Цю неблагополучну сім’ю добре знають працівники служби у справах дітей райдержадміністрації. Та й на засіданні комісії у справах захисту дітей їх слухали вже декілька разів. У Михайла та Галини троє малих дітей п’яти, чотирьох і трирічного віку. Оскільки батьки не справлялися з їх вихованням, то рік тому дітей віддали у червоноградську школу-інтернат. Батько пообіцяв, що налагодить побут і через рік дітей забере.
Рік проминув швидко. Михайло написав заяву, щоб йому повернули дітей, мовляв, буде виховувати їх. А за нею другу, в якій просить … продовжити термін їх перебування в інтернаті, бо ще не готовий їх забрати. Що робив цілий рік? З’ясувати це так і не вдалося. Коли чоловіка запитали чи зібрав він гроші хоча б на першу пору, щоб мати за що годувати дітей, то у відповідь почули "ні". Михайло висував чимало аргументів, мовляв, в селі нема дитячого садка, куди б він міг здати дітей, а сам він не справиться з ними. "Коли буду варити їсти, прати, якщо працюю?", запитував він. На засідання привів свого родича, який хвалив Михайла і також просив задовільнити його другу заяву. Чоловікові пояснили, що є лише два варіанти: або він забирає дітей, або їх виховуватиме держава.
Прийшла на засідання і Галина, колишня дружина Михайла. Її також запитали чи не хоче забрати дітей з інтернату. Жінка відповіла категорично: живе у Червонограді із співмешканцем, а він проти цього, своєї ж квартири не має. Її навіть не намагалися переконувати, адже жінку вже позбавили батьківських прав щодо старшої дитини. Вона думає тільки про те, як влаштувати своє особисте життя, а не про дітей.
Дивувала безпорадність Михайла. Чоловікові нема ще й тридцяти, молодий, здоровий, а боїться труднощів. Мені пригадався подібний випадок. Після смерті дружини чоловік залишився також з трьома малими дітьми на руках. Працював в нічні зміни, а вдень готував, прав, прибирав, доглядав дітей. Родичі пропонували йому допомогу, сватали молодичок, але він не погоджувався. Сам виростив трьох синів. Та ще й яких: нині не нарадується ними, вже й внуків бавить. А Михайло так і не наважився забрати своїх дітей з інтернату забракло мужності. Тож члени комісії вирішили позбавити і його, і Галину батьківських прав. Це дасть шанс дітям бути усиновленими.
…Перед нами сиділа ще одна пара. Худа, бліда, недбало вбрана жінка і високий міцний чоловік. Ця сім"я також давно стоїть на обліку. Іван взяв Марію з двома дітьми, згодом їх стало троє. Та любові і злагоди в їх сім’ї нема. Іван допився до того, що лікується від алкоголізму, Марія ж і далі нічим не переймається. Про дітей не дбає, може залишити їх і зникнути на декілька днів. Старшого сина при допомозі служби у справах дітей лікували від туберкульозу. Іванові ж стали заважати "чужі" діти. Сварки, бійки постійні в їхньому домі. І на засіданні вели себе не краще: звинувачували один одного, кричали, ледь не билися. Згідно із заявою вирішували, з ким має жити старший син Марії. Жінка вирішила відправити 9-річного хлопчика до рідного батька, якого він і не пам’ятає, тому й не хоче до нього їхати. Батько також не чекає сина. Коли йому запропонували провідати дитину, то почули: буду ще гроші тратити на поїздку(!). Після довгих роздумів члени комісії вирішили позбавити батьківських прав Івана та Марію, а також її колишнього чоловіка. Мабуть, в інтернаті дітям буде краще, ніж з такими горебатьками. Почувши про це, Марія злісно закричала: "Не ви моїх дітей родили, не вам їх забирати. Захочу ще трьох народжу". Що ж, жінка не розуміє, що дітям потрібні любов і піклування, а не зло і ненависть. Можливо на їхньому шляху ще зустрінуться добрі люди, які стануть для них справжніми батьками, подарують радість дитинства.
В котрий раз не з"явилась на засідання комісії Оксана К. Як кинула свою доньку з бабусею, виїхала на Волинь, знайшла там собі нового чоловіка, народила ще одну дитину, так і забула про старшеньку. Поки був живий батько дівчинки, він забезпечував її матеріально. Півроку тому його не стало, бабусиної пенсії на двох не вистачало. Наталя виросла, нині навчається в профтехучилищі. Скільки не зверталися до її матері педагоги, працівники служби у справах дітей, вона всіх ігнорує. Тож рішення членів комісії було одностайне: таку горематір потрібно позбавити батьківських прав.
Після таких засідань болить душа. При живих батьках діти залишаються сиротами. Комусь з них доля усміхнеться, а комусь ні. І в майбутньому вже вони можуть опинитися на місці своїх батьків.
Валентина БЛУДОВА.