Рік тому 55-річна Тетяна Громович з Червонограда не могла би повірити, що буде писати вірші. Але у житті, як бачимо, все можливо. Нині у неї вже 70 поетичних спроб. Це ліричні та патріотичні вірші, казки, пісні, в яких, як каже жінка, плаче і страждає її зранена душа, у них – її сповідь і надія на життя та щасливе майбутнє України. Вона переконана, щоб одужати, потрібні позитивне мислення, віра у Господа. В цьому уже двічі переконалася на власному досвіді. П'ятнадцять років тому в неї важко захворіла донька, яка згасала на руках матері, наче свічка. Пані Тетяна була у відчаї, але знала, якщо не візьме себе в руки, то її чотирнадцятилітня донька помре. Громом серед ясного неба
став діагноз лікарів – онкологія. Та мати вирішила боротися за її життя. Якось прочитала, що для лікування онкології мають важливе значення не тільки ліки, але й догляд, гарне харчування і позитивний настрій. При доньці вона була завжди веселою, хоч біль розривав душу на шматки, ніколи не говорила про діагноз, щоб вона не впадала у відчай. Жінка робила все, що могла, щоб на хворобливому обличчі дитини з'явилася усмішка. Донька за підтримки матері провела два роки у лікарні, пройшла курс хіміотерапії. Повільно спливали дні, проведені у палаті. Але мама не відходила від дитини ні на крок. І страшна недуга відступила… Родина вдячна усім благодійникам, зокрема колишньому головному лікарю Червоноградської санепідстанції П. Г. Чумалові, який сприяв пошуку небайдужих людей і ті матеріально допомогли лікувати дівчину.
Пережите далося взнаки й Тетяні Юріївні: невдовзі вона теж потрапила на операційний стіл. Лише трохи оговталась після пережитого, як знову біда постукала у двері: прийшли судовиконавці, які вимагали звільнити квартиру або сплатити борг за комунальні послуги: під час хвороби дитини родина не платила за них, бо не мала грошей.
Доведена до відчаю, жінка поїхала за кордон на заробітки. Нині вона згадує: "Знаю, що таке заробітки, була в Італії. Ми там нікому не потрібні, а лише чорна робоча сила, над якою можна знущатися та принижувати. Працювала по 16 годин на день, спала лише 4. Отримували за роботу копійки. Мені довелося перейти через все… Вивчила італійську, бо з дитинства мала здібності до мов. Опанувати її мені допомогла подруга, яка добре знала мову. Вона одружилася з італійцем і жила в Італії 4 роки. В граматиці практикувалася, перекладаючи з італійської дитячу Біблію. За півроку я вже вільно розмовляла і все розуміла. Заробітчани, які мене знали, зверталися до мене по допомогу, бо без зусиль читала газети, дивилася телебачення, вивчила італійські закони". Та сум за родиною та рідною домівкою краяв серце.
Єдиною розрадою для жінки були сусідські собаки, які щодня виглядали її після роботи. Вони стали для неї друзями. Нелегка ненормована праця та тяжке моральне становище далися взнаки. У 2005 році стала гірше себе почувати. Весь час відчувалася втомленою та не мала сили. Тож зібрала речі й поїхала додому. Проводжали її вірні чотиролапі друзі, які стояли під дверима до ранку.
Коли пані Тетяна повернулася додому, у неї не переставала боліти спина. Вона пішла до масажистки і та виявила утворення. Одразу звернулася до онколога, який поставив діагноз: друга стадія раку молочної залози. За тиждень була прооперована лікарем Ігорем Тимняком. Він хороший фахівець, і жінка йому вдячна за врятоване життя. Лікувалася шість місяців, прийняла 5 курсів хіміотерапії. Однак за рік стала почуватися ще гірше: сильна тахікардія, загальна слабкість, упадок сили. Виявилося, що у неї хвора щитовидна залоза. Лікарі констатували, що це гіперфункція щитовидки, тобто токсичний зоб, який отруював організм. Минав час. Тетяна Юріївна щороку обстежувалась, почувала себе непогано. Однак 2011 року виявилось, що хвороба прогресує і метастази вже є в легенях. А ще за рік їх виявили у кістковій системі. Відтоді життя жінки стало висіти на волосині, бо залежало від медикаментів. Адже рак є гормонозалежним на 80 %. Тобто потрібно постійно блокувати гормон естроген. Це називається гормонотерапією. Якщо цього не робити, то захворювання прогресуватиме і то миттєво. Гормонотерапія дуже вартісна. Мінімальний термін її застосування 5 років, а то й ціле життя. Щоб зменшити кількість гормонів, потрібно вживати медичні препарати. Найдешевші – це аромазин, 100 таблеток якого коштують 3000 грн. Їх треба пити щодня і безперервно. Обов'язковим є лікування й кісток. Потрібно постійно, раз на місяць, капати фосфонати, зокрема "Золедронову кислоту", яка коштує 2-3 тисячі гривень, або "Зомета" (4500 грн.).
І вже вдруге жінка зрозуміла, що зуміє подовжити своє життя, якщо позитивно думатиме. Для хворого має велике значення добрий настрій, світлий стан душі, бажання жити. Вона черпала наснагу до життя у Бібілії, книгах Луїзи Хей "Зціли себе сам", Тамари Шміт (Крайон) "Уроки великой мудрости – исцеление от всех болезней", Сергія Коновалова "Книга, которая лечит". Читання рятувало від депресії. Відтоді жінка почала ревно звертатися до Бога, щиро молитися і кричати всьому Всесвіту, що вірить у те, що житиме. А в серпні 2013 року, несподівано для себе, взяла в руки аркуш паперу й ручку і за 15-20 хвилин написала свої перші рядки:
Господи, як же прекрасно кохати,
Любов'ю і душу, і серце омить;
У сні облітати весь світ!
Адже з любов'ю і разом не страшно
Останній свій день доживать,
Надіятись й вірить в любов безконечності.
І в вічність сміливо вступать…
Так висловила прагнення жити, насолоджуватися життям, природою, спілкуванням з рідними та близькими, а головне – славити Господа. До речі, кожен вірш пані Тетяни, який би він не був, закінчується тільки позитивом. За 10 місяців вона створила 70 віршів на різні теми: філософські, психологічні тощо. У них – роздуми над сенсом життя, для чого ми прийшли у цей світ, чи є щось після смерті. Це прославлення рідної землі, це сльози і біль за тими, хто віддав своє молоде життя за майбутнє Батьківщини. Це оспівування видатних синів та дочок України – Тараса Шевченка та Лесі Українки… Є в доробку і жартівливі вірші й пісні, віршовані казки, дитячі колискові, замальовки про зиму, весну, природу, роздуми про кохання, пісні про кохання.
Хвороба допомогла Тетяні Громович переоцінити життєві цінності. Вона зрозуміла, що колись у буденній суєті не помічала багатьох речей: ні краси природи, ні того, що її оточує. Тепер вона радіє життю і це її зцілює. Вона переконана, що людина не буде здоровою і щасливою, якщо не навчиться позитивно мислити і щодо себе, і щодо інших людей, відганяти погані думки.
– Я прожила життя і переконана: щоб Господь допомагав людині, вона має бути доброю, зичливою, незаздрісною, безкорисливо робити добро. Цьому й сама постійно вчуся.
Жінка щоранку просинається і дякує Господу за подарований день. Вона тішиться промінню сонця, бо, хтозна, скільки їй ще відміряно… Та поки палахкотить її життєва свічка, вона любується світом, спілкується з рідними, мріє та пише вірші… У найважчі хвилини на аркуш лягають поетичні одкровення. Це говорить її душа:
Та пробудившись все ж від сну –
Я прагну знову жити,
І з новим досвідом завжди –
Творити і любити!
Я хочу славити Отця
За ласку всю й любов.
За нашу землю голубу,
І за можливість – жити!
Кожен з нас може допомогти пані Тетяні подовжити життя, якщо хоч гривню пожертвує на її лікування. Гроші можна переказати на прізвище: Громович Тетяна Юріївна, номер картки 5168742063902021 ("Приватбанк").
Не будьмо байдужими!
Марта СУМНА.