У червні цього року минає десять років від історичної події в нашій країні приїзду в Україну Папи Римського Івана Павла II. За словами Глави Української греко-католицької церкви Блаженнішого Святослава, Папа Іван Павло II увійде в історію нашої Церкви і українського народу як той, хто беатифікував мучеників комунізму. Цій події приділяється значна увага в нашій літературі, зокрема, однією з найвизначніших наших поетес Ліною Костенко в романі "Записки українського самашедшого". "…Московський патріархат, як відзначається у романі, таки провів хресний хід. Під хоругвами і іконами старі кликуші, як гайвороння, сунули по вулицях, несли транспаранти з прокльонами і протестами проти приїзду Папи Римського. Мало того, що проти, так ще з прокльонами!".
Якось в неділю герой роману разом зі сином відвідав Лавру, знайомив його з історичними фактами, розповідав різні легенди. Аж якась бабця підскочила до групки, таких як вони, і показуючи на нас, каркнула: "Разговарівают по украінскі! А здєсь же нізя! Здесь же святая православная Лавра!". Як батько мав пояснити малому, чому українська мова протипоказана в святій православній Лаврі?!
І далі по тексту “…Коли Понтифік сходив по трапу, і вітер розвівав його білу одіж, мені здалося, що це ангел. Ангел старий, втомлений… то просто ж видно неозброєним оком, що цим немічним тілом рухає Дух. І те біле його одіяння над його плечима здіймається і тріпотить, мов крила. Недарма одна жінка сказала: "В Україну ангел прилетів".
…Він благословив нашу землю, він назвав мій народ шляхетним народом. Він повернув мені щастя бути належним до такого народу, а так у мене його весь час віднімали і принижували його… І раптом приїжджає свята людина, яка знімає з тебе це прокляття. Я був вдячний, що він звернувся до мого народу мовою мого народу. Я разом з ним молився різними мовами, був на місцях розстрілів, і радянських, і нацистських у Биківні і в Бабиному Яру. Я належу до нації, яку обрав я і яка обрала мене до красивої шляхетної нації. Я належу до нації, яку благословив Іван Павло II".
9 травня, День Перемоги, кожного року відзначається в нашій країні мирно, адже це день пам’яті не тільки за загиблими у Другій світовій війні, а також день Примирення і Порозуміння. Загиблі у війні мріяли про щасливе життя нащадків. І ніхто не думав, що через 66 років після перемоги у мирний час у Львові знову лунатимуть постріли, і очі виїдатиме дим. Провокатори з "Русского единства" із супроводом міліції дісталися Пагорба Слави, розгорнули кілька величезних червоних полотен, незважаючи на рішення Львівської міської та обласної влади, а також суду про заборону подібних провокацій. Прикро, що в унісон з нашими зовнішніми ворогами, діють доморощені горекерівники і політикани. Вони компрометують не тільки Львів, а й Україну як державу.
…Наближається 22 червня, день початку Великої Вітчизняної війни. Комуністи разом з "Русским единством" виношують свої плани щодо повторення вояжу до Львова. За їхніми планами разом з ними до Львова приїдуть не лише депутати Верховної Ради України, а й їхні колегикомуністи з Держдуми Російської Федерації, щоб повторити провокації 9 травня за ще більшим сценарієм. Від нашої влади залежить, щоб не допустити цього.
На думку приходять порівняння, аналогії. Коли в минулому Іван Павло II приїжджав у Польщу в часи “Солідарності”, то нагадав полякам відомий біблійський вислів "Не бійтеся!". І це "Не бійтеся!" пройшло як гасло через усю визвольну боротьбу поляків за свободу і незалежність.
Два простих слова з вуст Папи прозвучали як заклик, як благословення. Вислів "Не бійтеся!", можливо у дещо іншому контексті, є актуальним і сьогодні для України. Адже демонтаж совіцької системи остаточно не відбувся. У нас за свободу боряться одні, а до влади приходять інші.
Україною правлять люди, які її не люблять і яка їм чужа. За справжню демократію треба ще боротися. Головне не боятися і почуватися вільними людьми.
Зиновій СТОНИЦЬКИЙ,
вчитель-пенсіонер.