Наші інтервю

Коса її – краса

Галину Михайлівну Тимчак при зустрічі впізнала одразу. Все така ж вродлива, тендітна, з гордою поставою… Пшеничного кольору волосся: дбайливо викладене декілька раз віночком на голові. Галина ніколи не могла подумати, що коса зробить її знаменитою на всю Україну. Вона у неї унікальна – має 2 метри 10 сантиметрів. Через те у 2003ому жительку села Острів Галину Тимчак занесли в Книгу рекордів України. Жінка плекала свою дивовижну косу все життя. І розповідає про це з любов’ю.

– Моя довга коса – це, насамперед, заслуга мами, яка в дитинстві ретельно стежила за нею, щоденно розчісувала, вимивала у дощовій воді та пахучих травах, прикрашала стрічками, – каже Галина Тимчак. – Не раз хотіла підрізати її, аби бути як усі. Однак ненька була проти і весь час говорила, що краса дівчини у волоссі. І скільки себе пам’ятаю – завжди була з косою. Лише в рік стригли «під нуль», як усіх немовлят, а в дев’ять років коротко підстригли. У часи своєї юності виглядала старомодно, мої однолітки робили зачіски, а я завжди мала косу, іноді в неї вплітала намисто. До перукарні ходила лише раз: зробити зачіску на весілля.

Галина Тимчак походить з родини Рибачуків, де коса здавна асоціювалася зі збереженням традицій, жіночністю, надією на майбутнє. Тож прекрасна її половина плекала гарне довге волосся. Було воно у Галининої мами, бабусі, й у дружини маминого брата. У ті часи гарне волосся було символом дівочої чистоти й вірності. У такому дусі виховувала Орися Михайлівна й доньку Галину, а згодом внуків та правнучку Оленку.
А як вона тішилася, коли донька з легкої руки друзів – Ганни Василюк та Богдана Цимбалюка, стала учасницею традиційного конкурсу «Ой, не ріж косу, бо хорошая…», який проводила газета «Високий замок». Ще раніше, у 2001 році, жінка надіслала у редакцію газети «Голос України» своє фото з розпущеним волоссям та накручений волосок на конкурс «Ой, не ріж косу…». І стала його переможницею. До Львова, аби підтримати Галину поїхали найрідніші – дві доньки, два зяті та внучка. А ненька зі сльозами на очах від хвилювання дивилася по телевізору як її доньці вручають гранпрі конкурсу за гарно виплекану косу. І на її душі було так приємно, наче це їй вручають нагороду… Невдовзі вродливу острівчанку показували у програмі «Кунсткамера», запросили й на російське телебачення стати учасницею програм «Что хочет женщина?» та «Малахов+». І вона погодилася. Ось так 42річна Галина стала знаменита на всю Україну. Не раз в Острів, аби побачити її унікальну косу та розпитати, як вона доглядає за нею, приїжджали журналісти з республіканських ЗМІ, надходили листи від її шанувальників. Та жінка від цього не у захваті, мовляв, що тут такого, вона ж просто любить своє волосся і плекає його, як уміє.

Галина довжину своєї краси не афішує, адже саме через неї з жінкою траплялись різні випадки. І навіть курйозні… Одного разу, коли вона їхала поїздом до Одеси, в темряві, сусід по купе прийняв її косу за змію. Він злякався і закричав на весь вагон. Після того усі довго сміялися…
Унікальна довжина коси завдала господині чимало клопотів. В сімнадцять літ дівчині довелось працювати швеєюмотористкою на фабриці, бо не вступила до педагогічного інституту. Жінки не раз любили пожартувати: якось прив’язали волосся до спинки стільця й покликали до майстра. Жінка спробувала встати, та не змогла. Пані Галині згадався й інший випадок, як вийшла разом з учасницями жіночого ансамблю Острівського народного дому на сцену Сокальського районного народного дому із розпущеною косою, і зал щедро обдарував її оплесками. Вона дуже зніяковіла. А хтось вигукнув: «Дивіться, яка краса!». Ці овації належали її волоссю…

За понад сорок років, які жінка доглядає волосся, трапилося чимало цікавих пригод через косу. Усіх й не пригадаєш одразу… Проте один випадок закарбувався у пам’яті на все життя: в юнацькі роки Галина разом з подругами пішла купатися на Солокію. Дівчата вирішили перепливти річку. Юнка боялася, але врешті-решт зважилася, а посередині річки у неї забракло сили і почала тонути. Перелякані дівчата схопили юнку за косу, врятувавши життя.

Відтоді коса стала її оберегом і нині жінка не уявляє себе без неї. Тож у п. Галини ніколи не піднялася б рука взяти ножиці і обрізати волосся. Хоча догляд за косою потребує чимало терпіння та часу.

Свої коси 51річна Галина миє взимку раз на два тижні, а влітку – щотижня. Робить це у великій мисці, воду для миття бере з криниці. Шампунь використовує звичайний, який можна придбати у крамниці. Волосся нічим не укріплює – хіба що ополіскує водою з оцтом, або ж відваром з ромашки, щоб було легше розчісувати. Г. Тимчак ніколи не використовувала ніяких спеціальних засобів. Найважче висушити довге волосся. Ця «процедура» забирає аж три години. Починає чесати з кінців. І так доти, доки щітка легко не проходить по всій довжині коси. Влітку трохи легше, бо можна вийти на вулицю. Взимку іноді користується феном. На жаль, з роками у неї коса трохи «схуднула». Заплітати її Галина звикла з дитинства. На це вранці йде не так багато часу. Навіть у школі хлопчиська не смикали її за коси, а ставилися з повагою до такої краси. Чоловік Степан, з яким разом вчилися в одному класі, жартуючи, сказав, що Галина причарувала його ще в юнацькі роки своїми голубими очима та довгими пишними косами кольору пшениці. Він любить милуватися ними. А ще пригадав: коли зустрічалися, боявся аби кохана не замерзла, пропонував піджака. Проте Галина відмовлялася, а розпускала свої коси, мовляв, так їй буде тепло. Степан жодного разу не пропонував дружині підстригтися, бо ж хіба можна обрізати таку красу. Колись на жарт Галина спитала в чоловіка, що робити, бо їй запропонували обрізати косу, пообіцявши машину. Степан відповів, що дружину з машиною уявляє, а без коси – ні. (сміється…).

Раніше у селі ніхто не вірив, що у жінки таке волосся. Не раз перепитували чи не причепила собі шиньйон, намагалися доторкнутися, щоб переконатися, що воно справжнє. Питали, звідки у неї така довга коса. Адже бавитися з довгим волоссям не кожна жінка захоче, а тим більше та, яка мешкає у селі, має господарку та городи. Односельчани та знайомі весь час дивувалися, бо Галина щонеділі вранці приходила у церкву з гарно викладеними косами. Ще й донькам встигала позаплітати.

– Може, знаєте якісь секрети, аби гарно росло волосся? – запитую.

Пані Галина, усміхаючись каже: «Думаю, що гарне довге волосся – то неоціненний дар». А трохи подумавши, додає: «Волосся випадає від поганих емоцій. Недарма кажуть, що волосся по колінця – щастя повні вінця. Чи не тому я – щаслива людина, і завжди нею була. У мене коханий чоловік, хороші діти, чудові онуки та вірні друзі. Що ще потрібно людині?».

Нині односельчани гордяться Галиною Тимчак, яка стала володаркою унікальної найдовшої коси в Україні, прославила їхнє село та Сокальщину. Вона є символом жіночності та вроди для українських дівчат, а для рідних пані Галина залишилася люблячою, доброю, ніжною дружиною, мамою та бабусею, берегинею їхнього роду та традицій. Після конкурсу старша донька Зоряна відпустила косу, а молодша – Неоніла має волосся до плечей, бо каже, що для коси у неї воно дещо затонке. Зате внучка Оленка мріє про таке волосся як у бабусі Галини. Нині воно у неї уже до пояса. У дитинстві Оленка любила «приміряти» бабусину косу до себе, а внуки Назарій та Денис ховалися у її розпущених косах, коли жінка їх розчісувала.

Бачили б ви, як заздрісно оглядаються на Галину Михайлівну перехожі. Люди дивуються, коли бачать унікальну довжину волосся. Хтось стає, наче вкопаний, а дехто просто милується і каже, що це дар. Мовляв, косу довжиною до метра дає природа, а та, що довша, – є нагородою від Бога. Тому гріх її з власної волі позбутися. В старовину вважали, що косу не можна обрізати – у ній відкладається вся інформація про людину. Може це забобони, а може – ні.

– Довга коса, гарне здорове волосся – завжди в моді, воно прикрашає кожну дівчину та жінку, – каже п. Галина. І додає: – Влучно сказав апостол Павло в посланні до коринфян (1 Коринфян 11:12): «Чи ж природа сама Вас не вчить, коли чоловік запускає волосся, то безчестя його? Коли ж жінка косу запускає, – це слава для неї, бо замість покривала дана коса їй».
А українські народні прислів“я кажуть: «Дівчина з косою, наче трава з росою», «нема коси – нема краси». Тож, дівчата, задумайтесь, чи варто обрізати косу, аби не обрізати з нею свою щасливу долю…

Любов ПУЗИЧ.

 

На світлині: Галина ТИМЧАК (фото зі сімейного альбому).

Голос Сокальщини на GoogleNews

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

10 − four =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.