Після міського шуму, гамору та подорожі сокальськими дорогами, у ямках і вибоїнах, Низівське лісництво, яке пробуджувалось під променями весняного сонця, здавалось маленьким раєм. Очікуючи лісничого Ігоря Бочилюка, котрий працював з черговими перевіряючими, я з приємністю походила затишним обійстям Низівського лісництва. Всюди відчувалась рука господаря. Лісничівка потопала у вітах дерев: на одних щойно набубнявіли бруньки, хвойні – тішили око молодими яснозеленими шатами, верби розпустили свої ніжні віти, як юне дівча. Біля погруддя Великого Кобзаря теж кущі та дерева, тижденьдругий і затріпочуть листочками, розносячи Тарасові думи по окрузі. Та серед цього розмаїття дерев, мені в око впало одне – оцтове дерево. На вершечках гілок, наче хтось понастромлював малесенькі бронзові списи, і воно виглядало як охоронці цього зеленого царства. А от біля нашої рідної сосни добре себе почуває сосна американська, якщо потерти в долоні її голочки, то приємні пахощі вдарять у голову. Разом з лісовими деревами гарно почувають себе тут розлогі яблуні. Як мені розповідали, їх привезли спеціально садівники з Одещини ще в шістдесятих роках минулого століття. Яблуні прижились і плодоносять донині, даруючи соковиті яблука людям. У квітнику вже отот вибухне квітками магнолія.
А на подвір’ї кипіла робота. В альтанці помічник лісничого Михайло Сич «чарував» над насінням сосни.
– Пізньої осені та взимку працівники нашого лісництва та учні школи назбирали шишок у лісі, – розповідає він. – Потім їх завезли у Брюховичі в лісонасіннєву станцію, де їх переробили на насіння. І он там наші працівники, майстри лісу та помічники копають ділянку, на яку висіємо насіння сосни, сподіваємось, що зійде, будемо доглядати за саджанцями, які згодом висадимо. Мабуть, ви як під’їжджали до нашого лісництва, то бачили дві ділянки: на одній недавно зрубана лісова галявина, а на іншому зрубі вже стоять рівненькі пагони саджанців сосни.
Ми вже засадили 18,8 га лісу – це ділянки, з яких були вирубані дерева у минулому році. І посадковий матеріал у нас свій. Маємо розсадники, де вирощуємо основні породи дерев, а це: сосна, дуб, вільха чорна, які споконвіків ростуть у наших низівських лісах.
Підходжу до людей, котрі копають, готують грунт для посіву сосни. Мужчини жартують, не дуже хочуть фотографуватися, бо не так вбрані і показують пальцями то на одного вусатого, то на іншого молодого майстра лісу, котрі теж трудяться, не покладаючи рук. За 26 років своєї трудової діяльності майстер лісу Василь Бігун доглянув десятки гектарів, знає його, як своє подвір’я і любить, як другий дім. А трохи молодший майстер лісу Віктор Саноцький, котрий закінчив Лісотехнічний інститут, але роботи не цурається, висаджував саджанці туї. Він розповів і про американську сосну, і про тиса чорноплідного. І про те, як деколи не просто добиратися до лісу через заболочені місця. Бо угіддя лісництва розкидані – урочище Гута (Себечів), Діброва (коло Угнова) та Белз (біля Низів). Проте ліс – це ж таке багатство: скільки там ягід, грибів, лікарських рослин, дичини…
Скільки я у цей день цікавих оповідок почула. Одного року, коли будівля лісництва мала ще дерев’яний ганок, то на подвір’я ступити було неможливо – всюди вужі. Розповідали, що був випадок, коли прийшов відвідувач, а на сходах перед входом у лісництво лежала велика… гадюка, чоловік злякався, та й бігом втікати. Йому по дорозі то там, то тут зустрічалося ще багато гаддя. Але ж він не знав, що це були вужі, вони начебто охороняли лісничівку. Правда, коли розібрали старий ганок, то там знайшли цілу купу яєць, їх вивезли у ліс і з них згодом вилупилися вуженята. А ще у лісництві, скільки я не бувала, завжди зустрічала чорного кудлатого пса. Розповідали, що він вже двічі від смерті втік. Одного разу його не було більше тижня, аж десь на восьмий день прийшов: стальне сільце стиснуло одну ногу і шию, і притягнув зі собою велику відломану від дерева гіляку. Виходили лісники свого чотириногого друга, а другий раз його мисливці на полюванні підстрелили, але й тоді відклигав. Нині ж він вже старий, вигрівається на сонечку, але як почує, що Ігор Бочилюк з’являється на обійсті, то завжди вийде йому назустріч, вдячно потреться до ноги, помахуючи хвостом, а за собакою, ціла зграя колись бездомних котів, які знайшли притулок у лісництві.
Тепер вони не бездомні, а нагодовані і не обділені людською теплотою і увагою. Коли Ігор Антонович зайшов на подвір’я, не лише тварини вітали його, а й люди. Хтось запитував про справи, інші просто бажали доброго здоров`я. А лісничий, все окинувши поглядом, давав завдання, пораду, знайшов для кожного добре слово, веселий жарт. Знайшов час і порозмовляти зі мною.
– Я вже тридцять років працюю у лісництві, спочатку майстром лісу, потім помічником лісничого і лісничим вже з 1991 року. В минулому в лісництві працювало десь 17 лісничих, що два роки вони мінялися, а я вже двадцятий рік, як очолюю його. Жовківський лісгосп, до якого ми входимо, працює над державною програмою щодо створення нових робочих місць, під яку виділено майже 6 мільйонів гривень на закупівлю нової техніки, це – бензопили, секори, трактори, машини. Низівському лісництву теж дещо перепало: нові бензопили, секор, ще хочемо взяти машину «Урал», якою краще перевозити деревину. Нині ми на роботу прийняли чотири особи, які займатимуться вирубкою лісу, в середньому отримуватимуть десь близько двох тисяч гривень. Для місцевих людей це непогана зарплата, бо кожен з них, окрім цього має ще вдома господарку. Незабаром закінчуємо висаджувати саджанці на запланованій ділянці, починаємо займатися протипожежною охороною лісу.
Прокладаємо мініралізовані смуги, відорюємо ліс від полів. Так само й у лісі, одну ділянку відділяємо від іншої і тоді менша небезпека великої пожежі. Маємо свою техніку, отож проблем таких нема. Аби злодії не крали деревину, то проводимо спільні рейди з правоохоронними органами, але якихось великих крадіжок не зафіксовано. І ялинок тепер не крадуть. На земельних паях, які нині не обробляють, повиростали молоденькі сосни, які вирубують собі селяни на Різдво та Новий рік. Також організовуємо рейди з пожежниками, аби попередити відпочиваючих обережно поводитись з вогнем. Намагаємось вберегти ліс від злої людської руки, яка може і понищити, вкрасти, і підпалити.
Бо ж ліс то ж таке багатство, краса та й, зрештою, оберіг від зла, ненависті, заздрості. Тут все живе за законами природи, зрозумілими, не фальшивими. Тільки тут людина відчуває себе в гармонії зі світом. Бачить промінчик сонця, що бавиться в кронах старого дуба, чує дивний шепіт старої сосни і душу огортає мир і спокій, наче людина вийшла тількино з купелі, напоєної пахощами живиці, зрошеної березовими сльозами…
Оксана ПРОЦЬ.
Фото автора.