Дев’ятого травня цього року наша країна відзначає 67му річницю Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр. Фашизм за своєю суттю виявився чи не найбільшим злом ХХ століття. І з кожним роком стає дедалі менше людей, причетних до тих важких буремних подій. На території Савчинської сільської ради проживає лише одна така людина – учасник бойових дій, ветеран Великої Вітчизняної війни Станіслав Федорович Сліпець.
Важкою виявилася доля колись молодого хлопця Станіслава, народженого 15 вересня 1922 року у селі Недільна Старосамбірського району. Юнацькі роки пройшли у важкі дні 30х років. Велику Вітчизняну війну пройшов рядовим солдатом, але до Берліна не дійшов, оскільки був поранений.
Після війни вернувся у рідне село. Саме там одружився з нині покійною Катериною. Але доля готувала для них страшне випробовування. Село не чекало кращої долі від нової влади, жителі не мирилися з новим ярмом, яке називалося радянською владою, і активно боролися за незалежність України. Рідного брата Миколу енкаведисти розстріляли, а оскільки не знали прізвища, то возили його тіло прив’язаним до коня по селі, щоб родичі могли упізнати. Наскільки воля у рідних була міцною, що ніхто з них навіть не заплакав і не показав, що його знає, бо вигубили би цілу родину. Навіть молодші брати – школярі – побачили і впізнали розтерзане тіло брата, повертаючись зі школи, та не показали своїх сліз. Мало того, у кінці 40х років молода сім’я Станіслава та Катерини разом з іншими членами родини та жителями села Недільна була відправлена в далекий Сибір у Хабаровський край як учасники національно-визвольних змагань. Там в жорстоких умовах, в яких проживали українські поселенці, народився у Станіслава і Катерини син Ярослав. Сім’я була засуджена на довічне ув’язнення. Проте згодом їм дозволено змінити місце проживання з холодного Сибіру на місто Кіров. Тут народжується в родині донька Люба. Ціле життя любив і шанував свою родину Станіслав Федорович, не шкодував своїх сил для праці на чужій йому землі. Але весь час мріяв про далеку Україну. А вкінці 50х, відразу як тільки дозволила влада, повернувся з сім’єю та двома дрібними дітьми нехай не в рідне село (бо не дозволили повернутися у рідну домівку), але все ж – на рідну землю – Україну. Оселилася родина в селі Савчин Сокальського району.
Після повернення працював у ПМК та колгоспі. Не шкодував праці і сил, коли хтось із односельчан звертався по допомогу. Ніколи і нікому не відмовив у допомозі Станіслав Федорович. Тому його і дотепер шанують і поважають жителі села. Довгі роки допомагав, прислуговував та був старшим братчиком у церкві Успіння Пресвятої Богородиці села Савчин.
Цього року 9 травня, як і щороку, його вітатимуть представники сільської влади та громади. То ж і ми приєднуємося до їхніх привітань та бажаємо йому доброго здоров’я та багато щасливих років життя.
Світлана ДЕЛЕНКО, Любов ЛОПУШАНСЬКА, вчителі Савчинської ЗШ ІІІІ ст.