Здається, лише вчора Степана Павловича Орловського вітали з новою посадою – обранням Тартаківським сільським головою. А відтоді вже непомітно збігло сім років. Його хвилюють проблеми територіальної громади в цілому, і кожного мешканця, зокрема. Мабуть, через це жителі уже вдруге довірили йому цю посаду. Для п. Степана це не тільки повага, а й велика відповідальність за долю сіл і людей, їх соціальний захист. Тож він свої повноваження виконує сумлінно, старається виправдати довір’я жителів сіл Борок, Романівка, Копитів і Тартаків.
Степан Орловський охоче розповів: чим нині живуть села, які напрями розвитку території сільської ради є пріоритетними, над розв’язанням яких проблем працює сільська рада. Про це нижче в інтерв’ю.
– Степане Павловичу, чи думали Ви, що станете сільським головою?
– Я народився і виріс у Романівці, тож мріяв, щоб моє маленьке село розвивалося та процвітало, мало вуличне освітлення, а молодь залишалася тут жити й працювати. Розумів, що працювати на благо громади – нелегко, не всім це вдається чи вистачає терпцю. Однак вирішив спробувати. І у 2002 році вперше балотувався кандидатом на посаду сільського голови. Тоді мені забракло лише чотири голоси. А вже на наступних виборах здобув перемогу. І ось уже сім років живу турботами та інтересами жителів сіл.
– Ви – сільський голова з досвідом, що змінилося за ці сім років в органах місцевого самоврядування?
– Нині працювати важко, бо що не рік, то бюджет врізається. Хочеш зробити багато, а нема коштів, щоб щось організувати чи провести. Зросла вимогливість до роботи працівників органів місцевого самоврядування. Збільшилась кількість звітів та форм документів, які ми подаємо. Тепер для того, щоб щось побудувати чи відремонтувати потрібно пройти експертизи у певних служб та отримати дозволи. На все це витрачаються час та кошти, яких і так бракує. За цей час набув певного досвіду та вміння працювати з людьми, тож зараз мені легше. Коли працював у радгоспі «Сокальський», було значно простіше. Не був прив’язаний до бюджету. Захотіли зробити – зробили. А тут певні статті, певні видатки… За тобою – громада, у кожного села свої проблеми, які потрібно вирішувати. Як тут визначитись із першочерговістю їх виконання?! Адже хочеться, щоб села були освітлені, щоб належно працювали дошкільні установи, медицина, освіта. І, звичайно, щоб дороги були в належному стані.
– Чим Тартаківська сільська рада відрізняється від інших?
– Мабуть, для кожної людини найкраща й наймиліша та земля, де народився й виріс, де прожив більшу частину свого життя. Для мене Тартаківська територіальна громада – це моє рідне. Є в наших селах те, чим по праву можна пишатися. Гордість Тартакова і його історія – це палац Урбанських, костел св. Архистратига Михаїла. І, звичайно, люди, які творили і творять його історію. Це Петро Саноцький – полковник українського пласту на цих теренах, доктор права і теології, загинув від рук польських терористів у 1945 році. Він був організатором і душею української молоді на Сокальщині. Активна учасниця УПА Марія Грицай, уродженці нашого села – поет Володимир Полянчук, меценат Григорій Ковальчук та багато інших хороших людей.
– Не так давно замок Урбанських Львівська обласна державна адміністрація передала в концесію. Чи щось змінилося відтоді?
– Минуло вже два роки, а новий власник нічого не робить. Замок, який є історією села, в аварійному стані, розвалюється на очах, бо на нього впливають природні явища. Ми зверталися в прокуратуру та в ОДА з проханням розірвати цю оренду. Тартаківці не можуть байдуже спостерігати, як руйнується їхня історія. Неодноразово виходили репортажі на телебаченні по різних каналах, з метою привернути увагу людей, яким небайдужа історія нашого краю.
– Степане Павловичу, що вдалося зробити для територіальної громади із обіцяного?
– Після першої каденції сільського голови зрозумів, що одного бажання щось зробити замало. На все потрібні гроші, яких в бюджеті не вистачає. Тож жодних обіцянок не давав. Проте, дещо із задуманого вдалося реалізувати. Так, у Романівці викупили у ПАФ «Романівка» приміщення для Народного дому. Перекрили дах, а згодом розпочали реконструкцію. І, насамперед, збільшили глядацький зал. На жаль, кошти не дозволяють завершити заплановане. У Тартаківському народному домі встановили пластикові вікна, замінили прогнилу підлогу. Ці роботи також ще не завершені. Зробили доріжки з бруківки у центрі Тартакова, проклали щебеневу дорогу по вулиці Шеп-тицького, провели реконструкцію опалення в дитячій дошкільній установі села і вставили пластикові вікна. Покращили благоустрій в центрі Тартакова та відремонтували приміщення сільської ради. Сільська рада переїхала в центр села. Аби курсував «Школярик» і діти могли дістатися вранці до школи, підсипали дорогу Копитів-Романівка, яка була в аварійному стані. Ця дорога, як і інші, що належить «Райавтодору», в глибоких вибоїнах, ще трошки і в окремих місцях не залишиться ас-фальтного покриття. Це ж наш головний біль. Хто ж її буде ремонтувати?
– Чим зараз живуть села, які першочергові завдання стоять перед громадою?
– Під час проведених засідань вуличних комітетів, а потім громадських слухань, жителі наших сіл визначили, що для того, аби покращити умови проживання в селах, необхідно поновити вуличне освітлення. На його капітальний ремонт потрібні десятки тисяч гривень. На жаль, у сільської ради коштів на це немає. Тож доводиться шукати вихід зі скрутної ситуації. Допомогою сільським радам є міжнародні мікропроекти. Щоб реалізувати задумане, вирішили взяти участь у конкурсі міні-проектів «Місцевий розвиток, орієнтовний на громаду». Активісти громади написали проект «Реконструкція, модернізація та утримання в належному стані зовнішнього вуличного освітлення» і … отримали грант. А 13 серпня 2012 року уклали Угоду про партнерство між Тартаківською сільською радою та Програмою розвитку ООН. Тартаківська сільська рада замовила технічні умови на вуличне освітлення для села Тартаків. Проект вже готовий, залишилося лише його оплатити. Внесок громади складає 5 відсотків вартості проекту, 20 тисяч гривень виділив на його реалізацію міжнародний фонд, ще 30 тисяч гривень – обласна та стільки ж районна ради.
Тож зараз ми працюємо над тим, щоб модернізувати вуличне освітлення в Тартакові та Бороку. В селах Копитів та Романівка воно уже реконструйоване на 80 відсотків, і в цьому році продовжимо роботу.
– Це ж була не єдина участь Тартаківської сільської ради у міжнародних проектах…
– Бюджет Тартаківської сільської ради є обмеженим, ще й дотаційним. Тож, щоб реалізувати чимало цікавих проектів та покращити умови проживання односельців, тартаківська громадська організа-ція «За розвиток села» бере участь у різноманітних міжнародних міні-проектах. Позаторік вона отримала грант і встановила спортивний майданчик у Романівці та дитячий – у Тартакові. А минулого року сільська громада втілила в життя міжнародний туристичний міні-проект «Підвищення туристичної привабливості (палац Урбанських)». Ці міні-проекти здійснюються в рамках проекту «Попередження торгівлі людьми, шляхом розвитку соціальної роботи та мобілізації громад», який впроваджує представництво міжнародної організації з міграції в Україні за фінансової підтримки Швейцарського бюро співпраці в Україні.
В його рамках будуть розроблені маршрути, які знайомитимуть туристів з архітектурними пам’ятками, національними обрядами, звичаями та традиціями на наших теренах. Першим кроком реалізації міні-проекту стало урочисте відкриття у Тартаківській школі історико-краєзнавчого музею. Під час його фінансування отримали й 17 жіночих та стільки ж чоловічих костюмів для аматорів художньої самодіяльності. Жителі села та учні школи підготували театральне дійство про історію роду Урбанських та їх маєтку, що у Тартакові. А завдяки участі в іншому проекті, «Чисте село», вдалося видрукувати інформаційні брошури, замовити контейнери для сміття. Однак допустилися помилки, бо закупили великі контейнери, а без спеціальної машини їх вивозити не можна. Її у сільраді немає, як і грошей, щоб заключити договір із «Сокальжитлокомунсервісом» на вивезення сміття. Тож поки що ними ніхто не користується. Тепер думаємо, як їх використати на благо громади.
– А яка найбільша проблема сіл, що належать до Тартаківської сільської ради?
– Це сміття. Інші проблеми потроху вирішуємо. Наші села газифіковані, є центральний водопровід, вулиці – заасфальтовані. Крім цього, тут функціонують відділення поштового зв’язку, ощадна каса, дитячі садочки, школи, лікарська амбулаторія, аптека, Народні доми… Тож на часі створення структури, яка надавала б допомогу в обслуговуванні водопроводів, вуличному освітленні, вивозила сміття, доглядала б за парком, цвинтарем. На жаль, жителям сіл нема куди звернутись, щоб відремонтувати елекрообладнання чи полагодити систему водопостачання в своїх житлових будинках. Для нас відсутність такої сруктури, на мою думку, і є наболілою проблемою.
– Чому ж саме сміття є Bашим головним болем?
– Люди, як люди. Для декого нема писаних законів, вони викидають сміття, де їм тільки заманеться, створюючи стихійні сміттєзвалища. На нашій території нема жодного санкціонованого. Для цього є лише відведені ділянки – 0,5 га у с. Тартаків і 0,3 га у с. Романівка. Жителі Копитова та Бороку мали б возити сміття туди, але цього не роблять.
– Як сільська рада бореться зі стихійними сміттєзвалищами?
– Двічі на рік замовляємо техніку, яка загортає стихійні смітники, а в деяких місцях збирає сміття та вивозить.
– Які ще маєте наболілі проблеми?
– При сільській раді нема комунального господарства, яке пильнувало б за благоустроєм населених пунктів та житлово-комунальним господарством. У всіх селах проведений водопровід, є газ, а нема кому опікуватись водозабірною баштою, водопостачанням. Раніше це було на балансі господарства. Нині люди самі обслуговують водопровід, і якщо прорив чи інша якась проблема, звертаються у сільську раду. Досі у людей залишився стереотип, що хтось має це зробити за них. Наприклад, заростає цвинтар у Тартакові, – винна сільська рада, тому що не наводить порядок. Чому ж кожен не може прибрати коло гробів своїх родичів, а треба скликати сходи села і запрошувати людей на толоку?
– Коли Ви приходите на роботу, на Вас вже очікують люди?
– Як такої, черги в нас немає. Хоч ми й пишемо, що у нас прийомні дні понеділок та четвер, але якщо людина приходить в будь-який інший день, ми її обов’язково приймемо, вислухаємо, надамо потрібну допомогу. Наші люди всі дружні, патріоти, які переживають за свої села. Тож нерідко приходять, щоб щось підказати, привернути увагу до якоїсь проблеми. І це тільки тішить.
– З якими проблемами приходять мешканці?
– Найважчі – сусідські стосунки. Мусиш знайти спільний знаменник, щоб їх помирити. Легше вирішити якусь загальну проблему в селі: попросив підприємців й ті відгукнуться. Не стоятиме осторонь і громада. А тут мусиш бути психологом, адвокатом і суддею в одній особі, думати, як повернути мир між сусідами.
Багато є звернень через рух автобусів. На жаль, на Тартаків нема рейсу, хоч ми погоджували два. Не маємо впливу на перевізників, тендери вони отримують у Львівській ОДА.
– Молоді у селах багато?
– Більшість хлопців та дівчат навчаються у вищих навчальних закладах та технікумах. На вихідні вони з’їжджаються додому, тоді в наших селах весело. Влітку та навесні в Народних домах організовуємо різні заходи до державних свят, проводимо дискотеки. Проте взимку вони не опалюються, тож тоді нічого не проводимо.
Молодь у нас слухняна, активно займається спортом. У Тартакові є футбольний клуб, який бере участь, двома командами, в чемпіонаті району. Для спортсменів облаштували стадіон та спортивний майданчик у с. Романівка. Проводимо волейбольний турнір, присвячений пам’яті Петра Саноцького, його пам’ятник стоїть перед школою; футболь-ний – присвячений колишньому директору школи Ярославу Дробиняку. У школі створено музей історії села, який виховує підростаюче покоління в дусі патріотизму.
– Колись на теренах Тартаківської сільської ради було велике господарство. Однак ті часи уже канули в небуття. Чи є проблеми із землею?
– У нас земля не блогує. У селах є фермери Богдан Стецишин, Петро Максимець, Віталій Бурка, які відповідно обробляють 36 га, 44 га, 30 га. Взяли землю і працюють на ній ПП «Тартаківський млин» (135 га) і ТзОВ «Патронат+» (209 га). Ще 112 осіб індивідуально вийшли з паями, спробували працювати на землі. Проте частина з них уже віддали її в оренду. На наших теренах також успішно функціонують великі сільгосппідприємства – це ПАФ «Білий Стік», яка обробляє 536 га, ПП «Броди-агро» – 77 га, ТзОВ «Перв’ятичі-агроком» – 39 га, ПП «Західний Буг» – 612 га, ПАТ «Сокальське племпідприємство» – 58 га. Всі орендарі власникам паїв виплачують не менше трьох відсотків від вартості землі. Хто хоче, отримує грошима, а хто – натуроплатою.
– Де зайняті мешканці ваших сіл?
– Люди зайняті в сільському господарстві дуже мало. У Копитові працює 26 осіб в ТзОВ «Патронаті+», чотири – в ПАФ «Білий Стік», чотири – в ПП «Тартаківський млин», сім – в підприємця Андрія Кацюри, який займається обробкою каменю. А в селі кожен має роботу, бо є господарка та поле. Тримають худобу. Молоко у селян забирають СП «Скомекс», «Тернопільський молочний завод», ТзОВ «Патронат+».
– Чи розвивається підприємництво на селі?
– У наших селах є дві пилорами, млин, а ще обробляють камінь. Підприємець Ярослав Войтович надає транспортні послуги. Відкрита аптека та багато крамниць…
В цьому році хочемо створити сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи.
– Що на Вашу думку потрібно робити, щоб розвивалося село?
– Потрібні державні гарантії, щоб люди могли укладати договори на реалізацію вирощеної продукції. А то у нас ніхто не дбає про сільгоспвиробника. Селянин працює з ранку до смеркання в поті чола, а вирощене мусить продати за копійки, або ще гірше – навесні просто викинути овочі, які уже зігнили. А це людська праця…
– Які громадські організації функціонують на Ваших теренах?
– Громадська організація «За розвиток села» та футбольний клуб «Тартаків». Осередків політичних партій нема. Ті, як правило, з’являються перед виборами. Колись ми хотіли об’єднати зусилля громадських організацій і скерувати їх роботу у добре русло, щоб доглядали за пам’ятками.
– А скільки пам’ятників є на території Тартаківської сільської ради?
– Чотири. Тарасу Григоровичу Шевченку, обеліск на честь полеглих односельчан в роки Другої світової війни, пам’ятник на честь 5 річниці проголошення Незалежності України, Петру Саноцькому. За ними пильнує громада та учні місцевих шкіл.
– Знаю, що у Вас є три релігійні громади різних конфесій. Як вони вживаються між собою?
– У нас є греко-католицька, римо-католицька, Українська православна церква Київського патріархату. Вони живуть дружно. Місцеві жителі дають пожертви на всі храми. Ніхто не свариться. Ніхто нікого не змушує йти до тої чи іншої церкви. Це право вибору кожного.
– Яка демографічна ситуація у селах Тартаківської сільської ради?
– В 2012 році народилося 26 дітей, а померло 24 особи. Це вперше за останні п’ять років народжуваність перевищує смертність. Досі було навпаки. Тож недаремно у 2008 році відкрили ще одну групу в дитячому садочку в с. Тартаків, його тепер відвідують 42 малюків. Діти ж – майбутнє наших сіл.
– Що допомагає Вам досягати успіху?
– Злагоджена робота працівників сільської ради. Працюємо єдиною командою: я, секретар сільради, виконком і депутатський корпус. У складі виконкому більше людей з досвідом, чимало керівників підприємств, які стараються підказати та допомогти. Працюємо не заради власного благополуччя, а на благо односельців, виборців, які своєю працею роблять вклад у розвиток села, держави. Своїм першочерговим завданням вважаємо вирішення питань щодо покращення умов життя жителів села. На сесіях сільської ради та засіданнях виконкому розглядаємо найактуальніші питання розвитку сіл, покращення їх санітарного стану та благоустрою, умов праці та життєвого рівня односельців. Адже, якщо кожен з нас вкладе свою цеглинку в громадську справу, і робитиме те, що може і знає, то жити у наших селах буде комфортніше.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.