Одного разу молода студентка педінституту завагітніла від свого однокурсника. Коли вже йшов сьомий місяць вагітності, вони посварилися. Тож прийшлося їй народжувати дитину незаміжньою. Щоб не знеславити себе перед сусідами і знайомими, вона весь час проживала в гуртожитку і не приїжджала додому. Коли народився син, молода жінка залишила його в пологовому будинку, залишивши розписку про те, що не буде претендувати на свої материнські права. На згадку про себе молода "мама" залишила дитині золотий ланцюжок з підковою в надії на те, що вона принесе малюку щастя.
На наступний рік жінка вийшла заміж і працювала вчителькою в одному селі. У неї народився ще один син. Здавалося, все йшло добре, та совість не давала спокою: її перший син снився їй ночами, привиджувався серед гурту інших дітей. Врешті, одного разу вона зізналася чоловікові про свій страшний вчинок. Чоловік з розумінням поставився до дружини й різними способами намагався віднайти покинуту дитину. На жаль, пошуки не давали жодного результату.
Дружина весь час була впертою атеїсткою: забороняла дітям ходити до церкви, зимою не дозволяла їм ходити з вертепом, відганяла колядників.
Настало Різдво. Її вісімнадцятирічний Степан вчився на другому курсі Політехнічного інституту. На зимові канікули він запросив свого однокурсника Петра. Петро був вихований у побожній сім’ї. Тож, приїхавши в гості, не міг собі дозволити, щоб в такі великі свята не заколядувати під вікном. На цей раз матері Степана було ніяково відганяти "колядників", бо там, разом з Петром, колядував її син.
В хаті Петро розповідав про себе. В його пам’яті залишилися спогади про те, як його п’ятирічного усиновили, як він ходив до школи і гарно вчився, як при першій спробі він не вступив до інституту, бо не пройшов за конкурсом. Про своїх прийомних батьків йому хотілося розказати найбільше: про їхню турботу про нього і любов. Єдине, що турбувало його, – це бажання хоч колись побачити рідну маму.
Ввечері, перед сном, коли вже всі роздягалися, Степанова мати побачила на шиї Петра добре знайомий ланцюжок.
Звідки в тебе такий гарний ланцюжок? – обережно запитала.
Це пам’ятка від моєї матері, яку вона залишила мені ще в пологовому будинку, – хвилюючись озвався Петро.
Сину мій, синочку, скільки я шукала тебе! – не втримавши сліз, заговорила мати та й зімліла від хвилювання на змужнілих синових грудях.
В це Різдво всі були безмежно щасливі: мати знайшла свого сина, а син таки знайшов свою маму, два товариші-однокурсники стали братами. Тепер мати уже не приховувала правди, а розказувала всім про свого старшого сина. В це Різдво вона, може, вперше в житті, дякувала Богові за Його ласку. На наступний день мати разом з колядниками та своїми синами ходила колядувати та славити Бога.
Отець Орест РУБЕЛЬ
(с. Теляж).