У неділю, 22 грудня на Ганни, в невеличкій затишній оселі Швеців з села Ванова було весело. Сюди прийшли діти, внуки, правнуки і праправнуки, щоб привітати старійшину свого роду – Ганну Іванівну Швець – з нагоди 100-літнього ювілею та іменин. Господиня відчувала себе щасливою, бо зустріла свято в колі найрідніших людей. Діти та внуки накрили святковий стіл, допомагали їм правнуки. Наймолодші – праправнуки – бігали навколо, намагаючись привернути до себе увагу. Вони нині потіха для бабусі. Ювілярка ніжно гладила рукою дитячі голівки та цілувала їх в чоло. Старенька дивилася на малюків і думала, що не марно прожила на світі. Рідко кому щастить побачити своїх внуків, не те що праправнуків. А у неї – четверо дітей, 11 внуків, 20 правнуків, 8 праправнуків. Разом вся родина переживає негаразди, котрі трапляються в житті. Разом відзначає свята, зокрема, щороку всі приїжджають привітати бабусю з днем народження (так ніжно кличуть її рідні).
На схилі літ жінка живе з родиною внуки Ольги Бігун, а сімейні традиції продовжують правнуки та праправнуки. Вони охоче розповідають про берегиню роду Швеців. «Наша бабуся Ганя – скромна і працьовита. Вона все життя відпрацювала в колгоспі «Заповіт Ілліча» різноробочою. У дитинстві ми з братом Ігорем жили в одній кімнаті з бабусею, вона навчала нас молитви «Отче наш». Водила до церкви», – розповідає правнук Сергій.
Тендітна Ганна Іванівна ще влітку ходила до церкви. Проте старість бере своє. І нині вона не має вже сили зайти туди. Однак отець Тарас Звір не забуває про найстаршу мешканку села і в неділю прийшов її привітати зі сторіччям. А в понеділок до Швеців приїхали поважні гості – заступник голови райдержадміністрації Ігор Кущак, начальник управління соціального захисту населення райдержадміністрації Володимир Огінський та Ванівський сільський голова Галина Пагула. Вони вручили Ганні Іванівні вітальну грамоту від Президента України Віктора Януковича, квіти, подарунки, побажали міцного здоров’я, поваги та шани від рідних і близьких. Ювілярці також вручили 1000 гривень, які виділено з районного бюджету згідно з районною програмою.
Ганна Іванівна поділилася з усіма своїм секретом довголіття – це щоденна робота та дружна родина. Жінка ніколи не обмежувала себе в їжі, любить варену картоплю, чорну розчинну каву з молоком та йогурт.
Завзята і працьовита замолоду, старенька і нині не може сидіти без діла, чим може допомагає рідним по господарству. Ганна Іванівна, окрім того, що не дозволяє собі цілими днями просиджувати в хаті, немало часу влітку проводила на городі. Два роки тому ще їздила з правнуком Сергієм в поле обрізати буряки. Вона залюбки бавиться з дворічним праправнуком Олексієм, доглядає курочок. Щоб не відставати від життя, час від часу переглядає цікаві програми та новини по телевізору. У родині Швеців, як каже правнук Сергій, довгожителів не було. Лише бабуся Ганя, єдина, дожила до такого поважного віку. Вона народилася 21 грудня 1913-го. Батько Ганни Іванівни загинув в австрійській війні, коли їй було 5 років. Мама самотужки піднімала п’ятеро дітей: сина та четверо доньок. Вона заробляла на прожиття у пана. Їх у селі було два: Гітнер та Сухий. Перший мав будинок, згодом у нім розмістилася стара колгоспна контора, а другий – дві хати. Нині на їх місці стоять Народний дім та школа. Селяни працювали у пана на полі. Тоді за ар накопаної картоплі платили 4 злотих. За ці гроші можна було купити спідницю або хустку. Чоботи у ті часи коштували 20 злотих, тож, щоб заробити на них, потрібно було ходити на роботу цілий тиждень чи обрізати два морги цукрових буряків. Мама Ганни Іванівни працювала й на пана Осмульського зi с. Прусинів, який платив раз на місяць. Селяни тоді заробляли фіру дров, корець збіжжя і 10 злотих. У Ванові були читальня, школа, корчма.
– До школи я не ходила. – каже пані Ганна. – Лічби та грамоти мене навчив старший брат. Вмію читати лише друковані літери. Ще зовсім юною – у 18 років – вийшла заміж. Чоловік Михайло спершу працював у млині в Белзі, а потім – на пилорамі. Він виготовляв меблі: ліжка, бамбетлі, крісла, столи.
У старенької, незважаючи на поважний вік, гарна пам’ять. Хоч очі вже стали підводити. Вона залюбки розповідає правнукам та праправнукам про своє життя, а було воно цікавим, хоч і складним. Жінка пережила і поляків, і «совєтів», і німців… Тож правнуки та праправнуки з цікавістю слухають її спогади про село, де вона прожила століття. Її особисте життя переплелося з подіями, які відбувалися на цих теренах. Старенька пригадує, що російські солдати прийшли в село незадовго по тому, як народився в 1935 році її син Грицько. Пани з села повтікали і відтоді ніхто про них нічого не чув. Хата Швеців стояла біля річки Солокія, а в ті часи по ній пролягав кордон. Російські солдати змусили родину переселитися у центр села. Чоловік розібрав стару хату і переставив її на нове місце. Жили бідно: не було ні сірників, ні солі, а в хаті замість підлоги – глина.
Німецькі загарбники прийшли у Ванів на свято Божого тіла. Забрали корову, яка була годувальницею для родини. Тоді у Ганни на руках були маленькі діти. Тож було родині дуже сутужно…. І нині від тих спогадів на очі старенької набігають сльози.
В 1943-му, коли німці втікали, 18 мужчин з Ванова сховалися. Серед них і чоловік пані Ганни. Та їх знайшли радянські війська і забрали на фронт. Тож її Михайлові довелося дійти до Берліна та пощастило живим повернутися додому.
Важкими були й повоєнні роки… Голод і розруха. Але все пережили та перетерпіли. Чоловік працював у Низах, пізніше в Куличкові, а потім – на шахті. А Ганна все життя – у місцевому колгоспі.
Нині Ганна Іванівна зажурено дивиться на серветки, рушники, які власноруч вишила, й згадує своє життя… Разом з чоловіком вони виховали чотирьох дітей: двох доньок та двох синів. Допомагали піднімати онуків. Так пліч-о-пліч прожили 50 років. Пані Ганна провела його у Вічність у 1984-му. А й досі здається, що він десь порядкує на подвір’ї. Та й дорослі діти – неначе вчора гралися в саду… Нині тут весело щебечуть праправнуки. Як вони схожі…
Для історії 100 років – піщинка, для людського життя – серйозна дата. До сторічного ювілею доживають одиниці. Мабуть, лише ті, хто має світлу душу, хто вірить у Бога. Рідні кажуть, що секрет довголіття Ганни Іванівни Швець – це її добре серце, яке за сотню років не навчилося тримати в собі зло і ненависть.
Любов ПУЗИЧ.