«Життя прожити – не поле перейти»… Але, щоб поле перейти, треба бути мудрим господарем, добрим хліборобом, бо землю любити і шанувати треба. Отож уже майже 50 років господарює на землі Заслужений працівник сільського господарства України, депутат районної ради, директор ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» Володимир Іванович Шмигельський. Він пройшов безліч полів і не в одному господарстві. Мабуть, зі заплющеними очима, може знайти будь-яке поле в агрофірмі… Його важко застати в конторі: він то на полі, то на фермі, то на тракторній бригаді… Для нього стало звичкою: щоранку об’їхати поля, щоб подивитися, що зроблено й що потрібно зробити.
ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» – одне з найвіддаленіших від районного центру сільгосппідприємств, землі якого межують з Волинською областю та Республікою Польща. Створене на базі однойменної селянської спілки у селах Тудорковичі, Пісочне, Старгород, присілок Шихтори.
Володимир Іванович усвідомлює, що від нього залежить майбутнє господарства та добробут працівників, які тут працюють, намагається виправдати довіру селян, які 23 роки тому довірили йому земельні паї, керівництво господаркою, а разом з тим і свою долю. Володимир Шмигельський здобув повагу селян ще коли працював завфермою та головним зоотехніком у тодішньому колгоспі «Більшовик»: відповідальний, вимогливий, справедливий, а головне, з особливою повагою ставився до людей, що працюють на землі. Він прийшов у селянську спілку ім. Б. Хмельницького в той час, коли село потребувало кардинальних змін: оновлення виробничих відносин, впровадження нових технологій, підвищення зацікавленості в результатах праці. Коли бачив, як подекуди в селах від колишніх тваринницьких ферм та тракторних бригад не залишилося каменя на камені, а селяни, не маючи роботи, втікали у світи, на душі стало тяжко. Адже з діда-прадіда селянин, він народився в с. Жужеляни. Про важку селянську працю знав змалечку, тому в обранні професії вагань не було. Пішов вчитися на зоотехніка, щоб потім працювати в сільському господарстві. Так і сталося. Спершу закінчив Золочівський сільськогосподарський технікум в 1969 році, заочно продовжив навчання у Львівському зооветеринарному інституті. І де б не працював – чи то завідувачем ферми, чи головним зоотехніком, чи керівником господарства, думав як полегшити працю селян, покращити їхні умови праці. І для цього робив все, що було в його силах.
Усі ці роки поряд з ним дружина Софія. Вони прожили разом 44 роки в любові та злагоді. Життєвий шлях їх не був встелений трояндами, та разом пройшли всі випробування і труднощі, які випали на їхню долю, однак зберегли взаємну любов і відданість, їхні очі і сьогодні випромінюють тепло. Саме їй – одній-єдиній – він присвятив свою улюблену пісню Володимира Івасюка «Червона рута». Вона подарувала йому доньку Оксану й сина Віталія. Дружна сім’я підтримувала п. Володимира у важкі хвилини та допомагала перебороти усі труднощі в житті. Нині він ще й щасливий дідусь, у нього троє внуків, мріє, щоб хтось з них продовжив його справу.
«Земля для селянина – годувальниця. Тож не можна, щоб вона заростала бур’янами», – вважав він. Хто ж її оброблятиме, коли більшість власників земельних паїв – люди літнього віку, які вже не в силі працювати на полі. Боліла його душа й за господарство, яке роками створювало не одне покоління селян. Шкода було, щоб розпалося: техніку розкрали та розкоротили, худобу вирізали, тваринницькі приміщення та зерносклади знищили. Адже розумів, господарство – основа для села, бо де ще селянам знайти роботу у віддалених населених пунктах чи до кого звернутися за допомогою при потребі. Адже в житті бувають різні ситуації. Хто ж підтримає соціальні заклади на селі. І докладав усіх зусиль, щоб зберегти агроформування. І це вдалося. ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького», пройшовши нелегкі випробування часом та економічними негараздами, втрималася на плаву в період реформування АПК. «Значна заслуга в тому, що наше сільгосппідприємство функціонує, – Володимира Шмигельського, котрий зумів зберегти матеріальнотехнічну базу колишнього колгоспу. Він цінує землю, з повагою ставиться до неї сам і навчає цього всіх, хто працює на ній», – каже головний бухгалтер Марія Гнатюк. А колишній працівник агрофірми, який нині на заслуженому відпочинку, Іван Хорташко, зазначає: «Володимир Шмигельський – принциповий керівник, вимогливий до себе і до підлеглих, любить дисципліну та порядок. Водночас – це дуже добра і чуйна людина. Бере активну участь у громадському житті, за що люди неодноразово обирали його депутатом районної та сільської рад».
Більшість жителів сіл, де функціонує господарство, вважають, що сільгосппідприємство – основа їхнього добробуту. Нині навколо милують око добрі посіви озимих та ярих культур. Це – 465 га озимих зернових, 150 га ріпаку, 425 га – ярих зернових. Дбають тут і про тваринництво. І хоча перспективи для його розвитку сьогодні досить примарні, відрікатися від нього в агрофірмі не планують. Хоча б тому, що молочне скотарство дає можливість триматися на плаву. У ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» не мислять господарки без тваринництва, бо це «живі» гроші, які щоденно надходять від реалізації м’яса та молока. Тут утримують високопродуктивне поголів’я тварин: 500 голів ВРХ, з них 120 – дійних корів. Не занедбали й свинарство, зараз вирощують 360 свиней. Рік у рік дружній колектив своєю наполегливою працею отримує високі врожаї та економічні показники, а саме сільгосппідприємство завжди серед кращих господарств району.
Володимир Шмигельський – людина скромна та виважена, не хвалиться своїми успіхами. Про пережиті нелегкі часи для господарства каже: «Ми ніколи не відривалися від землі й не відмовлялися від тваринництва». Це і допомогло вистояти в нелегкі часи, бо одна галузь виручала та доповнювала іншу. Адже один рік є сприятливим для продукції тваринництва, інший – для рослинництва. Тож обом галузям тут приділяють належну увагу. Взимку реалізовують молоко та м’ясо, а потім достигають ріпак, зернові, боби, соя та цукрові буряки… У них виходить замкнутий цикл. Виживають за рахунок своїх оборотних коштів та власного виробництва. Але це дається непросто, бо уже багато літ ніхто не підтримує ні село, ні вітчизняного сільгоспвиробника…
Заслужений працівник сільського господарства мріє, щоб села процвітали, щоб молодь не шукала заробітків по світах, а працювала на власній землі на благо своєї громади та України. Для цього потрібно не так багато: лише, щоб держава підтримала сільгоспвиробника.
Селяни розповідають, що їх директор, хоч і вимогливий, але справедливий, людяний, з великою повагою ставиться до людей. Він завжди допоможе в складних життєвих ситуаціях. Як кажуть, і в радості, і в горі, підтримує заклади соціальної сфери, які функціонують на території сіл, де орендує землю агрофірма, робить пожертви на храми, опікувався місцевою командою з футболу. Не словом, а конкретними справами допомагає одиноким, уважний до людей похилого віку, підтримує українську армію.
…Багато встиг зробити за півстоліття трудової діяльності Володимир Шмигельський. За свою сумлінну працю в сільському господарстві нагороджений орденами Дружби народів, «За заслуги» ІІІ ступеня, а у 2005 році удостоєний почесного звання Заслужений працівник сільського господарства. І як у кожної людини, були в нього злети і падіння. Упродовж сімдесяти років на його життєвій стежині вистачало борознів, бур’янів та кропиви, які вирівнював та виполював, проте йому щастило з усіх негараздів вийти розумно й достойно. Просто звик йти вперед і перемагати. У його житті, каже пан Володимир, наче в пісні «Два кольори»: «Мені війнула в очі сивина, //Та я нічого не везу додому,// Лиш згорточок старого полотна…// І вишите моє життя на ньому»… На канві життя Володимира Шмигельського переплетені недоспані ночі, трудові будні та свята, важка хліборобська праця й турбота про новий врожай з великою любов’ю до землі та людей.
Любов ПУЗИЧ.
Фото з архіву редакції.
Колектив «Голосу з-над Бугу» щиро вітає Вас, шановний Володимире Івановичу, з ювілейним Днем народження. Здоров’я, миру, процвітання та високих врожаїв. Многих літ праці на благо рідної України.