Орест Юсипчук народився в Канаді, хоча родинні корені з України Волині та Гуцульщини. Але батьки своїм синові і дочці зуміли прищепити любов до України. І Батьківщина, яку вони не бачили тривалий час, жила у їхньому серці. Вона проявлялась через рідне слово, пісню, танець. Особливо голосистим був Орест. Народився справжнім козаком вагою десять фунтів і 13 унцій. І відповідно голос мав сильний і дзвінкий. Так про себе у розмові зі мною жартував мій співрозмовник. Колискових, народних пісень своїм високим сопрано дуже гарно співала мама. Хлопчина тягнув за нею. Орест приїхав на Сокальщину, завітав в музей Людина.Земля.Всесвіт. Керівництво музею вирішило на згадку гостеві щоб подорож додому була ще більш зручною.
– Хоча мої батьки обоє гарно співали, але Бог дав мені голос від мами, згадує пан Орест. Я з дитинства співав у шкільному хорі, але, до тринадцяти років з дівчатками, бо тоді мав дуже високий сопрано. А вже після підліткового віку голос змінився. Коли батьки побачили у мене хист до музики, то дали навчатися грі на скрипці, я студіював десять років.
Талант проявився ще й в іншому руслі. Орест Юсипчук став танцюристом відомого у світі танцювального колективу "Шумка", який заснував Мирослав Честер Куць у 1959 році. Був керівником цього колективу і українські танцюристи їздили у різні куточки світу. Їм аплодувала навіть англійська королева. Пан Орест пригадав собі, як колись виконував танок "Запорізький герць", де танцюристи ставали між собою на герць, і при тому використовували справжні шаблі, які були у музеї з Першої світової війни. Хлопці танцювали дуже правдиво і темпераментно. Ще б пак, за їхніми рухами уважно спостерігали дівчата. І десь у тому герці Ореста направду поранили, але він не відчув, лише як закінчив танок, то побачив окровавлену рану.
Захоплення співом стало другим "я" для Ореста Юсипчука, має чудовий бас. Хоча в Едмонтоні працював охоронцем у відділі жіночого, дитячого одягу, а згодом і ювелірного у великому магазині, але увесь свій вільний від роботи і сімейних обов`язків час віддавав хоровому співу.
Був учасником, а згодом і президентом змішаного хору "Дніпро" в Едмонтоні, якому цього року виповниться вже 60 років. Цей хоровий колектив навіть ставив оперу "Запорожець за Дунаєм", а також ораторію, слова до якої написала українська поетеса Софія Майданська і з якою хористи виступали в супроводі симфонічного оркестру в Торонто і Едмонтоні. Їздили по всій Канаді. Орест Юсипчук вже сорок вісім років співає і в цьому, а тепер ще й у чоловічому хорі.
Видали чотири компактдиски з українськими народними піснями, І ще одну дуже добру справу зробив Орест Юсипчук. Він зустрічався з багатьма українцями молодшої генерації, які знають українську розмовну мову, а читати поукраїнськи не вміють. Тому вирішив упорядкувати пісенник, де українські пісні відтворені латинським алфавітом. У цьому йому допоміг шваґро, професор університету, котрий добре знав українську мову, і так вони видали пісенник під назвою "Заспіваймо собі", який розійшовся серед діаспори не лише Канади, але й Америки, Австралії та Європи. Бо дуже пан Орест хотів, щоб українці усього світу співали своїх рідних пісень.
Його завжди тягнуло відвідати землю своїх батьків. Вперше побував на Україні з хором у 1994 році, хотів організувати круїз із Києва до Чорного моря. Домовлявся з товариством "Україна" в Києві, але нічого не вийшло. Правда, тоді йому вдалося побувати в Києві, Чернівцях, Косові, звідки родом батько.
Другого разу побував на Східній Україні. Мандруючи, намуляв босоніжками ноги, і вирішив купити нове взуття. Зайшов у магазин, а там дівчинапродавець звернулася до нього російською мовою. Пояснив, що тієї мови не розуміє і запитав, чи розмовляє українською.
Дівчина дала ствердну відповідь. Ще поцікавився, чи вона народилася в Україні. І тут теж почув "так". Тоді його здивуванню не було меж: "То ж чому не розмовляєш мовою держави, у якій живеш?" Почервоніла, опустила очі додолу і запитала пана Ореста, звідки родом він? Коли ж дізналася, що з Канади, то поцікавилася, чи там не розмовляють російською? "Та ні, відповів він, там розмовляють державною мовою, англійською, правда, в Монреалі французькою. А українська мова моя рідна, її навчили мене батьки".
"Порівняно з 1994 роком змінилася Україна, вважає мій співрозмовник, тоді на Хрещатику було тихо, сіро і сумно". А влітку 2013го, коли Орест Юсипчук побував знову в Україні, то наша столиця, а також інші міста, серед яких і Львів, Луцьк, дуже змінилися на краще. Його зачарували Кам`янецьПодільський і Луцький замок, де є чудовий музей книги. В Коломиї оглянув багату експозицію музею "Гуцульщина", серед експонатів побачив різьблені меблі, дуже гарні, роботи його родича Юсипчука.
Пан Орест із задоволенням відвідує рідний край своїх батьків, бо вважає, що в Україні дуже багато цікавого. А часто туристи їздять по світу, де нічого нема, просто з цікавості. Треба в Україні лише покращити сервіс і потягнуться туристи, бо тут стільки несподіванок і красот, що їх варто побачити, почастуватися різноманітною і смачною українською кухнею. А найкраще у нас то добрі і гостинні українці. Тож, як співається у пісні, признаваймося, зустрічаймося, бо багацько нас є.
Оксана ПРОЦЬ.
На знімку: Орест ЮСИПЧУК і його приятель Юлій ЛУКОМСЬКИЙ.
Фото автора.