Головна / Життєві історії / А мамине серце за сином “горить”

А мамине серце за сином “горить”

Нещодавно в широкому колі відзначали мамин ювілей, на який запросили родину, друзів, товаришок по роботі. І от у самому розпалі святкування одній із запрошених, Одарці, стало погано, вона втратила свідомість. Усі гості не на жарт перелякалися, та на ювілеї були лікарі, тому швидко повернули її до тями.

– Тітко Одарко, що ж Ви так, зненацька, втрачаєте свідомість? – запитала я.

– Схопило серце. Побачила, як ніжно ви обняли маму, як дякували їй за подароване життя, і раптом згадала свого Матвійка…

Слово за словом Одарка почала розповідати історію життя. З чоловіком Романом познайомились під час навчання в медучилищі, відтоді і тривало їхнє кохання. Отримали обоє направлення на роботу в Сокаль, тут і звили своє родинне гніздечко. Жили душа в душу, згодом в сім’ї один за одним народились дочка і син – Іринка і Матвійко. Але горе прийшло в їх дружну сім’ю: несподівано від серцевого нападу помер Роман. Одарка довго за ним побивалася, плакала ночами. Та врешті відпустила Романа і отямилась, бо ж розуміла, що мусить ставити на ноги двох діточок.

Крутилася Одарка, як білка в колесі, бо ж нелегко було самій і зварити, і попрати, і дітей в школу зібрати та ще й на роботу бігти. Та все встигала, іноді сама собі дивувалася: де ті сили й беруться?

Іринка росла більш замкненою, а Матвійко був маминим синочком, дуже її любив. Жінка пригадала випадок, коли одного разу затрималась після роботи, бо святкували день народження подруги. Мобільних телефонів тоді ще не було, то ж коли повернулася пізно ввечері додому, застала заплаканого Матвійка. Запитала що сталося, а той і слова мовити не міг від хвилювання. Потім розказав, що уже обдзвонив міліцію, швидку, морг і ніде мами не було, не міг знайти собі місця.

Діти закінчували школу, добре вчилися, стали задумуватись, які професії будуть опановувати. Іра хотіла стати медиком, як мама, а син вирішив, що піде вчитися на архітектора. А де ж тих грошей на навчання взяти, бо ж зарплата медика – мізерна. Не довго думаючи, Одарка вирішила їхати за кордон на заробітки. Думала, поїде•на рікдва, трохи підзаробить грошей і вернеться.

Попрощалася з дітьми і поїхала в далеку Італію. Знайшла роботу, добре заробляла, висилала дітям гроші, вчила їх. Іринка навчалась на медика у Польщі, там і знайшла нареченого, створила сім’ю і влаштувалась на роботу. А Матвійко вчився у Львові та ні в чому собі не відмовляв. Закінчив навчання, але не поспішав іти на роботу, заробляти на хліб, бо було добре жити за мамин кошт. Згодом одружився, привів у дім невістку Галину, та народила Одарці внучку Ангелінку, в якій бабуся душі не чула. Тепер жінка мусила утримувати не тільки сина, а ще й невістку і онуку. Про повернення додому не йшлося, бо син взяв план і вирішив на околиці Сокаля збудувати особняк, щоб бути в своїй хаті господарем. І хтозна скільки б тривали ці заробітки, якби не раптова хвороба – інсульт.

Знесилену і хвору Дарку привезли з Італії в інвалідному візку. Та вдома, як то кажуть, і стіни лікують, а ще мала хороших друзівлікарів, які малопомалу її виходили. Та от Матвій постійно ходив насуплений, нервовий, бо Галина перебувала у декретній відпустці, а він перебивався тимчасовими підзаробітками, тому грошей, аби завершити будівництво особняка, у них не було.
І от він намовив Одарку, щоб продала свою двокімнатну квартиру і перебралася до них жити. Мовляв, будете мамо, в нас господинею, та й за Ангелінкою приглянете, а Галя піде на роботу. А то сидите самі в чотирьох стінах, а так усім буде веселіше.

Не одну ніч жінка не спала, думала, як їй вчинити. Здавалось, може, і справді продати квартиру і йти жити до дітей, а з другого боку – це її рідні стіни, де вона прожила багато літ і на старість перебиратися в чужу хату? Та вмовляння сина взяли гору, і вона таки продала свою квартиру. Майже всі гроші, виручені від продажу квартири, забрав Матвій, аби доробити ремонт в особняку.

Перебралася Одарка у синову хату. Виділили їй тут кімнату, але хіба їй одній більше треба? Спочатку таксяк ладила з невісткою, а згодом та стала її за все дорікати. То Одарка не там сіла, то не з тієї миски з’їла, то погано косу Ангелінці заплела. А коли жінка все ж не стерпіла, постояла за себе, то ввечері Матвій влаштував удома скандал, як це Одарка посміла образити його Галину?

Остання крапля терпіння обірвалася в Одарки на Святий вечір. За давнім українським звичаєм, рановранці встала і почала готувати вечерю. Цілий день напрацювалась, нігрук не чула: і кутю стерла, і вареників наліпила, голубців накрутила, ввечері забрала онуку з садочка і стала чекати на повернення Матвія з Галиною, бо знала, що у такий вечір уся сім’я має вечеряти разом. Але не так сталось, як гадалось. Коли повернулась невістка з роботи, її обуренню не було меж: хто ж то буде їсти ті домашні вареники, вона накупила різних смаколиків у крамниці. В пориві люті Галина вивернула стільницю з варениками на підлогу… Всю ніч Одарці перед очима була ця картина.

І ось настав день, коли Одарка стала збиратись на ювілей моєї мами, то син їй сказав коротко: іди до колежанки і додому не вертайся. Зі сльозами на очах стала Одарка збирати нехитрі свої пожитки. Це побачила маленька Ангелінка і бігцем до тата, аби повідомити, що бабуся збирає свої речі і йде з дому. А той лише зареготав і сказав донечці: «Нехай іде і не вертається. Ніхто за нею скучати не буде». Уже пізніше Одарка призналась, що на ювілей прийшла з валізкою, бо її вигнав з дому рідний син.

Після святкування вона пішла ночувати до подруги, згодом на кілька тижнів їздила провідувати дочку в Польщу, але та її не прийняла, бо сама в невістках у чужій хаті. І отак донині ходить бідна жінка з валізою у руках: то одна подружка прихистить на ніч, то інша, а як були великі морози то попросилася лягти у лікарню, аби там перебути кілька днів. Минуло уже кілька місяців, відколи Одарка залишила дім, але жодного разу до неї не задзвонив її улюблений син, не запитав, де мама і як її здоров’я.

Отак шістдесятилітня жінка залишилася без даху над головою. Хто б міг подумати, що її ошукає рідний син, її кровинка, якому подарувала життя і свої молоді літа, через якого підірвала здоров’я на заробітках, а вона була йому потрібною лише, коли висилала гроші. Але попри те, Одарка не тримає образи на сина, а каже, що навіть сьогодні, якби їй сказали, що Матвію потрібне її серце, з грудей би вийняла і віддала йому, бо серце матері завжди «горить» за сином…

Ольга НЕГОДА.

Голос Сокальщини на GoogleNews

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не опублікується. Необхідні поля позначено *

*

seventeen − 14 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

закрити

Ми виявили що ви користуєтеся Ad Blocker!

Для того щоб ми були незалежними потрібно так мало - відображати рекламу!