16. 10. 44. Понеділок. Відділом проводить новий заступник кра Карпа Дуда. Розтаборюємось на краю села Ш., що нам дуже знайоме й прихильне. Там то харчі, як ніде інде та й тютюну досхочу, ну й дівчата всі гарні, і не в таких довгих та широких спідницях, як у інших селах. Крім того вони дуже жартівливі й приступні. Від місця постою до самого села недалечки, а добрі дівчата й тут нас віднаходять. Вони привозять нам сюди снідання й обіди. Білі вареники, що плавають у розтопленому маслі, росіл і припечені курята наповняють шлунки стрільців… Кр Карпо з Дудою та ще з кількома стрільцями їдуть по торпеди, що ними можна розбивати мури. Цих штук ми вже маємо кілька. Є й такі, що вміють їх пускати.
Вдосвіта на колонію приходить кр Яструб з п'ятнадцяттю стрільцями. Між ними багато знайомих. Крім того привезли з собою дві скрипки. Музика, жарти не втихають… На сході і на півдні чується стріли з кулеметів і мінометів. Це напевне відділи УПА б'ються з большевиками. Тут у полудневій Гщині є тільки наш відділ і СБ. Багато хлопців із теренів, що повинні були зголоситися до УПА, пішли до ЧА. Є й такі, що й досьогодні сидять удома, ховаються від большевиків, поляків і нас. Війну просидіти на печі важко! От і недавно таких кількох зловили поляки та й невідомо, що з ними зроблять?…
Переходимо в напрямі річки Г. Марш триває ніч і день з малими відпочинками. Розвідка подає, що битим шляхом з Г. на 3. їдуть безперестанно авта. Кругом разпораз здіймаються вгору різнокольорові ракети. Від селян довідуємось, що це совєтське військо перекидають з південного відтинку на центральний. По дорозі це військо намагається «унічтожіть бандєровцов». Большевики розпитувались у господарів, чи немає тут «бандєровцов», чи не їздять ночами на які фурманки… Місцеве населення з іронією та незадоволенням згадує про низький рівень культури серед большевиків, що ходять по селі, шукають горілки та міняють за неї свої сорочки та штани. Щодо жінок:
– Ой, не дай, Боже, – каже одна – коли застануть одну в хаті, то не дивляться, дівчина – не дівчина, молодиця – не молодиця, стара – не стара, кидаються та силою беруть.
29. 10. 44. Неділя. Пополудні стійковий алярмує, що до села йде червоноармієць. Навпростець городами з сусідного села прямує до крайньої хати. Питаємось командира, що робити. Каже арештувати та придержати до вечора. Ройовий Гайда з двома друзями вскакують до хати й арештують. Зброї не має. Військовий степень – сержант. Сам росіянин. Арештований не вірить, що це українці. Побоюється, щоб не були поляки, бо «поляк – ето бандіт, сволоч!». Надвечір навідується до нього кр Яструб і балакає з ним поросійському, вдаючи росіянина. Сержант уважає нашого командира командантом міліції. Командир рішив відкрити йому очі, хто ми.
– Таваріщ, ти ашібся. Ми нікакая міліція, а только Українська Повстанска Армія!
В сержанта забігали очі. Його обличчя міняє краску. Він червоніє й знову біліє. Дуже збентежений! Не знає що говорити. Командир каже йому, що він був теж у ЧА старшим ляйтенантом, але покинув її ряди і став до боротьби зі сталінськими собаками в ім'я правди за справу поневолених. Під кінець подає нашу підпільну літературу, що її він старанно складає й ховає до кишені. Кр частує його цигарками, сердечно прощає й відходить. При ньому зостається стійка. Сержант не може нахвалити нашого командира й усіх нас говорячи, що «бандерофци ето харошиє людє». Надвечір його випускаємо, загрожуючи, щоб держав язика за зубами. Він задоволений відходить у свою сторону. Увечері кр Яструб приносить нам підпільного військового часописа «Стрілецькі Вісті». Ми спільно читаємо.Читаємо теж універсал УГВР і «Вісті з фронту» тощо.
2. 11. 44. Четвер. Ранком на місце нашого постою, прибуває д. Зенко, що був в околицях Г… Розказує, як в околиці Г. польська міліція враз із польськими підпільними боївками тероризує українське цивільне населення… Поляки мають на меті примусити наших людей виїжджати за Буг, бо «там Україна, а ту демократична Польска». Велике число українців записалось на виїзд, та чи хто поїде – невідомо. Історія Польщі не навчила ще своїх синів. Вони всіма способами вислуговуються червоному займанцеві, стараючись знищити українців – відвічних власників цієї землі. Поллялось уже багато крови на Холмській Голготі та й ще багато поллється… Хай ворог гуляє в своїй сліпій дурноті, ми холоднокровно сприймаємо всі вісті про їх звірства.
…Обсипається пожовкле листя та стелиться по землі жовтим килимом. Осінь, золота осінь! Дощ не перестає падати… Проти вечора приїжджає кр Черник і робить список, що кому потрібно із зимової одежі.
22. 11. 44. Середа. Надворі мороз. Під ногами тріщить. Стійковому аж серце щемить з пересердя, коли стоїть на стійці, а музика доходить до його вух.
– Знайшли час на танці й забави!
Це молодь безжурно бавиться. Увечері лишаємо непотрібні речі на місці, а самі відходимо. Думаємо, що на якусь роботу, бо доведеться вертатись по речі. Першу чоту веде чот. Боян, а другу чот. Дуда. Вони йдуть розбивати ґуральні. За горілкою приїжджають часто совєти, що п'ють з нашими дядьками та поп'яному витягають від них різні вістки про нас…
У вікнах ґуральні блимає світло. Стрільці обскакують швиденько будинок і кількох входять до середини. Роззброюють двох міліціянтів українців, що поставлені тут для охорони. Чот. Дуда наказує машиністові задержати мотора. Стягаємо паси, набираємо бочку спирту, а решту дозволяємо набрати робітникам і місцевим селянам. Пас і бочку спирту вантажимо на підводу. Селянам і робітникам чот. Дуда велить вийти з ґуральні. Потім кулеметчик пускає кілька серій по моторі, по кітлах і по всьому влаштуванню. З кітлів пливе гаряча рідина, що дуже парує. В будинку нічого не видно. Слець Сидор входить до середини й кидає до печі совєтську протитанкову ґранату. Зсередини чується сильний вибух і протяглий зойк людини. Чот. Дуда виводить обсмаленого й пореного сльця Сидора. Ґраната скоріш вибухла, аніж він вспів вибігти. Поранила йому обличчя. Скінчивши нашу роботу, відходимо.
Вертається й перша чота, що виконала ту саму роботу в селі…
Після одногодинного відпочинку, вже пустившись у дорогу, почули легкий стріл у стрілецькому ряді. Хвилина пізніш стрясає повітрям сильний гук. Не знаючи, що це таке, залягаємо на становищах. В повітрі пронеслось:
– Ойойой…
Біжимо в напрямі зойку й бачимо якусь постать, простягнену на землі.
– Хто ранений? – скликнув хтось.
– То я – Підкова. То я не ранений, я забитий! – простогнав він.
Дивимось, і біль стискає серця, на землі лежить розтягнений кулеметник Підкова. Лице біле, мов стіна. Очі вдивлені в темряву листопадової ночі. Ліва рука відірвана. Цілий лівий бік вирваний, так що внутреності висунулись наверх. Ноги теж поранені.
– Що сталось? – спитав хтось.
– Ґраната розірвалась; дав мені Соловій. Ах, довоювався, довоювався! Україно, либонь уже тебе вільною не побачу!.. Здобудеш українську державу, або згинеш в боротьбі за неї! – говорив ранений піднесеним, але дрижачим голосом. Збіглись хлопці. Прийшов кр Яструб… На вид понівеченого сльця Підкови по мужньому обличчі кра Яструба потекла сльоза…
– То добийте, добийте!
Кр Яструб взяв Підкову за руку.
– Прощай, друже Підково! Таких людей, як ти, нам треба більш…
– Поховайте мене ближче дому. Повідоміть батька, що я не живу, – просив Підкова.
Стрілець Підкова – холмщак. З 1942-го року член ОУН. Взірцевий бойовик. Довший час був на становищі районового. Як зав'язались перші вузли боївок, став активним бойовиком і жорстоко відплачувався ворогам за кривди, заподіяні нашому народові. Стрільці його дуже любили. І не диво, коли смерть замкнула йому очі, не одному закрутилися сльози в очах. Тіло стрільця Підкови заховуємо тимчасово там, де згинув. Самі з великим жалем по втраченому другові відходимо. За час вибуху гранати, крім вбитого Підкови, були ще ранені два стрільці – Борсук і Євген.
Опрацювала Ірина СЛАВЧАНИК.