10 жовтня 1911 року в селі Лучиці народилась Марія Петрівна Денисюк. Вона найстарша жителька Сокальщини. Денисюки мешкають у центрі села. Особливим світлом і радістю освітилася охайна та доглянута оселя пані Марії, ніби знала, що нині в її господині свято. Ще зранку до ювілярки прийшли рідні, родичі, сусіди й односельці.
В цей день з подарунками, квітами і добрими побажаннями до неї завітали представники обласної, районної та місцевої влад. Зокрема, заступник начальника Головного управління соціального захисту населення ОДА Ігор Мойсин та перший заступник голови РДА Володимир Катерина, начальник управління праці та соціального захисту населення РДА Володимир Огінський, директор територіального центру Тетяна Бугай та Лучицький сільський голова Володимир Черечін. Ювілярці вручили вітальну грамоту від Президента України Віктора Януковича, грошову допомогу, квіти та солодощі. Представники влади зізналися, що уже довелося вітати багатьох столітніх, однак вперше з такою поважною датою.
Пані Марія – живий свідок понад вікової історії наших теренів. Усього їй довелося побачити на своєму життєвому шляху за 110 років життя…
На жаль, старенька уже 15 років прикута до ліжка. Вона не бачить та зле чує. І вдячна долі, що подарувала їй доньку Ганну, яка на старість стала її опорою, нині вона її очі, руки та вуха. Дочекалась бабуся онучки та двох правнуків Віталія та Марту. Та ті мешкають у сусідній республіці Білорусь. На жаль, вони не змогли приїхати на ювілей до бабусі та прабабусі.
Ювілярка з такої нагоди попросила доньку Ганну посадити її на ліжко. Однак вітання та подарунки для мами довелося приймати Ганні Семенівні. Вона й подякувала поважним гостям за турботу та увагу. А згодом розповіла про нелегку долю рідної неньки, яка рано овдовіла, бо батька вбили в Шарпанцях, де вони тоді жили, в 1941 році. Ще й хату спалили.
– Мені тоді було лише вісім неділь, зі сльозами на очах згадує пані Ганна. Брат забрав маму до себе в Лучиці. З його родиною ми жили 12 років. Лише тоді нам якось вдалося звести невеличку свою хату ось на цьому місці, де ми живемо. А згодом збудували уже великий та просторий будинок.
Як не прикро було у часи лихоліть, та завжди жінка зверталася з молитвою до Бога, просячи сили, терпіння, миру, ходила до церкви, навчила молитися внуків.
Марія Петрівна весь вік прожила у рідному селі. Працювала прибиральницею в колишньому клубі, а потім в місцевому колгоспі.
Добра, привітна і працьовита так відгукуються про бабусю односельці. Марію Петрівну не зуміли зламати роки, а навпаки, вони її загартували. Жінка тяжко трудилася весь вік. Нелегке життя залишило свій слід на бабусиному обличчі та руках.
За словами Ганни Семенівни, особливих секретів довголіття у мами немає. Правда, у них у родині було чимало довгожителів, зокрема мамин брат не дожив лише декілька років до свого століття. Вона ніколи не переїдала. Особливих продуктів не споживала, все життя їла те, що Бог давав, воду пила тільки з криниці. Зате багато працювала. Тож, вважає, що натруджені руки, доброта та віра у Бога і є секретом її довгого віку.
Любов ПУЗИЧ.