Лесин Сашко був спортсменом. Останній рік у школі регулярно їздив на різні змагання – від районних до республіканських. І кожного разу привозив як не грамоту, то медаль чи кубок. Вони вже займали дві полиці в серванті. Леся особливо не підігрівала синове бажання займатися легкою атлетикою. Але коли почула від його тренера, що син перспективний, бігає легко і йому варто вступати в інфіз, задумалась. Жили з Сашком скромно, на дві пенсії: вона отримувала і син по втраті батька (чоловік поїхав на заробітки і пропав), тож з грошима було сутужно. Рахувала, прикидала так і так, ночами тяжкі думи не давали спати і все ж висновок напрошувався невтішний – студента не «потягне». Ходила сама не своя, поки хтось із знайомих не підказав взяти позику в банку. Знову рахувала, обійшла всі банки в місті, прикинула, де її брати. Та й Сашко загорівся вступати в інститут, йому подобалась тренерська робота.
Тут і навчальний рік закінчився. Відбули випускний вечір. Садила сина за підручники, а він радше біг на стадіон, приходив змучений, але задоволений. Тож коли поїхав на екзамен, біг здав на «відмінно». Далі було плавання. Поїхала разом з ним. Не те, щоб сумнівалася – п’ять років ходив в басейн і плавав добре, але хотіла подивитися. Біля роздягальні стояли дві жінки спортивної статури. Потім дізналася, що це були тренери однієї з львівських шкіл. Хлопці пішли уже в басейн. «Ну, як твій?», – запитала вища шатенку з короткою стрижкою. «У нас все «схоплено», – відповіла, усміхаючись, та. – Батьки не сплять». Леся заглянула всередину. Викладач саме дав сигнал свистком і група хлопців, серед яких був і Сашко, попливла доріжками. Декілька юнаків несміливо спускались драбинкою в воду, одного вже витягали з басейну, відпльовувався, аж посинів. «Мабуть, перший раз в басейн потрапив», – подумала жінка. Та тут до хлопця підійшла шатенка і підбадьорила: «Не переживай, Олеже, все буде добре». Поки чекали результатів, до Лесі підійшов підтягнутий чоловік. «Ваш син – молодець, показав дуже добрі результати, – сказав. – Я його помітив ще на обласних змаганнях. Перспективний хлопчина, нам такі потрібні. Беру його під своє крило. Як треба, то і гуртожиток буде. Зайдіть до мене після обіду».
Леся раділа: ще б пак, її сина помітили, екзамени здав добре, буде студентом. Коли стояла біля дверей приймальної комісії, до неї підійшли дві знайомі абітурієнтки. «Тьотю Лесю, просто клас! До вас сам Михайлюк підходив. Тепер залишите конверт і все буде добре», – щебетали дівчата. Леся нерозуміюче дивилася на них. «Який конверт?» – запитала. «Ну ви і наївні: думаєте Сашко стане студентом за гарні бали», – пояснила Наталка. Радісного настрою як не було. Другого дня, зранку, вивісили списки. Сашко був «прохідний». Та коли в понеділок вдома відкрила сайт в Інтернеті, була вражена. Прізвища сина серед зарахованих студентами не було. Зате одним з перших значилося прізвище Олега, якого витягували з басейну. І ще декілька знайомих прізвищ побачила. Тих, що за балами були в нижній частині списку. Цілий вечір проплакала. А на другий день Сашко здав документи в професійне училище.
Валентина БЛУДОВА.