Стадіон «Сокіл» у Сокалі нині є одним з кращих в області. Тут часто проходять обласні змагання, зокрема футбольні турніри. Вже при вході видно, що про нього дбають: фасад щойно поновлений, територія прибрана. Так було не завжди. Відновлення стадіону почалося в 2006-му: перекрили дах, провели нове опалення, запра-цювала котельня, вставили частину пластикових вікон, нових дверей… Тепер тут працюють різноманітні секції, групи здоров’я – загалом займається більше 300 осіб. Крім них, щодня сюди приходять побігати, зробити заряд-ку, пограти у футбол ще десятки сокальців. І все було б добре, якби…
Якби п’яниці, хулігани і просто бешкетники не руйнували те, що дбайливо реконструювали, збудували. Після кожних свят, вихідних директор стадіону, депутат районної ради (фракція Блоку Юлії Тимошенко) Андрій Мандрик (на знімку зліва вгорі) знаходить все нові сліди руйнації. Ось і недавно знову вибили велику діру в цегляній огорожі (справа вгорі). Тільки замурували одну діру, як маєш другу. Кому і для чого це потрібно, збагнути важ-ко, адже вхід на стадіон вільний. Огорожа тягнеться нав-коло стадіону 900 метрів. Якщо кожен раз латати такі діри, то ні на що інше грошей не залишиться. При вході зробили імпровізовані клумби, засадивши чорнобривцями. Тепер квіти милують зір лише на одній, на інших квіти зірвали і… тут же викинули. Для чого? А просто так, мабуть, комусь не було що робити. На лівому крилі нещодавно відремонтували дерев’яні лавки. Тепер тільки тут можуть сидіти глядачі, спостерігаючи за футбольними матчами, на правому крилі лавки знищені повністю, місцями просто вирвані «з м’ясом» (в центрі). Пан Андрій розповідає, що якось застав тут компанію, з десяток осіб, – чоловіки, жінки з дітьми, які просто на лавках поставили мангал і смажили шашлики. Коли зробив їм зауваження, то у від-повідь почув: маємо право, бо платимо податки. До якого варвар-ства і ницьості треба дійти, щоб так робити і говорити!
«Облюбували» стадіон і сокальські п’янички. Після їхніх гулянок кожного разу залишається купа пляшок, а ще – нищать металеву огорожу, яку регулярно, так само як бітумні доріжки, які, до речі, плавить немилосердне літнє сонце, донищують любителі їзди на скутерах. Пони-щили огорожу і на тенісному корті. Тепер тут також не чути ударів ракеток. Влітку на стадіон щодня приходять відпочивати вихованці дитячого садка № 9. Діти залюбки бавляться в піску, на тренажерах (справа внизу), а коли сонце припікає, ховаються в затінку дерев. Щоправда, вихователі бідкаються, що пляшок, сміття більшає, що діти можуть поранитися об порвану металеву сітку чи побиту пляшку.
Два робітники, які є в штаті стадіону, фізично не в силі все поприбирати, поремонтувати. Андрій Мандрик каже, був би сторож, то приглядав за порядком, не впускав би поночі будь-кого на територію стадіону. Щоправда, обіцяють на наступний рік виділити гроші на цю посаду. А поки що сюди приходять всі, кому не лінь – і п’яниці, і малі хулігани. Дехто з «доброзичливців» каже, мовляв, стадіон потрібно приватизувати, тоді й порядок на ньому буде. І не розуміють, що тоді ні вони, ні їхні діти не зможуть отак просто потрапити сюди – за це потрібно буде платити. Адже утримувати стадіон – задоволення не з дешевих.
– У 2009 р. на утримання стадіону «Сокіл» пішло 230 тисяч гривень, – каже Андрій Мандрик. – А скільки нам ще допомагали спонсори, зокрема підприємець Юрій Гайдаш, ДЛГ «Галсільліс» (Микола Дем’янович), Сокальське лісництво (Іван Петраш) та ін. Плануємо зробити ще багато, зокрема поставити пластикові крісла. Але якщо сокальці і далі нищитимуть те, що є, то ніяких грошей не вистачить.
І справді, доки кожен не зрозуміє, що треба будувати і берегти збудоване, а не руйнувати, не поцінує того, що маємо, то ніякий сторож не допоможе.
Валентина БЛУДОВА.
Фото автора.