Перша книга гумору «Сміятися не грішно» багатолітнього члена Сокальського літературномистецького об’єднання «Колос» Романа Крикуна нещодавно побачила світ у львівському видавництві «Край». Ошатна, в кольоровій обкладинці, дизайн якої виконав Дмитро Конюхов, книжка зразу ж привертає увагу. Тим більше, що художнім редактором була сама директор видавництва, письменниця Ірина Цельняк, яка написала і анотацію до книжки.
А до своєї першої книжки Роман йшов довго. Навчившись рано читати, вже в третьому класі став дописувати до газет і першою з них, яка стала «хрещеною матір’ю» юнкора, була республіканська «Зірка». Від цього часу Роман уже не полишав пера, постійно шліфував його. Робкор, позаштатний кореспондент районного часопису «Голос знад Бугу», часто друкувався в обласних і республіканських газетах, зокрема, «Молоді України», «Робітничій газеті», «Сільських вістях», а також журналах «Робітничоселянський кореспондент», «Перець».
Гострі публіцистичні статті чергувались із дотепними усмішками та іншими видами гумору та сатири. Головною мішенню творів Романа Крикуна був закостенілий бюрократ, бездарний керманич, пересічний обиватель, скорозліплений скоробагатько, затятий партократ, незнищений хабарник, ледар і п’яничка, вся палітра нашого буття, в якій автор зумів побачити кумедність тих чи інших ситуацій повсякдення.
Виходило смішно, іронічно, саркастично. Після відходу у кращі світи сокальського поетагумориста Олекси Назарука, закрадались часом невтішні думки, чи буде кому заповнити нішу цього талановитого майстра дотепного жанру, чи не стане гумор дефіцитом? Але серед «колосят» знайшлись таки достойники високого рівня, які поповнюють нашу скарбничку сміху, а найперший серед них – Роман Крикун, який випуском своєї книги підтвердив це. У творчому доробку назбиралось аж 60 гуморесок, 27 сатиричних мініатюр, 18 бувальщин, 2 байки і 2 новели.
Знайшлось місце і для «дрібного калібру». В рубриці «Думки вголос» представлені цілим розмаїттям крилатих фраз, які, в свою чергу, поділені на розділи «Іронізми», «Фрази», «Чоловіки і жінки», «Думки вголос», «Корисні поради», «Запитаннячка», «Пояснення, скарги», «Оголошення».
Соковиті, насичені тонкою іронією афоризми Романа так і просяться на уста. Ось деякі з них: «Усі дороги ведуть до Риму, а бездоріжжя – до нас», «Популярність – це коли впізнають не лише ті, кому заборгував», «Дуті цифри щодо поліпшення нашого життя найлегше округлюються», «Скажи мені, що ти шукаєш в Інтернеті, і я скажу хто ти», «Щоб конституція ставала гіршою, її потрібно постійно поліпшувати», «Найкращий лікар віку – косметолог», «Добре безсердечним, їм ніколи не загрожує інфаркт».
Але не варто перераховувати всі достоїнства гумору Романа, цього прекрасного «асорті з перцем». Ви самі матимете насолоду відчути усі принади не якогось там габровського гумору, а свого рідного – сокальського. Це – радісний сміх. Тим більше, що «сміятися не грішно», а вельми корисно, а ще в наш час. Ласуйте щедро барилку потішного меду і смійтесь на здоров’я!
Володимир ПОЛЯНЧУК, голова Сокальського районного літературно-мистецького об’єднання «Колос».
НАЙДОРОЖЧИЙ
– Андрію, як ти довго був у відрядженні! Ми так скучили за тобою, – радісно промовила дружина Андрія Петровича, коли той упрілий увійшов до квартири і поставив валізу. Ольга Іванівна розкинула руки назустріч чоловікові, сподіваючись, що він її обійме та поцілує. Однак Андрій Петрович раптом обійшов дружину і пішов до маленького синочка, котрий шкандибав навстріч на нетвердих ніжках, піднявши догори ручки.
«Так, авжеж, він більше скучив за дитиною», – подумала Ольга Іванівна.
Але Андрій Петрович спритно обійшов синочка, що було вельми несподівано для Ольги Іванівни, і попрямував до мініатюрного пуделя Дозіка. Собачка сидів і жваво махав хвостиком, пильно зазираючи у вічі свого господаря.
«Матінко рідна, що це з ним? Дивно, не взяв на руки синочка, не пригорнув, не поцілував. Ніби не радий його бачити. Невже більше скучив за Дозіком, ніж за дитиною?» – з гіркотою подумала Ольга Іванівна.
Відтак Дозік підбіг до господаря, піднявся на задні лапки, однак Андрій Петрович обійшов і собачку. Він попрошкував до телевізора, присів на стілець і увімкнув його.
– Ох, як я скучив за тобою, дорогенький мій! Уявляєш, Олюню, там, у цій клятій глухоманній Тмутаракані, телебачення зовсім не було, начисто…
ПРАПОРОНОСЕЦЬ
– Що, захворіли, Петре Івановичу? Сідайте! Що у вас? запросив лікар діда.
– Ой, Богдане Степановичу, щось живіт мій не подобається. Чомусь пупок дуже болить, пече.
– Гайгай, маєте пенсію, то й лежали б собі на дивані біля телевізора. А ви вже після революції гасаєте по різних мітингах, демонстраціях.
Роздягайтеся! Еге, пуп опух, почервонів. І навколо нього якесь дивне почервоніння. Мені хвороби з такими симптомами невідомі.
Лікар натиснув на пуп. Петро Іванович заойкав, заскиглив. Лікар прослухав, обстукав, обмацав його.
– У вас усе просто у чудовому стані. Лише пуп чомусь деформувався, ямка зникла, бо геть запухла. Направимо вас до лікарні.
– Як – до лікарні? Мені ж завтра прапор нести. Якась там радикальна партія збирається протестувати, організовує демонстрацію. Десятка ж пропаде.
– Яка десятка?
– Пронесу прапор отримаю десятку. На мою жалюгідну пенсію не проживеш. Ага, зрозумів у чому справа! Богдане Степановичу, я ж на всіх мітингах, демонстраціях – прапороносець! Все нормально! Це мені так натерлинамуляли держаки прапорів. До побачення, до побачення, лікарю! Ніколи. Побіжу купувати спеціальний ремінь, щоб держаки не натирали…
ШТРАФ
Даішник проголодався. Час обідати, а грошей катма. Він зупиняє бензовоза, аби до чогонебудь присіктися та стягнути штраф. Дивиться – ззаду ланцюжок волочиться по землі. Суворо промовив:
– Непорядок! Платіть штраф!
Водій пояснює: це ж – для пожежної безпеки, аби іскри не виникло. Інспектор обурюється:
– Які ще іскри? Що ви мені голову морочите – аби штраф не платити?
Водій запропонував:
– Пане інспекторе, ну давайте зупинимо будьякого водія і запитаємо, для чого цей ланцюжок.
Даішник зупиняє "мерса" і ставить питання:
– Ось бачите, у бензовоза по землі ланцюжок волочиться – це ж, правда, непорядок? Так чи ні?
– Ну… всім відомо… Ну, щоб від статичної електричності не виник розряд і не спричинив вибуху бензину.
«Вельми грамотний мужик попався. А міг же спокійно потягнути за мною. Зараз, розумнику, розберемося», – роздратовано подумав інспектор і зітхнув. Він махнув рукою водію бензовоза і наказав:
– Можете їхати! – А з вас – штраф.
– За що? – здивувався водій «мерса».
– Коли зупинилися на мою вимогу, не ввімкнули сигналу повороту, чим створили небезпечну обстановку на дорозі…