Ось уже більш як півроку, проходячи повз цей будинок, не бачу вівчарки, яка завжди лежала на порозі цієї квартири. Так само зникли й компанії підпилих юнаків, що вечорами тут збиралися. Не сушаться більше на подвір’ї дитячі сорочечки, колготки, шапочки…
А ще недавно з відкритих кватирок цієї квартири гриміла весела музика, чувся багатоголосий сміх. Іноді на подвір’ї з’являлася юна жінка з візком,в якому мирно спала спочатку дівчинка, потім – хлопчик. Світлокоса Марта (назву її так) звично запалювала цигарку і, випускаючи з рота дим, котила візок з дитям до чергового бару, де на неї вже чекали подруги. З ними і просиджувала по півдня, ковтаючи пиво з бляшанок та пострілюючи навкруг (а раптом хтось «клюне») своїми блакитними очима. Й іноді знаходила собі кавалера на вечір. (Пригадую, ще коли вчилася в школі, гуляла з таким собі Олегом, який вийшов з колонії. Його батьки скаржилися, що не можуть її і на ніч позбутися. Потім були інші невибагливі хлопці). Немовля спало на диво довго. Злі язики казали, що підливає у молоко спиртне, щоб дитина не заважала займатися своїми справами. Зрозуміло, що двадцятирічній жінці хотілось погуляти, та при тому вона зовсім забувала, що двоє маленьких дітей, яких привела на світ, потребують її постійної уваги і піклування.
Її поведінку не раз розглядали на засіданнях комісії у справах захисту дитини РДА, просили Марту схаменутися, займатися дітьми, та де там. Горематір навіть довідок для отримання матеріальної допомоги не могла зібрати. Хоча кожного разу обіцяла виправитися, запевняла, що любить дітей. А час ішов. Марта не впускала в квартиру ні працівників цієї служби, ні педіатра, ні працівників міліції – велика вівчарка надійно охороняла вхід в квартиру. Містом прокотилася чутка про серію пограбувань квартир. В них, як з’ясувалося, брала участь і Марта. Не стільки винесла добра, як отримала «винагороду» – повістку в суд. Очевидно, сподівалась, що статус матері маленьких дітей захистить її, але так не сталося. Натомість загриміла в колонію. Обидвох дітей забрали у львівський будинок дитини. Деякий час в квартирі жив брат Марти, а потім і він пропав. Якось побачила відкриті навстіж двері, з них вийшов міліціонер. Сусідка, яка вийшла надвір, скрушно похитала головою: «Що за напасть на цю родину. Мартина матір нагуляла чотирьох безбатченків, спилася і пішла в могилу. Тепер Марта повторює її шлях. А була ж нормальною дівчиною, та потім як загуляла… А дітей родила, щоб мати за що жити. Бідні, ой, бідні ті діти».
…Днями дізналась, що цих двох діточок всиновила порядна сім’я. Тепер і в їхньому віконці світитиме сонце. А Марта, яка вийде на волю через декілька років, залишиться сама, як палець. Чи зробить правильний висновок? Тужитиме за дітьми? Чи знову стане на слизьку дорогу?
Валентина БЛУДОВА.