З життя господарника

Селянам с. Княже надіятись нема на кого, окрім себе

Чим живе сьогодні село? Спробувала з’ясувати, побувавши в селі Княже. Це – центральна садиба сільської ради, яка об’єднує три села – Княже, Шпиколоси, Фусів, і розташоване за тридцять кілометрів від Горохова, стільки ж – до Радехова та Сокаля.

Навколо села виорані землі, на деяких рясно зазеленіла озимина. Як пояснив землевпорядник сільської ради Василь Бобко (на знімку), 1215 га орендує у селян ПП «Західний Буг», та плюс 260 га земель запасу. Ще 325 га землі орендує фермерське господарство «Шпиколоси». 30 гектарів взяло ТзОВ «Перв’ятичі-Агроком». Всі вони добре обробляють землі, дотримуються належних технологій агрообробітку.

У Княжах, Фусові і Шпиколосах 155 селян вийшли зі своїми паями та створили індивідуальне селянське господарство. У їхній власності 172 гектари землі. Зокрема, добре господарюють Василь Сукнацький, Любомир Шульган, Андріан Дзюбинський, Микола Ситничук, Степан Станько, Роман Бицький, Микола Джурак.

– Земля у нас не блогує, – каже землевпорядник пан Василь. – Частково не використовуємо природні сінокоси, землі колишніх торфорозробок, колишніх господарських дворів. 

Зміст життя сьогоднішнього селянина – це турботи в полі та по господарству. Відтак майже в кожному дворі княжівчан – корови, свині, гуси, кури. Нині на обійстях селян налічується 449 голів ВРХ, з них 304 корови, що на 69 менше, ніж торік. Поменшало й іншої живності, зокрема коней, зате збільшилося з 8 до 12 кіз та овець, свиней – з 787 до 848. Стало більше й птиці. 

– Нині у селі важко знайти роботу, – пояснила секретар Княжівської сільської ради Любов Карафа. – Тож селяни утримують підсобне господарство, бо живуть за рахунок зданого молока й м’яса та вирощеного врожаю з поля. Утримувати худобу – труд не з легких, та й затратний, бо потрібні корми й концкорми. Адже, як кажуть, у корови молоко – на язиці. Нині ж дуже впала ціна на цей продукт, тоді як вартість молочних виробів у крамницях продовжує зростати. 

– У селі потрібно мати господарку, – додає Любов Карафа. – Якщо не тримаєш корови, птиці, то нема молока, яєць, м’яса. А що тоді їсти? 

Її підтримала й літня жінка, яка нагодилася у сільську раду. Галина Буткевич, так звали незнайомку, народилася і виросла в селі Княже. Жінка з сумом говорить, що нині село занепадає, і ніхто нічого з цього не робить. Скоро доїхати до Княжого буде складно, бо дорога вся у вибоїнах. 

– Було колись гарним наше село Княже, – згадує літня пані. – Люди дуже працьовиті. І нині старше покоління господарює в селі, а молодь – виїхала на заробітки або на навчання у Луцьк та Львів. Чимало працьовитих рук тепер без роботи.

Г. Бутквич вважає, що не все було поганим за колгоспних часів. Селяни тоді мали роботу, трималися села та родин, не їздили по світі шукати легкої долі. Колгоспники мали зарплату, вона хоч була маленька, але її виплачували щомісячно. Коли ти тримав худобу та складав гроші, міг щось придбати до хати чи одягнутися. А тепер роботи нема, господарки нема, одиниці живуть на селі заможно. Лише ті, хто зумів купити трактора чи комбайна. В селах налічується 8 вантажних машин, 49 тракторів, 12 комбайнів. 

Питаю, чи дійсно селяни стали повноправними власниками землі? З’ясувалося, що не все так просто. Не всі працюють на землі, бо не мають техніки, а у багатьох вже й роки не ті, як от у тітки Галини. Свій земельний пай вона віддала спочатку в оренду фермерському господарству «Хлібороб», а потім – ПП «Західний Буг». 
У селі, за її словами, залишається мало молоді, бо на землі ще ніхто не доробився. До того ж це тяжка праця зранку до смерканку. Тож більшість їдуть на заробітки. Лише сорокарічні тримаються села, хочуть поля і працюють на ньому.

Ось так живуть місцеві жителі. Дехто пробував адаптуватися, як пані Галина, в умовах ринкової економіки, і стати підприємцем. На жаль, не у всіх це вийшло. Чимало розчарувались, бо роки минають, а легше жити в селі не стає. Однак не втрачають надію, що колись їхнє село знову розквітне. 

– Таке враження, що політики не мають жодного уявлення про село, не бачать, що воно ледь виживає, – кажуть селяни. – Та й звідки їм знати. Адже роками ніхто з високопосадовців до нас не приїжджав. А добре було б, щоб приїхали, пройшлися вулицями Княжого, Фусова чи Шпиколос, поспілкувалися з людьми, подивилися навколо. І зрозуміли б, завдяки кому живе село. 

А поки що селянам надіятись нема на кого, окрім себе.

Любов ПУЗИЧ.

Фото автора.

 

Голос Сокальщини на GoogleNews