Однак два десятки років тому на Сокальщині їх можна було перелічити на пальцях однієї руки. Рідко хто зі слабкої статі мав відвагу зважитись на таке. Проте сокальчанка Орися Багрій не побоялася кинути виклик долі та зламати старий стереотип, що жінка і бізнес не сумісні. Вона відкрила власну справу, обравши торгівлю делікатним товаром – квітами. Їй хотілося створити щось незвичне, щоб у кожного, хто подивиться на квіти та квіткові композиції, з’являлась посмішка та теплота у душі. І це їй вдалося.
Невдовзі сокальці, хто за потреби, а хто з цікавості заходили в крамницю «Камелія». І усі зачаровані широким асортиментом товарів. Тут можна купити різноманітні живі та штучні квіти, вазони, букети, різноколорьові стрічки, цікаві композиції, які додали затишку не одній оселі чи кабінету.
– Я дуже люблю квіти, тому й не випадково вирішила започаткувати квітковий бізнес, – ділиться своїми міркуваннями пані Орися. – До того працювала методистом в будинку учнівської творчості, вела гурток «Вмілі руки». Разом з дітьми створювали різноманітні композиції з квітів, трав, камінців, сушених зілля, коріння та ягід, виготовляли картинки з риб’ячих кісток.
У п. Орисі природній дар: що не візьме в руки, те «оживає» у чудовій композиції чи картині, якою можна замилуватися.
Маючи вищу педагогічну освіту, вона й не думала, що колись життєві обставини заставлять відмовитись від освітянської роботи. Та життя внесло свої корективи. І невдовзі її захоплення переросло у власну справу.
РОЗПОЧАЛИ З 24 ДОЛАРІВ…
…Наче сніг на голову, став для людей розпад Радянського Союзу. Усі тішились цій вістці, бо Україна нарешті стала незалежною. Проте настали нелегкі часи «акліматизації» в умовах ринкової економіки. Чимало людей в цей час їздили за продуктами до Польщі. Якось туди поїхала й пані Орися з чоловіком. Перша крамниця, яка трапилася їм на шляху, була квіткова. Жінка була просто зачарована нею, бо на той час у нас таких спеціалізованих магазинів ще не було. І десь у її підсвідомості відклалося: добре мати б власну квіткову крамницю.
На роботі в будинку учнівської творчості також усі були заклопотані: що ж буде, коли їх розформують? А все йшло до того. Така невпевненість у майбутньому й підштовхнула пані Орисю спробувати свої сили у квітковому бізнесі. Якось вона попросила у чоловіка 24 долари – це були усі зароблені гроші від поїздки, і купила квіти на гуртівні у Замості. Спершу, коли їх продавала під костелом, почувалася ніяково. Але заспокоювала себе тим, що кожна людина має щось перетерпіти у своєму житті. Згодом пощастило придбати невеличке приміщення. На початках Орися з чоловіком привозила «живий квітковий товар» з Польщі. Не раз доводилося стояти по декілька днів на митниці. А вдому на неї чекали двоє маленьких синів. Дехто із знайомих співчував, а хтось говорив: що ти робиш, нащо лізеш у бізнес? А згодом так склалися обставини, що їй довелось розрахуватись із роботи. Жінка боляче пережила це.
Нині моя співрозмовниця про це згадує неохоче, мовляв, всім було тоді важко. І каже, що іноді й сама дивується, як змогла відважитися на такий крок. Та відтоді спокійне розмірене життя колишнього педагога перетворилося у круговерть. Адже жінкабізнесмен лише гарно звучить, а насправді вона стала в одній особі і власником, і товарознавцем, і бухгалтером, і продавцем, і прибиральницею, і експедитором… Чоловік квітникарки з гордістю ще додає: «Моя дружина не тільки успішна бізнесменка, але добра господиня, союзянка, була й депутатом міської ради двох скликань і навіть президентом жіночого бізнесклубу».
Доля завжди була щедрою до п. Орисі, яка завдяки творчій натурі скрізь встигала, і все схоплювала на льоту. Вона перша у Сокалі почала робити квіткові картини та композиції, складати вінки на похорони, прикрашати машини на весілля… Жінка прагнула мати цікавий та широкий асортимент товарів. Спершу все робила своїми руками. Її вироби нічим не поступалися дорогим картинам, які привозили зза кордону. Будьяка квіткова композиція прикрасила б і крамницю, і оселю. Тож сюди швидко потягнулися покупці.
ПЕРШІ КРОКИ У БІЗНЕСІ
Невдовзі доля подарувала квітникарці шанс навчатися у США. Спершу поїхала туди від Львівського відділу Союзу українок, який проводив навчання для жінок-підприємців, з метою підтримки малого та середнього бізнесу. Відтак пані Орися у складі 24 жінокпідприємців з Росії, України, Білорусі поїхала в СанФранциско. Дипломи про навчання в Америці діти бережуть вдома, як згадку про перші кроки мами у бізнесі. Згодом вона організувала жіночий бізнесклуб, де проводила навчання за програмою Львівського відділу Союзу українок для жінок Сокальщини, які хотіли спробувати свої сили у бізнесі. І хоч відтоді минуло немало часу, дехто з них і нині звертається до неї і просить поради.
«У кожної людини свій талант, що з ним прийшов на світ цей грішний. Та не у кожного є шанс його пізнати», – рядками свого вірша каже Орися Багрій. Через це вона і намагалася свого часу допомогти дітямсиротам і дітямінвалідам реалізувати його й знайти спільну мову з ровесниками під час доброчинних акцій.
А за декілька років доля вдруге подарувала пані Орисі шанс побувати в Чікаго, де пробула два роки. За цей час змогла побачити і порівняти як працює малий бізнес за кордоном, і що треба змінити в роботі, аби бути успішним підприємцем. Повернулася з мрією створити власний магазинсалон весільних суконь, куди б прийшла наречена і знайшла все до найменшої дрібнички: підшукала плаття та аксесуари до нього, вибрала весільний букет, віночки, запрошення, вітальні листівки, кошички для цукерок, на пелюстки, на зерно… І ця мрія збулася. Нині нареченим у «Камелії» пропонують значно більше. Тут можна придбати «номери» на машину, оздоблені келихи, свічки для наречених, біжутерію, діадему, гостьову карточку, де вказано місце за столом кожного запрошеного. Салонмагазин «Камелія» ще оформляє приміщення, де відбувається виїзна церемонія укладення шлюбу, бенкетні зали, весільні машини… Аби не повторюватися, щоразу змінюють асортимент товарів.
– Ідей багато, потрібні лише кошти аби їх реалізувати, – каже господиня крамниці. – Пропонуємо покупцям й селянський стіл під стріхою. Нині чимало наречених вертаються до старих традицій і справляють весілля за українським звичаєм. Ще хочу відкрити виставковий зал весільних суконь, аби наречена могла одягнути сукню та побачити себе у дзеркалі. Приємно спостерігати, як сяють очі дівчини, яка з Попелюшки стала царівною…
КОЖЕН З НАС – КОВАЛЬ СВОГО ЩАСТЯ
Нині Ориса Багрій має затишну крамничку та постійних клієнтів. Квітковий бізнес приносить невеликий прибуток, а працювати доводиться без вихідних і відпусток. Але до цього їй не звикати, бо за 17 років уже стала досвідчою бізнеследі. Проте за ці роки набила стільки гуль та пройшла стільки випробувань, що й важко пригадати. Аби розвивати бізнес довелось брати кредити, а згодом їх повертати з відсотками. Прикро, каже підприємець, що скрізь за кордоном, держава допомагає, таким як вона, ставати на ноги, а у нас хіба ставить палки в колеса. Чомусь малі та середні підприємці ніколи не мали жодної підтримки з боку держави. Натомість весь час змушені були платити податки, які нині стали ще більшими.
Але, незважаючи на це та конкуренцію, Орися Багрій зуміла вистояти у бізнесі. Хоча з сумом каже, що у ньому на кожному кроці є гострі камені, об які можна спіткнутися. Та основна проблема – це те, що в державі нема стабільності. Нині важко віднайти свою нішу молодим підприємцям, практично усі уже зайняті. До того ж купівельна спроможність населення падає і сподіватися на швидкий успіх марно. Попри усі випробування у «школі бізнесу», вона залишилася щирою, доброзичливою та чуйною людиною, зуміла суміщати бізнес, і турботу про родину, де є четверо чоловіків. Запитую, як це їй вдалося? Пані Орися відповіла: «Чоловік та діти – це моя надійна опора. Вони завжди розуміли мене та допомагали. Власне у родині черпала любов та теплоту, коли втрачала від буденної одноманітності гармонію у душі».
І додала: «Життя мене навчило, що треба вміти вчасно спинитися, іноді навіть змінити обстановку, бо людина не витримує напруженого ритму сьогодення. Тоді приділяю більше уваги дітям та сім’ї, читаю книги або кудись їду відпочивати».
Моя співрозмовниця дуже любить подорожувати, і коли є можливість, залюбки робить це. Вона уже побувала в Польщі, Болгарії, Туреччині, Румунії, Австрії, Угорщині, Італії, Америці. Має багато друзів в місті, в Україні та за кордоном, якими вона дорожить.
Пані Орися поособливому сприймає навколишній світ, відчуває настрій людей, бо у неї ніжна творча натура. Мабуть, через те відчуває біль беззахисних стареньких людей, які весь вік пропрацювали, а нині стали не потрібні державі. І вважає, що нам бракує американської усмішки на обличчі. Ми не вміємо бути щасливими… Раніше вона писала вірші. Декілька з них увійшло в збірку «Соколиний край». Через зайнятість у бізнесі, клопоти вдома, у неї бракує часу на творчість. Її вірші – це ліричні роздуми про місце жінки в суспільстві, про її болі, мрії, переживання та нелегку долю заробітчанок. Вони актуальні й сьогодні. Ось рядки з одного:
Хотіла б я змінити світ,
А більше рідну Україну.
Щоб не лише в піснях
Вона була чудова і єдина,
Щоб кожен тішитися міг,
Що він живе на Україні.
Щоб не згасав у серці «Заповіт»,
Та гордість за свою країну…
Орисю Багрій хвилює й тема дітей, жінок та людей похилого віку, бо коли жінка безпорадна, діти безсилі змінити своє життя. Вона переконана, що материнський інстинкт та потреба дбати про своїх дітей, робить ніжну половину людства сильною та мудрою.. Тільки до цього їх потрібно підштовхнути. Тож добре, коли існували б клуби для жінок, де б вони могли збиратися, поговорити про наболіле, отримати психологічну підтримку.
…Нелегку стежку обрала у житті пані Орися, але не шкодує. І не дивно, адже кожен день у неї наповнений любов’ю та особливою філософією життя. Вона – щаслива жінка, яка реалізувала себе у бізнесі, поєднавши його із захопленням. Вона – щаслива дружина та мати, в якої уже виросли і змужніли троє синів. Старший уже одружився і невістка Таня стала її підмогою в домашньому чоловічому царстві. Єдине хотіла б мама Орися, щоб її діти були щасливими і могли реалізувати себе в рідній державі.
Любов ПУЗИЧ.
На знімку: Орися БАГРІЙ (фото з сімейного архіву).