Прикро, коли – сім’я, яка має бути надійною гаванню для подружжя та їх дітей, терпить крах. Сімейне життя подружжя, яке, здавалось, любило один одного, розбилося об грифи проблем та непорозумінь. А від цього розчарування та бажання втопити своє горе у горілці. І дарма, що десь там двоє чи п’ятеро діток кинуті напризволяще, для яких життя стає гірким, як полин. В цих дитячих очах стільки суму та болю. Вони подорослішали не за віком, бо вже стільки натерпілися, стільки пережили. Вони мріють про одне, щоб їхні тато і мама не сварилися, щоб у них була щаслива родина або, щоб хоч раз у тиждень бачити свого татка…
Прикро, коли батькам доводиться через суд відстоювати своє законне право брати участь у вихованні дитини і навіть бачити її, спілкуватися. Дорослі розсварилися між собою та розійшлися, навіть не спробувавши з’ясувати, що ж все таки сталось, як спробувати підтримати дружні стосунки заради дитини. Адже вона однаково любить і маму, і тата, і хоче спілкуватись з обома. Саме це і намагалися втлумачити у голови жінок, які не хотіли й вести мову, щоб надати колишнім чоловікам можливість бачитись з дітьми. На одному з засідань з питань захисту прав дитини Сокальської РДА таких було дві справи. Обом колишнім подружжям рекомендували звернутися до сімейного психолога, щоб ті не перетворювали свої зустрічі на поле словесних баталій, адже навіщо знову і знову травмувати дитину, якій і так нелегко. Часто допомога фахівців допомагає розтопити кригу непорозумінь у сім’ї, розв’язати заплутаний за довгі роки клубок стосунків. Члени комісії завжди тішаться, коли зуміли достукатись до байдужого серця батьків, і ті прислухаються до їхніх порад та беруться за розум. Саме так сталося з Богданом Г., який сам виховував змалку доньку. Зараз у дівчинки перехідний вік, вона росла без матері, тож не мала материнської ласки та любові. Батько рідко звертав на неї увагу, любив заглядати у чарку. Коли дівчина підросла, то стала втікати з дому.
Востаннє працівники поліції її знайшли у Трускавці. Дівчина не хотіла навіть бачити ні батька, ні горематір, яка залишила її маленькою та повіялась у світи. Але завдяки психологу вони порозумілися і простили один одного. Нині вона просить батька, щоб забрав її з притулку для дітей служби у справах дітей Львівської ОДА додому. Крім неї у притулку є ще декілька дітей зі Сокальщини, яких забрали від горебатьків. Прикро, що тим потрібно було декілька місяців, щоб зрозуміти, що вони скучили за дітьми та хочуть їх провідати. Вони лише зараз прийшли отримати дозвіл на це. На жаль, сюди привело їх не глибоке розкаяння, а матеріальна зацікавленість, бо перестали отримувати виплати на дітей.
Далі розглянули декілька справ про позбавлення батьківських прав. Таких було аж чотири. У всіх схожа історія: батько не цікавиться життям дитини, один з них не провідував сина дев’ять років, матеріально колишнім дружинам не допомагають, добре коли ще платять мізерні аліменти. В одному випадку жінка навіть просила внести зміни в актовий запис про зміну прізвища дитини. Більшість татів навіть не з’явилися на засідання або ж дали письмове погодження на те, що свідчить, що їм байдуже чи вони матимуть право називатися батьком. Члени комісії, заслухавши кожну справу, винесли рішення про доцільність позбавлення горебатьків їх батьківських прав.
Ще більше емоцій викликали у присутніх справи про стан виховання малолітніх дітей у неблагонадійних родинах, окремі з них уже слухали вп’яте. Жінки вкотре випробовують долю, бо членам комісії може набриднути їх вмовляти та просити, щоб взялись за розум, щоб схаменулися і згадали, що привели на світ дітей, яких мають належно виховувати та вивести в люди. Присутні голови сільських рад, директор школи, вихователька з дитячого садка, перед якими життя родини, наче на долоні, розповідали гірку правду про них: за дітьми не пильнують, порядку у хаті не тримають, добре, коли діти ситі та охайно одягнуті, бо люблять повіятись на декілька днів…
Жінки сиділи перед членами комісії, похиливши голову, їм соромно за свої вчинки. На жаль, усвідомлюють це лише тоді, коли тверезі. Кожна з них любить зловживати спиртними напоями, а двом – уже необхідно лікуватися від алкогольної залежності. Проте вони мають добровільно прийняти це рішення, бо без їхнього бажання доброго результату не буде.
Не робити помилок, за які доведеться потім гірко розкаюватись, просила цих жінок перший заступник голови РДА Ірина Задолинна, яка вела засідання комісії з питань захисту прав дитини. І підкреслила, що цього разу їм востаннє дають можливість виправитись. Доки діти терпітимуть таке ставлення до себе, приниження і… байдужість? Адже у них є шанс потрапити в іншу родину, де є добрі, люблячі названі батьки, які можуть повернути їм щасливе дитинство. Добре, що серед нас є люди, яким не байдужа доля дітей і вони стають їх опікунами та намагаються їм замінити рідних батьків. До того у молодшому віці – це зробити набагато легше.
Проте у старших дітей на все життя залишиться в серці рана, якої завдали їм рідні мама і тато, кинувши напризволяще. Іноді ще гірше: хлопчики та дівчатка відчувають себе сиротами при живих батьках. Члени комісії просили жінок, які мають бути берегинями роду, взятись за розум.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.