіри! І, звичайно, сонячне Закарпаття славиться своїми винами. Тож де, як не на фестивалі вина, спробувати цей вишуканий напій. Побувала і я у Мукачево на фестивалі «Червене вино», який ще ніжно називають «Вінко червеноє»!
«Червене – вино 2012»
Любов до Закарпаття прищепили мені зі студентських років мої однокурсникизакарпатці. Пригадую, як вони щомісяця приїжджали з вином та влаштовували у гуртожитку дегустацію. Свято тривало до ранку, а на додачу можна було скуштувати баранячої свіжини та знаменитий закарпатський банош у студентському виконанні. А коли випала така нагода знову відчути дух Закарпаття, я, звичайно, не відмовилась. Тим паче, був привід – 13 січня в Мукачеві стартував традиційний ХVII фестиваль вина «Червене вино 2012», де на дегустацію мали з’їхатись щонайменше 100 виноробів. За заявками їх було вдвічі більше, проте багатьом довелося відмовити через брак місця та незадовільну якість вина. Мер Мукачева Золтан Ленд’єл ще задовго до відкриття фестивалю запевнив, що свято вина буде удвічі більшим, ніж минулого року. Як подарунок для кращого винороба, мер пообіцяв коня з рук самого міністра МНС Віктора Балоги. Напевно, дракона в рік Дракона віднайти не вдалось. А шкода… Так воно і сталось. Почесний громадянин Мукачева Віктор Балога на закритті «Червеного вина» вручив переможцеві обіцяного коня. А народ, що мав нагоду за три дні «відірватись» на фестивалі, просто шаленів від захвату! Скидалось на те, що влада вже вкотре вирішила застосувати класичну формулу рабства: ХЛІБА і ВИДОВИЩ! Видавали сум’яття та занепокоєння лише обличчя охоронців, що рутинно виконували свою роботу. Ще б пак, свято стало міжнародним і набуло в окрузі великого розголосу, а відтак дехто з виноробів продав понад тисячу літрів вина, чимало з яких були авторські. Винороб Карл Шош цього року привіз на фестиваль власне ексклюзивне вино «Жужик», назване на честь дружини Жужанни. Цього вина пан Карл найбільше продав. Хто, хто, а винороби радіють таким заходам, бо за три дні фестивалю дехто продає вина більше, як за рік. А це, погодьтесь, добра копійка для закарпатських виноробів, які одного чудового дня, 17 років по тому, зібрались, аби організувати такий собі полігон для реклами своєї продукції. Чотири мукачівські Василі – Ільтьо, Цицак, Гонак і Ковбасок, на Святого Василя вирішили започаткувати свято «Червене вино». Власне «червене вино», а не «червоне», як воно правильно звучить українською, бо такою русинською мовою його створювали 1996 року. Вже опісля однойменний фестиваль «Червене вино» став своєрідним плацдармом для організації фестивалів в Берегові та Виноградові, а також ужгородських – «Сонячний напій» та «Закарпатське божоле». Традиційно на цьогорічному «Червеному вині» працювало і журі. Мені теж випала така нагода посмакувати закарпатське вино та оглянути місцеві пам’ятки архітектури.
«Вино має бути… як перший поцілуй!»
Закарпатці – народ цікавий і, відверто скажу, трохи надокучливий в розмові. Хочеш не хочеш, а мусиш випити з ними за одним столом. Ніякі вмовляння не допоможуть відмовитись від дегустації, за яку потім треба доплатити. Що би ви не куштували на базарі чи на фестивалі: персики, кавуни, помідори, а вино тим паче! Мають вони свою, ні на кого не схожу говірку, до якої звикаєш дуже швидко. «Покушайте!» – припрошують вони, якщо мають на увазі смакування тої чи іншої страви, або харчу. На дегустацію вина запрошують кожного, але не за «дякую». Хоч на зубок, грам 20, націдять, решта – доплачуй, а ні – до побачення, іди дегустуй далі. Охочих порозмовляти теж чимало. Немолодого віку чоловік, представився Богданом, гостинно запрошує мене, запитує звідкіля я та пояснює: «Жеби ви знали, закарпатці люблять сухоє вино, а москалі та галичани люблять солодке вино, а солодке вино, то не вино, – приказує він, – вино має бути такоє… (задумливо – авт.), терпке як перший поцілуй, другий, третій поцілуй, то вже такоє… Питаєте, що це за таке вино «Трамінер»? То основне з європейських вин, можу вам повісти так. Колись були європейські вина, якійсь час у ХVIIIXIX столітті вони начали пропадати, а захисту рослин тоді не було, та й завезли з Америки сорт винограду «Ізабелла», а «Трамінер» хтось прицокотив (зберіг, схоронив – розм.). То найліпше з тих часів було австрійське вино з нього. Але він зник, тому перейшли на «Ізабеллу», технічний сорт винограду. В Європі той сорт винограду йде на те, щоб заливати ним радіатор замість води, щоб не замерзала, а ми то п’ємо. А пити треба справжнє вино, як от «Трамінер». Але вино мусить бути як мінімум річної витримки, чим більше, тим краще. Але головне, сорт винограду «Трамінер». А от вино Троянда – то купаж, відразу три сорти винограду в однім. Ви, панночко, дайте мені 20 гривень, спробуйте вина, то я з вами буду вже довше говорити! А щоб ви знали, як робиться «Ізабелла», я вам повім! Як ото файно вино здавиться, лишаються віджимки. Хто свиням дає, хто викидає, а розумний хазяїн, віджимки у бочку складе, наллє туди теплої води, 20 кг цукру і най бродить. У всіх супермаркетах ви не знайдете доброго вина, бо там нема файного вина. А хіба «Ізабелла» то вино? То вода, то не вино», – намагається переконати мене винороб Богдан. Думаю, наша розмова з ним була би плідною, якби таки дала 20 гривень. Але розчарована тим, що моя улюблена «Ізабелла» то не вино, а вода, іду геть. «Запам’ятайте, пані, – кричить мені навздогін пан Богдан, – іскуство продавати вино та іскуство вирощувати вино!». Махаю рукою йому на прощання і йду далі смакувати те «іскуство».
Охочих продати свій товар є вдосталь. Голова йде обертом, але виноробів просто так поділитись своїм мистецтвом не так багато. Зрештою, безкоштовний сир буває лишень у мишоловці. Тож, за хороше вино доводиться платити, а кожен винороб на це і розраховує. Ще одна рум’янощока пані, численні грамоти у ятці та вивіска, на якій значиться: винороб Бортек Ірина Іванівна, село Завидово, Мукачівського району. До речі, звідти і походить міністр МНС Віктор Іванович Балога. Про улюблену справу жінка розповідає дуже охоче: «Виноробством займаємось десь 15 років. Оскільки я медсестра, то стараємось робити вина корисні для здоров’я. В «Кабарне» додаємо чорну смородину і мед. Букет вин настоюємо на акації, також робимо з лісової малини дуже корисне вино, настоюємо вина на пелюстках роз та шиповника, коли він цвіте. То смачно та корисно ся дуже получає. На фестивалі маємо трирічні вина, в основному по 50 гривень. Вино робимо з винограду «Отелло», «Кабарне», «Сапераві», багато інших різних вин, букетів вин, власні рецепти придумуємо. А найбільше люблю «Вермут», на травах і на акації. Як медсестра, для здоров’я можу порадити «Отелло» або «Кабарне». «Отелло», пояснює мені жінка, це сорт винограду з малими гронами, чорний та солодкий. «Діє у нас Спілка приватних виноградарів та виноробів, саме вони визначають смак вина. Кожного року їдемо до Ужгорода, а потім по смакових якостях визначають якість вина", – завершує нашу розмову пані Ірина. Прощаюсь і відразу прямую до іншого намету, де у народному закарпатському костюмі зустрічає інша ґаздиня. Називаючи себе Світланою, гостинно просить безкоштовно (!!!) скуштувати найулюбленіше її вино. «Багато вам не наллю, – виправдовується жінка, – але скуштувати дам. Колись робили тільки для себе, а тепер почали розводити виноград та й робимо до тисячі літрів. Моє найулюбленіше вино біле, я вас пригощу… багато не наливаю». «Бо сп’янію?» – запитую жартома. «Та ні, хороше вино не п’янить, хороше вино смакується», – пояснює винороб, наливаючи ледь третину склянки білого ароматного вина «Мускат Янтарний». «Біле вино дуже довго настоюється, взагалі усі добрі вина настоюються довго, і не в скляних чи пластикових, а тільки в дубових бочках. Щоб вино було більшменш очищене, потрібен як мінімум рік, а міцність цього вина 16 градусів», – каже пані Світлана.
У кого смакувати вино – справа вибору і бажання: біле, червоне, рожеве, гаряче, холодне, з корицею, медом, більше як 50 різних видів вина.
Серед них «Кагор», «Каберне», «Сапераві», «Мерло», «Кадарка», «Кабарне Мушкотай», «Баня Ізабелла», «Мускат», «Рислинг», «Троянда» (сухе), «Мускат Оттонель», «Золоденьдь», «Сонце в бокалі», «Леанка», букет білих вин, однієї тільки «Ізабелли» кілька видів і безлічбезліч інших, не менш прекрасних сортів! Про заокеанські ціни деяких витриманих сортів вин, ясна річ, пересічним українцям доводиться лишень здогадуватись. Маленька пластикова шклянка вишуканих сортів вина «зашкалювала» за 60 гривень, а звичайне вино можна було скуштувати за 810 гривень. Зрештою, на те він і фестиваль, щоб опановувати «мистецтво продавати вино», бочки з яким за три дні свят на диво швидко спорожніли… Свято із численними виступами гуртів, промовами можновладців, вертепами та музикамициганами закінчилось. Думаю, мешканці прилеглих будинків ще довго згадуватимуть «запах» дійства, бо, на жаль, проблема біотуалетів залишається нині актуальною чи не на кожному такому святі. Соромно про це говорити, але факт в наявності… А наостанок про переможця!
«…Вино не п’ють. Про нього говорять. Ним насолоджуються!»
На фестивалі вина у Мукачеві «Червене вино 2012» переміг винороб Іван Урста з села Великі Береги, що на Берегівщині. А на сайті міста Мукачева вже по святі вина з’явилось інтерв’ю, в якому він розповів про те, що не очікував і навіть не мріяв перемогти на «Червеному вині 2012». Зізнаюсь, серед великої кількості виноробів мені запам’ятався цей сивочолий дідусь з порепаними та почорнілими від винограду мозолистими руками. Він скромно, непоказно стояв та пригощав гостей вином. Мені, на жаль, так і не вдалось з ним поспілкуватись та посмакувати саме його вино. Лише потім стало відомо, що саме він, Іван Урста, став переможцем фестивалю: «Я не знаю, чи заслужив на ту високу оцінку, яку дали моїй справі. Знаєте, я завжди незадоволений тим, що роблю. Завжди хочу краще, більше, вище… Для мене не важливо, скільки я тут продав. Я самодостатня людина, мені не залежить на тому, скільки я звідси грошей привезу – мені подобається людей пригощати, багато вина саме так і розійшлося. Я вважаю, що якщо у цю справу прийде бізнес, то це буде кінець для справжнього виноробства. У бізнесі нема брата, сестри, дружнього плеча. Там не може бути все чесно. Все святе втрачається на віки. На цій землі 1100 років вирощують виноград. 900 років тому з села постачали вино до війська, яке перебувало у Мукачівському замку. Яке я маю право закривати очі на традиції, яким більше років, ніж мені. Це моя улюблена справа, яка перейшла у спадок від діда. Тому не даремно на моєму фартусі саме його прізвище – Шумегі. І все, що я роблю, це у пам’ять йому і у продовження традицій, які започаткував він. Але біда у тому, що не так вже й багато людей прагнуть займатися цією справою. На тій горі, де росте мій виноград, я майже одинокий. Поряд живуть лише троє пенсіонерів», – сказав він.
Ось такі люди роблять першокласне вино. Тож, нехай подарований міністром МНС кінь служить новому хазяїнові вірою і правдою. До речі, цей вшанований винороб має своє авторське вино «Чорний доктор», який вже навчились підробляти. Але справжнє вино, як стверджує Іван Урста, відразу впізнається – з першим ковтком, залежно від настрою, доби дня. Воно наче промовляє: «Візьми мене!». «І я беру те, яке саме у той момент припаде до душі, – каже найкращий винороб Закарпаття. – Вино не п’ють. Про нього говорять. Ним насолоджуються!». Тож, будьмо!
На добрий настрій та здоров’я!
Ірина СЛАВЧАНИК.