Волонтером називають людину віддану, приязну і милосердну, а волонтерство способом безкорисливого життя, намаганням допомогти всім, не чекаючи взамін навіть: "Спасибі". Способів допомоги є чимало, аби було бажання. Часом саме його не вистачає найбільше.
Іван Кубас, житель села Волиця, уже не вперше звертався по допомогу до волонтерів ГО "Всеукраїнський волонтерський рух" та ГФ "10 Сотня Самооборони Майдану", що знаходяться у Сокалі. Коли прийшлося їхати на схід, вперше звернувся за бронежилетом та усім необхідним саме до них.
"Ми втратили віру на допомогу з боку держави. Її ніколи не було і, скоріш за все, не буде. Багато хто з моїх побратимів їхали з дому без належного взуття, форми, речей першої необхідності. Про каску чи кевларовий бронежилет навіть й мови не могло бути. Чесно кажучи, я й сам не вірив, що мені можуть дістати таке спорядження. Але нашим землякам усе під силу. Волонтери допомогли тоді й допомагають сьогодні. Спільними зуллями церкви, небайдужих людей, патріотів та з Божою поміччю, відстоюю своє та їхнє право називатись українцем на своїй землі. Я вдячний їм, бо це свого роду подвиг. Вони витрачають час, свої можливості. Це своєрідне бажання серця, поклик душі, бо всі вони також працюють, мають сім'ї. Я не завжди маю час зносити свої молитви до Бога, але за їхнє здоров'я гріх не попросити", у телефонній розмові Іван просить передати слова вдячності.
Таких як він десятки воїнів, героїв, наших з вами побратимів. Кожен, хто просить про допомогу, очікує її отримати. Але хто такі волонтери та які справжні їхні будні розповідають люди, які знають про це більше, аніж хтонебудь.
Волонтер Мар'яна Климців з радістю відгукнулась на пропозицію "відкрити очі" на те, хто насправді є тими янголами-охоронцями, які опікуються нашими солдатами.
– Україна переживає нелегкі часи. Чи не щодня ви отримуєте від людей прохання допомогти у придбанні чи наданні речей першої необхідності, важкодоступних апаратів чи рацій, дальномірів чи приладів нічного бачення. На придбання всього цього потрібні кошти та можливості. Тож чим живуть волонтери-сокальчани зараз і як саме вони сприяють допомозі воякам та їхнім сім'ям?
– Сокальщина – край чудових та не байдужих до чужого горя людей, і я вдячна за те, що вони завжди відгукуються на наші прохання про допомогу. Почну з того, що ми є волонтерською організацією, але ми не виконуємо якоїсь надзвичайної місії, ми просто робимо те, що вміємо, і що вдається найкраще. Наша справа скоординувати роботу людей, сприяти якнайшвидшому вирішенню питань. Хлопці отримують звернення, складаємо список потрібного, шукаємо можливості для отримання, а кінцевий результат збір і відправлення. Сокальський район надзвичайно активний у волонтерській діяльності. Саме слово "волонтерство", означає робити щось безкоштовно і добровільно. Волонтери це всі ті не байдужі, хто віддає себе ідеї й працює на спільну мету: одягнути, нагодувати, захистити. Кожен небайдужий є волонтером. Ми не шукаємо слів похвали в нашу сторону, справжні герої-патріоти це всі ті, хто долучається будь-яким способом до цієї справи. Таких районів, як наш, є дуже і дуже мало, тому ці жінки, бабусі, діти на вагу золота, бо те, що роблять вони, не робить жоден із наших можновладців. Ми уже мали можливість спостерігати, як роблять брудну саморекламу, піаряться на чужому горі, коли прості люди ночами шиють спідню білизну, плетуть маскувальні сітки, печуть тістечка солдатам чи, наприклад, плетуть браслети виживання (не просячи написати їхні імена в газеті чи висловлювати їм хвалебні оди).
– Чи допомагаєте ви всім, хто до вас звернувся? Чи бувало таке, що приходили люди, які уже зверталися за допомогою до когось і їм відмовили?
– Важко відповідати на такі питання і стримувати емоції. Можливо, мої слова виявляться для когось образливими і не толерантними, але є факти, про які важко мовчати. Робота окремих посадовців викликає великі сумніви та безліч запитань, особливо коли мова йде про допомогу воїнам АТО та їхнім сім'ям. Взяти б, для прикладу, одного з наших місцевих депутатів, до якого звернулася лікар-хірург доброволець із Белза. Служити йшла у добровольчий батальйон "Січ" (котрий курує партія "Свобода"). Він по-грубіянськи пояснив, куди їй іти. Це ницо з його боку. На людях вдають із себе одних, вихваляючись досягнутим, а насправді ж зовсім інші. Співвідношення виконаної роботи та "роздутої" у ЗМІ інформації не відповідає дійсності. Було й таке, що трьохпалі рукавиці із флісу (котрий був куплений волонтерами за кошти жертводавців), той самий депутат (відома у місті людина) відвіз у Великі Мости, де розташована військова частина. Коли хлопці мерзли в окопах, такі потрібні теплі білі флісові рукавиці опинились на складі частини, яку фінансує держава. Це все є добре продуманою передвиборчою піар-акцією, метою якої є сотні фото, десяток заміток у газеті, лишень би почули, які хороші та добрі наші депутати і як вони дбають про свій народ. Хіба ж на такому піаряться?! Це не волонтерство. ЦЕ РЕКЛАМНА АКЦІЯ! Яка тут безкорисливість. Та хіба ж їм відома ця риса характеру… Не думаю. У всьому вони шукають вигоду, власну вигоду.
– Виходячи з усього цього, що для вас бути волонтером, координувати роботу окремих груп людей робота чи поклик душі?
– Це не робота, це є щось більше. Та й і я не одна. Нас багато, і ми є однією командою. Ми усі ті, хто віддає себе, свій час і свої можливості. У якій ще області ув'язнені у виправній колонії плетуть основу під маскувальну сітку?! Скажу вам одразу ніде. Як же не гордитися самосвідомістю сокальчан, коли кожен тут розуміє своє місце і призначення. Дійсно, у сокальській колонії максимального рівня безпеки №47, навіть засуджені можуть по праву називати себе волонтерами. Вони, навіть будучи за гратами, роблять більше, ніж чиновники на волі. І тут справа не у моральності, а у відчутті патріотизму в грудях. Вони роблять усе безкорисливо, а не для людського ока чи фотокамер. Вони працюють на перемогу, а не з метою передвиборчої агітації. Так само, волонтерами можна назвати і тих священиків, котрі акумулюють та передають кошти, які зібрали їхні церковні громади; завідувачів дошкільних навчальних закладів, директорів шкіл, котрі проводять акції та ярмарки. Якщо спочатку ми агітували таких людей долучитись до такого роду діяльності, то тепер вони роблять це самостійно. Нам демонструють лише результат своєї праці.
– Армії допомагають не тільки дорослі, але й діти. Їхнього завзяття вистачає?
– Не даремно кажуть, що у дітях наше продовження. Школам та садочкам нашого району окрема подяка. Так активно і масово це відбувається, що не пригадаю жодної навчальної установи, яка б не допомогла бодай чимось нашим землякам в зоні АТО. Ці хлопчики та дівчатка з таким захопленням плетуть патріотичні синьо-жовті браслети, пишуть листи солдатам, відправляють індивідуальні пакунки, збирають продукти харчування, виготовляють обереги, янголятка та ляльки-мотанки. Також почали дуже активно і багато вишивати. Вишивають медальйони з тризубами, декоративні вінтажні медальйони з квітами, а також обкладинки на паспорти. Їхня праця є неоціненною і наші захисники це знають. Я не можу виділити чи відокремити когось, похвалити когось більше чи менше, якщо усі вони працювали одинаково. Біда згуртувала людей, дітей, батьків, підприємців та священнослужителів. Усі вносять свою лепту в перемогу.
– Для людей похилого віку теж вистачає роботи?
– Звісно. Волонтерство не має вікових обмежень (сміється). Аби наші захисники відчули радість Христового Воскресіння, господині району відправили на схід освячені великодні набори, в яких: паска, ковбаска, писанки, сир та інші продукти. А сухі сокальські борщики на передовій серед улюблених. Бабусі та дідусі допомагають, як можуть. Варто також згадати майстринь з цілого району, які шили для наших вояків спідню білизну. І всі мабуть бачили,як у соцмережах популяризували фото бійців "Айдару" в "сімейках" у горошок та квіти. Та не всі знають, що це саме їхніх рук праця. Праця бабусь і жіночок із Конотіп. Бог дає їм здоров'я і можливості. За це їм честь і хвала.
– Війна змусила людей по-іншому реагувати на певні речі, такі як допомога та співчуття. Як люди з обмеженими матеріальними ресурсами допомагають армії та солдатам на передовій?
– Так, безперечно, війна змінила кожного з нас. Відкрила очі на речі, які на перший погляд вважались би незначними. Люди дійсно стали активно проявляти свою громадянську позицію, а також позитивні якості характеру співчуття, розуміння, терпеливість, щедрість. Хтось готовий пожертвувати тисячу і більше гривень, хтось чи не останні десять. Меценатів та жертводавців серед сокальчан, і не тільки сокальчан, вистачає. До збору долучаються як пересічні люди, підприємці, священнослужителі, так і сільські громади, які передають на передову продукти харчування, одяг, взуття, речі першої необхідності. Хто має можливість допомагає матеріально, хто не має долучається до доброї справи іншими способами: дає пальне чи запчастини до автомобілів, їжу, предмети особистої гігієни, в'яже шкарпетки чи шиє балаклави, рукавиці чи маск-халати. Перша партія балаклав оливкового кольору була зшита майстринями із Забужжя, які самотужки зорганізувались та одразу приступили до роботи. Так само активно вони стартували із пошиттям маск-халатів. Так як обсяг роботи був дуже і дуже великий, працівники садочка кроїли, а жінки із села зшивали докупи усі деталі. Опісля до них приєднались жительки Стенятина, Конотопів, Опільська. Вони також налагодили пошиття. Паралельно таке ж відбувалося і в селах Волиця, Комарів, Зубків, Завишень. Усі трудились наполегливо та завзято. Часом годі було знати, яка партія маск-халатів і ким була зшита. До нас приносили усе акуратно складеним, великими пакунками. Коли жінки просили дістати тканину ми її знаходили, коли ж потрібні були інші додатки ми знаходили і це. Тому з впевненістю можу стверджувати: кожен віддавав той ресурс, яким міг пожертвувати: час, можливості, майстерність, гроші. Такими були їх та наші трудові будні. Ми бачили результат старань як окремих людей, так і цілих груп. Було й таке, що приватне підприємство з пошиву спецодягу (село Завишень), також пошило для солдатів на передову одну партію маск-халатів. Жінки виходили на роботу у вихідні дні, залишаючи вдома чоловіків, дітей. Ось самопожертва! Ось відданість і наполегливість. І це наші з вами земляки. Мій волонтерський внесок організаторські здібності. Хто вміє заробляти гроші вкладає їх, а хто вміє шити спідню білизну вкладає свою працю. Хтось має час і натхнення плести маскувальні сітки, в'яже дротами балаклави, пече смачний хліб те все і є його дякою за мир і спокій, який охороняють наші мужні чоловіки. Ось це і є волонтерством. Без прикрас і зайвого пафосу. Кожен робить свою роботу: якісно та з душею.
– Чи надходить допомога зза кордону? І чи багато є охочих надати допомогу нашим воякам?
– Звісно. Допомога надходить звідусіль. Це як і від окремих заробітчан з усіх куточків світу, так і від наших друзів, родичів, знайомих, які знаходяться закордоном. Хлопці із 80-ї аеромобільної бригади просили безпілотник, так як кут, де вони знаходились є не захищений. Війська ворога прибувають, а методів огляду території ніяких. Ми розглядали багато варіантів придбання і знали, що нам це під силу. Ви розумієте, що на сьогодні такі літальні розвідувальні апарати коштують не дешево. Тоді нам допомогли сокальчани-патріоти із Чікаго, що проживають у Сполучених Штатах Америки уже дуже довго, і їм не байдужа доля українців та країни. Вони входять у громадську організацію "Чікаго. Автомайдан" та співпрацюють з нашою авіарозвідкою. Ці сокальчани зібрали гроші, заплатили за безпілотник, купили та передали його нам. Наша справа була його відправити солдатам туди,на передову. Ви навіть не можете уявити, якими радими були хлопці, адже вони з нетерпінням чекали на цей апарат. Знаю одне, без допомоги наших американських друзів ми б не змогли обійтись. Як бачимо, бути патріотом своєї країни це не відмітка у паспорті, а стан душі. Після цього розумієш, що у єдності і є сила нашого народу.
До речі, нині волонтери оголосили збір коштів на тепловізор, який коштує 2800 євро. Гроші можна приносити на адресу: м. Сокаль, вул. Шептицького, 113 (навпроти відділу освіти), або переказувати на розрахунковий рахунок громадського формування "Самооборона Майдану. 10 сотня": р/р 2600701535133 у "Кредобанку", картка ПриватБанку 5168 7420 1904 7913. Дякуємо всім, хто допомагає українському війську.
– Яким же чином ви здійснюєте свою діяльність та чи підтримуєте зв'язки з іншими волонтерськими організаціями?
– Ми тісно та результативно співпрацюємо з волонтерськими та громадськими організаціями області, а також такими, що діють на території всієї України. Стараємось скоординовувати наші дії розумно та виважено. Якщо, до прикладу, звертаються бійці з проханням придбати тепловізора чи інший "життєво-необхідний" прилад, то ми купуємо його (якщо власних коштів вистачає), або ж звертаємось за допомогою друзів-волонтерів. Але повторюсь, волонтерство не варто виносити на п'єдестал пошани, наша робота проста та звична координція та допомога. Ми знаємо, де дістати необхідні речі, придбати те, чого немає у нас, і як налагодити весь цей процес укомплектування як одного бійця, котрий відправляється на схід, так десяткам таких же, як і він, солдатам. Є організації, які закуповують великі партії тієї ж форми чи берців, спальників чи білизни, а наше завдання знайти необхідну кількість і в найкоротший термін забезпечити усім необхідним тих, хто звертається. Тільки разом ми досягнемо мети. Перемога це наполеглива праця усіх та кожного зокрема. Не будьмо байдужими допомагаймо!
Розмову вела Юлія КОРНИЛО.
Фото Оксани Василькової.
На світлині (зліва на право): Мар’яна КЛИМЦІВ, воїн "Док", воїн "Ржавий", заступник сотника 10 сотні Самооборони Майдану Андрій БОХНЯК в урвищі від "граду", блокпост "Макарово", 7 км до Російської Федерації, та 5 км до кордону з "ЛНР".