Оксана – симпатична жінка, дуже добра, порядна, завжди усміхнена. Є у неї двоє коханих чоловіків, яких вона любить понад усе. Вона готує їм найсмачнішу їжу, щоб "кохані мужчини" харчувались калорійно і смачно. Вона ніколи не була на морі, всі відпустки вдома: пере, варить, випікає, смажить. Оксана – ідеальна дружина і матір, про таку лише можуть мріяти чоловіки. Ні слова наперекір, ні погляду поганого, тільки мила усмішка на вустах.
І зустрілись вони незвично. Студенти зустрічали Новий рік, Микола приїхав у гості до свого брата, який був одногрупником Оксани. Зустрічали Новий рік до ранку. Оксана йому сподобалась, "найскромніша", сказав брату і записав номер її телефону. Вранці поїхав, поцілувавши дівчину, і сказав: "чекай". Дав адресу, на яку Оксана щоденно писала листи. Так тривало два роки. Дівчина закінчила інститут і одержала диплом терапевта. Аж раптом лист від Миколи: приїжджай, я в госпіталі, у мене переламані обидві ноги. Микола був військовим офіцером, жив в іншому місті. Дівчина, не роздумуючи, зібрала речі і поїхала. На великий подив, Микола зустрів її здоровий і усміхнений, поцілував і сказав: "Я тебе кохаю і завтра ми подаємо заяву до рагсу. Ми одружуємось. Мене посилають у Хабаровськ". Усім своїм родичам на весіллі говорив: дівчина перевірена, достойна і варта мого кохання. І почалися поїздки по далеких гарнізонах: був Хабаровськ, був Омськ, потім повернулись до Тернополя.
Тільки два роки тому доля звела мене з цією сім'єю. Познайомилась з Оксаною Сергієвною, чудовим лікарем. Вона запросила мене в гості, і була цікава зустріч, де двоє згадували своє романтичне минуле: як вона відігрівала синочка в Хабаровську, коли відключили опалення, як Микола на 8 березня приніс їй красиві живі квіти… Микола вийшов на пенсію у 47 років, став бізнесменом, "Жигулі" змінив на “БМВ”, а синочок Дмитрик закінчував університет. Найщасливіша сім'я! – захоплювалась я.
Одного вечора мені зателефонувала Оксана Сергіївна і запропонувала зустрітись, але не вдома, а в маленькому кафе. Здивуванню моєму не було меж, тож я швиденько побігла на зустріч. По життю жінки мені часто розповідають своє потаємне, – довіряють чи що?
Була вкрай здивована, коли за столиком в кафе побачила заплакану Оксану. Стала заспокоювати, припустивши, що хтось із її коханих чоловіків захворів. Коли жінка заспокоїлась, то почала свою розповідь.
– Три роки тому, прийшовши з роботи, побачила, що продуктів зовсім обмаль. Попросила Миколу, щоб відвіз на базар (там дешевше), щоб купити все. На те мій коханий Микола, здивовано на мене глянувши, вигукнув: "А ти знаєш скільки коштує зараз бензин? Не мороч мені голову, бери сумки і їдь". Я зайшла в кімнату сина і попросила його поїхати зі мною. Син, ріст 1 м 80 см, здоровий, міцний, вдягнутий, нагодований, доглянутий, у вільний час тільки перед комп'ютером сидить. На моє прохання здивовано сказав: "Ти що, мам? Я – з сумками? Та з мене усі собаки в місті сміятись будуть! Відчепись!" Я зі сльозами на очах поїхала і привезла продукти, обриваючи руки сумками. Далі ще цікавіше: Микола в місяць на продукти почав давати тільки 100 доларів. Серйозний бізнесмен! (А Оксана свої 1800 гривень – і за квартиру, і за послуги, і на одяг!). Потім у мене впав і розбився телефон. До зарплати два тижні, я без телефону. Мої "кохані" чекали аж до мого дня народження і вдвох подарували старенький телефон! Звичайно, я плакала, але, як завжди, промовчала. Тут надійшли квитанції за Інтернет (у домі два комп'ютери – сина і батька). Я мовчки заплатила і сказала їм, що це востаннє. Що тут почалось! А місяць тому була я на виклику, в новому районі, виходжу з під'їзду, дивлюсь, а мій Микола стоїть машиною біля сусіднього будинку. Відчиняє дверцята, а звідти виходить дівуля розмальована, модна; Микола бере сумки і заходить з нею в під'їзд. Підходжу до машини, на лавочці – бабусі – інформатори всіх подій. Присіла біля них, питаю: а це що за парочка пішла в будинок? ”А… це Лорка,- розповіли,- от вже три роки має нового кавалера, доньку йому народила, але він жонатий, кажуть, жінку має якусь затуркану”. У мене знову потемніло в очах. Приходжу додому, іду до сина пожалітись, стукаю в двері, а він: “Мамо, відчепись! У мене дівчина, ми зайняті!” Господи, що ж мені робити? Я життя не бачила за своєю сліпою любов'ю до них обох, і ось – відплата!
Я забрала Оксану Сергіївну до тітки, адже приїжджаю часто, бо вона хворіє та ще й одинока. Тут вже була черга мені дивуватись: до самого ранку ні чоловік Микола, ні син не подзвонили Оксані, яка своє життя їм присвятила і жила для них. Ідеальна жінка і любляча мати. Та чи варто було?
Олена ЮЗВЯК.
с. Залижня.