Щороку, коли маю відпустку, приїжджаю на рідні терени, щоб відвідати могили рідних в Шмиткові. Зібравшись в дорогу цього літа разом з онуками, поїхали на савчинський ставок. Взяли вудки для риболовлі, хліб, щоб погодувати лебедів, а також фотоапарат, щоб зробити фото на згадку. Їхати вирішили короткою дорогою, тож, минувши Борятин, звернули в бік Савчина на польову дорогу. Діти з нетерпінням чекали миті, коли зможуть покупатися у ставку, порибалити, помилуватися лебедями, сфотографуватися з ними, щоб передати фото мамі в Італію.
Та не судилось… Те, що ми побачили, до болю вразило нас усіх: ставок, де влітку 2014-го року ми купалися, засмагали, перетворився на жах. Все довкола поросло очеретом та осокою. А води і слід застиг. Довколо віяло пусткою і страхом. Лише ворони кружляли у небі і сумно стверджували: «Нема! Нема! Знищили! Згубили!».
Неподалік зустріла дідуся, що пас корови. Він і розповів мені, що торік перед Першою Пречистою сільський голова Василь Калька разом з депутатами Василем Яремчуком, Ігорем Студенковим, Ігорем Конівом та іншими (прізвищ, на жаль, не запам’ятала), вирішили спустити воду зі ставка, щоб відремонтувати греблю, почистити дно і зробити зону відпочинку для людей. Задум нібито і добрий, люди й погодились. Але вийшло як завжди: знову обдурили. Рибу, яку виловили зі ставка, а було її дуже багато, В. Калька разом з депутатами, можливо, продав. Тоді де гроші? Бо для ставка та громади не зробили нічого, хіба що винищили природу. Ані качок диких немає, ані гусей нема куди вигнати людям, ні молодь не має де відпочити, ні діти покупатися, ні рибалки порибалити. Знищили все…
А які були лебеді – це окраса ставка і гордість для Гути і Савчина. Адже існує повір’я: де оселяться лебеді, там оселяться вірність і кохання, бо недаремно співають у пісні: «Лебеді, лебеді, лебеді, лебеді – кохання!».
То що ж виходить, що дякуючи сільській владі, загинуло кохання?
Чи не соромно вищеназваним людям за такий вчинок? Нищити природу – то тяжкий гріх. Ви ж там живете, що поясните внукам своїм і чужим, а прийде час і вони вас спитають…
Надія ПАВЛИК, жителька м. Червоноград.