У переддень святого Миколая до дитячого будинку сімейного типу родини Бузівок, в якому виховується 6 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які тимчасово переселені на Сокальщину зі зони АТО, завітали начальник служби у справах дітей Сокальської РДА Галина Федаш та Іванна Павлик, які вручили дітям холодильник, мікрохвильову піч, блендер, солодощі. Цю допомогу багатодітна родина отримала за фінансової підтримки місії України при НАТО (МУН) проекту "Місія Добра", який створений, щоб допомагати сиротинцям та дитячим будинкам сімейного типу в Україні. МУН збирає гроші на допомогу дітям сиротам в Україні, організовує ряд благодійних акцій в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі і Люксембурзі. Іванна Павлик передала вітання з Новим роком та Різдвом Христовим від керівника спеціальної дипломатичної установи України, що працює в штаб-квартирі НАТО і Брюсселі, Єгора Божка та його дружини, а її доньки – Галини Павлик, та від їх імені подякувала Галині та Василю Бузівок за те, що своїм теплом, добротою, любов'ю, щедрістю душі зігріли стількох дітей, дали їм родинний затишок, а головне дружню та щасливу сім'ю.
Начальник служби дітей Сокальської РДА Галина Федаш розповіла, що Галина Павлик закінчила Сокальську школу №3, вся її родина проживає у Сокалі, тож вона всім серцем вболіває за свою батьківщину і долю земляків, старається допомогти чим може. А також зазначила, що крамниця "Фокстрот" у м. Сокаль (ТЦ "Місто"), долучилася до цієї акції і надали транспорт, щоб доставити подарунки родині в село. Спасибі їм за це.
Багатодітна мама Галина Олексіївна розплакалась, бо не очікувала, що хтось пам'ятає про них і хоче безкорисливо допомогти. Господиня, вродлива та доброзичлива жінка, намагалася говорити українською, однак від хвилювання, плуталась у словах, тож більше розмовляла російською. Родині з милозвучним українським прізвищем Бузівок доля приготувала багато випробувань. Їх може зрозуміти лише той, хто жив у містах та селах, які нині окуповані сепаратистами. Вони проживали в Луганській області в Перевальському районі. Пан Василь – військовий, воював в АТО. Галина Олексіївна, боячись за життя дітей, коли почали стріляти та бомбити в місті, зібрала найнеобхідніші речі, взяла документи та залишила затишний будинок, який з такою любов'ю зводили разом з чоловіком Василем та дітьми. Це недавнє минуле залишилося на фото у мобільному. Молодші діти з теплотою згадують свого папугу, улюблені іграшки та друзів, які роз'їхались з міста хто куди. "Ось це Микола йде у перший клас, це діти у дитячій кімнаті, це вперше зацвів вазон на вікні у кухні, це наша собака та папуга", – показує мені фото пані Галина… Через спогади на очі жінки набігають сльози… Їй боляче згадувати про минуле, яке перекреслила війна на Сході України. Враз до неї підбігла донька, обняла і просила, щоб ненька не плакала. Жінка швидко опанувала себе і сказала: "Ми дякуємо за ці подарунки, але нам незручно, бо може хтось більше потребує допомоги, ніж ми. Ми уже маємо де жити, тепер потрібно лише все довести до ладу!". Вісім років тому Галина та Василь Бузівок створили дитячий будинок сімейного типу. Спершу подружжя взяло троє дітей, потім до них зателефонували з молодіжного центру й запропонували взяти ще трьох дітей – Олену, Віту та Івана, від яких відмовилася бабуся. Коли пані Галина побачила їх, не вагаючись вирішила забрати до себе. Їхні дорослі діти, яких у них четверо, не заперечували. Пані Галина розповіла, що коли вона з дітьми покинули рідне місто дуже переживала, бо їхали в невідомість. Але ще страшніше було залишитися, бо військові дії набирали обертів. На щастя, скрізь є добрі люди, які допомагали родині чим могли. Спершу вони декілька місяців жили у дитячому притулку у Львові, потім їх скерували у с. Купичволя Жовківського району, де надали родині невеличкий старий занедбаний будиночок, в якому не було навіть вікон. Хоча їх позабивали плівкою, та в кімнатах було холодно та сиро. Якось сусідка розповіла, що на Сокальщині у с. Стремінь, продається старенький будинок. Родина вирішила переїхати туди. Галина Олексіївна давно мріяла про село, щоб можна було мати грядки та вести господарство. 25 грудня торік вони приїхали у Стремінь. "Ніколи не забуду, з якою теплотою зустріли нас місцеві жителі. Кожен намагався допомогти: хто приніс подушки, дехто продукти, хтось дитячі речі… Майстри, які працювали у нас, взяли менше грошей за роботу… І це зворушувало до сліз, хоч ми родина військових і звикли до труднощів. Ми ж розуміємо, що ніхто нам не зобов'язаний допомагати. Якщо ми хочемо жити, потрібно засукати рукави і працювати", – розповідає господиня.
Місцеві жителі по-доброму відкликаються про родину, кажуть, що вони добрі, працьовиті та щирі люди. Ставлять їх у приклад односельчанам, бо подружжя, потрапивши у такі нелегкі життєві обставини, не зламалося, старається зробити все для того, щоб діти були доглянутими, мали комфортні умови для проживання та почувалися щасливими. На новому місці найшвидше адаптувалися діти. Вони ходять до школи: Іванко у перший клас, Миколка – у третій, Віктор – у четвертий, Вікторія – у шостий, Олена – у дев'ятий, Роман – у п'ятий. Багатодітна мами каже, що у кожної дитини своя історія, свій біль, тож до кожного потрібно мати підхід. Пані Галина намагається, щоб вони були щасливими та частіше посміхалися. Вона каже, що її діти – найкращі. Вони виховані та добрі, люблять тварин, кожен має свого собачку, охоче допомагають мамі по господарству, яке у Бузівок чималеньке. У них є корова, свиноматка, яка нещодавно привела поросят, дикий кабан, кури, качки та курчата. Пан Василь сміючись каже, що вони тепер завдяки дружині стали господарями, та це "жінчина парафія", тож вона пильнує і доглядає за всім. Подружжя мріє, щоб їхня родина ще зростала, і коли закінчать ремонт, візьмуть до себе ще дві дівчинки. Родина повільно обживається на новому місці, бо це не так просто все розпочати з нуля. Вони уже перекрили дах, бо він протікав, пробурили свердловину, щоб мати свою воду у колодязі, замінили вікна на металопластикові, роблять ремонт у кімнатах, розпочали добудовувати ще декілька кімнат, щоб кожна дитина мала свою. Потім планують відремонтувати хлів та навести лад на подвір'ї, який без господарів позаростав. Батьки стараються, щоб дітям було тепло та затишно у оселі, щоб вони якнайскоріше забули про жахи війни. Родина Бузівок ще не знає як складеться їхнє життя, і не хочуть загадувати далеко на майбутнє. А зараз вони вдячні людям, які у переддень святого Миколая не забули про них і принесли дітям подарунки. Хочеться, щоб ця хата на околиці села під лісом стала для них рідним домом, щоб тут зажди було чути радісний сміх дітей, а пані Галина відчувала себе щасливою, щоб їм більше ніколи не доводилося розпочинати своє життя з чистого аркуша.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.
