Про патріотів Майдану, про олігархів, котрі не бажають щось змінювати для себе, про життя поновому та реформування місцевого самоврядування розповідає депутат Львівської обласної ради, кандидат в депутати до Верховної ради по 124му округу Андрій КОРНАТ.
– Минуло 9 місяців, відколи Майдан переміг. Які реальні зміни в суспільстві Ви бачите після Майдану?
– Очевидно, що ми втрачаємо здобутки Майдану. Зараз така ситуація, що ми можемо втратити те, що було досягнуто жертвами Небесної сотні. Представники Майдану планомірно усуваються від керування країною, а корупційні схеми продовжують діяти. Фінансування армії та АТО стало новим корупційним заробітком. Генерали стають мільйонерами коштом жертв патріотів, котрі грудьми стали на захист соборності України. Майдан боровся за те, щоб з влади були раз і назавжди усунені всі, хто будував злочинну нелюдську систему. Їм на зміну має прийти нове покоління політиків, які готові боронити та втілювати ідеї Майдану. Тому Володимир Парасюк, сотник Майдану, воїндоброволець батальйону «Дніпро», підтримує мене сьогодні на виборах, бо розуміє, хто йде до влади задля досягнення своїх інтересів, а хто – задля втілення ідей Майдану. Тому ці вибори – наш єдиний шанс щось змінити.
– Чому єдиний?
– Треба розуміти, що, обираючи депутатів до Верховної Ради, ми обираємо не лише законодавчий орган, але й особу, яка представлятиме виконавчу владу – прем’єрміністра. Я нагадаю, що за чинною редакцією Конституції саме парламент обирає прем’єрміністра, і від його дій залежатимуть зміни в країні. Тому це справді єдиний шанс щось змінити. На чолі уряду опиниться людина, яка відповідатиме вимогам, які висував Майдан. Або опиниться людина, яку посадять олігархи, котрі сьогодні увімкнули усі ресурси, щоб поставити свого прем’єра і зберегти фінансові потоки під власним контролем. Вони не хочуть змінювати систему, котра їх годує, дає змогу наживатися. Олігархи не вміють жити поновому. Та й не хочуть.
У нас на окрузі є багато кандидатів, які не мали би бути допущені до виборчого процесу. Вони потрапляють під люстрацію, але беруть участь у виборах, бо закон ухвалено надто пізно. Навмисне ухвалено надто пізно, щоб ті самі обличчя змогли знову зайняти крісла у Верховній Раді. Якби закон було прийнято вчасно, олігархи не змогли би провести до парламенту 260 мільйонерівмільярдерів. Ви замисліться: у той час, коли у країні війна, коли солдатам бракує теплого одягу, наметів, засобів опалення, олігархи викидають мільйони гривень на те, щоб заклеїти пиками своїх ставлеників кожен сантиметр рекламних площ на всіх білбордах країни.
Вони багато говорять про зміну країни, про люстрацію, про наближення до європейських цінностей. Але водночас купують квартири у новобудовах Києва, купують нові маєтки, обносять їх парканами, відпочивають на яхтах. Живуть у своє задоволення. Ми маємо ситуацію, за якої олігархи створили пастку, щоб задушити у зародку ідеї Майдану.
– Які завдання Bи ставите перед собою в парламенті?
– Якщо говорити загалом, то я йду до парламенту, щоб реалізовувати реформи, проголошені президентом Петром Порошенком. Там справді є чимало розумних речей, але їх треба втілювати, а не спускати на гальмах, як це робилося останні 23 роки.
Одне з найголовніших своїх завдань я вбачаю в реформуванні місцевого самоврядування. Європейська спільнота керується принципом субсидіарності. Це принцип, згідно з яким більшість рішень приймаються на місцевому рівні. У нас же рішення спускають громадам. Сидять десь нагорі – в Києві, чи в обласному центрі – чиновники, і спускають громадам рішення. Абсолютно не знаючи або слабко знаючи проблеми, специфіку, вони вирішують, що і як робити. Це абсолютно неправильно. Тому замість символічних повноважень, які нині мають громади, їм треба дати реальні повноваження. Дати можливість вільно розпоряджатися фінансами, реалізовувати конкретні проекти.
– Чому сьогодні проблема місцевого самоврядування є настільки нагальною?
– Я йду в парламент не від якогось випадкового округу, як деякі депутати, яким обирають округ олігархи, вкладають туди гроші, проводять в парламент. А потім ті депутати, одержавши мандат, взагалі забувають про існування свого округу. Я народився і виріс на цій землі, тут здобув освіту, тут переживав хвилини радості і смутку.
Часи, за яких я зростав, були непростими. Ми одержали незалежну державу, і це надихало. Разом із тим, на зміну проваллю, в яке країна летіла внаслідок правління комуністів, ми потрапили в таке корупційне болото, що не можемо виборсатися дотепер. Подивіться на наші дороги. Війна, АТО триває на Донбасі. Але коли поглянути на наші розбиті дороги, то складається враження, що це у нас тривають бомбування і артобстріли. Інфраструктура, водогони, газопроводи, каналізація – в багатьох районах все це не мінялося з радянських часів і давно перевищило термін давності. Чому це все не оновлюється? Чому місцеві громади в Європі знаходять ресурси, щоб привести до ладу кожен сантиметр своїх доріг, та й кожен сантиметр країни взагалі, а ми 23 роки не можемо прокласти бодай якийсь асфальт до наших сіл?
Поперше, через неправильний розподіл повноважень між центром і громадою, про що я вже сказав. Подруге, через корупцію. Герої Небесної сотні полягли за країну. То й країні, а точніше, політикам, які її представляють, треба бути гідними своїх Героїв, свого народу. Я вболіваю душею за свій рідний край, і робитиму все можливе, щоб вирішувати проблеми своїх земляків.
Записала Тетяна ЮРКЕВИЧ.