Історія

Дерев’яна Церква Св. Параскеви 1638 року у селі Старий Яр – пам’ятка архітектури Яворівщини

Історична довідка "Яворівщина" від начальника Яворівської ВА Ярослава Коминського

Продовжуємо мандрівку Яворівщиною в моїй найпершій рубриці “Спадщина сторінками минулого”.

“Сьогодні ми ознайомимось з пам’яткою архітектури Яворівського району дерев’яною Церквою Св. Параскеви 1638 року у селі Старий Яр” – додає Ярослав Коминський Упродовж століть церква була осередком не тільки духовного, але й національно-культурного життя села. Саме вона зберігала в селі народні традиції, мову, мораль. Найдавніші згадки про церкву походять з 1515 року.

Існуючу дерев’яну церкву збудували коштом громади у 1638 році. У 1695 році церква була перенесена на теперішнє місце, імовірно з села Пасіки Малі. 8 лютого 1701 року новий польський король Август II підтвердив права місцевого пароха о.Івана Ярмоловича та його сина Василя на право володіння парафією та церковними землями. У статті Василя Лева «Написи на церкві в Старому Яжеві” було зазначено, що вся дерев’яна церква св.Параскеви вкрита написами. Серед них є написи про те, що “1638 року заснована ця церква”, «1648 року були перші козаки”, “1655 рік москва перший раз була”, “1672 турки були” і т.д. Відновлена і розширена у 1746-1748 рр. Вже у 1854 року старі розписи інтер`єру замалювали крейдяною сумішшю і фарбами темного кольору.

Через 43 роки до нави прибудували бокові рамена-каплиці св.Миколи та Пресвятої Богородиці. На свято Покрови був встановлений відпуст і при цьому була змінена назва церкви. Від 14 жовтня 1898 року вона має ім’я Покрови Богородиці. Церква тоді була покрита гонтом і лише на куполі видніли прибиті невеликі листи бляхи. Згодом всю церкву перекрили бляхою. Перед першою світовою війною, дзвіниця, яка стояла біля церкви мала 12 дзвонів. Усіх їх забрала австрійська влада для військових потреб. Перед другою світовою війною новий іконостас виготовив майстер Щирба з Яворова, а розмалював його відомий художник Антон Манастирський. Старий іконостас розібрали і поскладали під дзвіницю, звідки його забрали львівські науковці.

Біля церкви у давні часи був цвинтар, бо при добудованих каплиць, при поновленні огорожі та при інших земляних роботах знаходили людські кості та великі черепи. Новий цвинтар далі від неї міг бути заснований 1840 року, бо на ньому зберігся уламок кам’яного Хреста, датований цим роком. Знаходиться цей уламок біля могили о. Віктора Крвавича раніше він стояв на кам’яній колоні біля каплички. Капличка очевидно постала 1908 року і її фундатором міг бути Андрій Бучко, бо поруч є кам‘яний хрест з відповідним написом. Церква мала 80 моргів поля та 30 моргів лісу.

Поле було розташоване у трьох великих ділянках. У 1927 році в селі вперше був організований церковний вертеп. 3 того часу вертепи відбуваються щорічно. Для проведення відправи під відкритим небом в теплу пору року на подвірʼї церкви була побудована спеціальна каплиця. На її будівництво був отриманий дозвіл від Папи Римського . У 1935 році громада вирішила будувати нову муровану церкву. На церковному полі за Вальковим горбом була збудована цегельня, де селяни на саморобному устаткуванні вручну виготовляли цеглу. До початку Першої Світової війни було виготовлено біля 85 тисяч цеглин для нової церкви. Спочатку хотіли нову церкву будувати навколо старої, але інженер-будівничий не погодився, бо запроектована церква мала іншу форму, ніж стара.

Та початок II Світової війни зірвав ці плани, а більшовики передали випалену цеглу до Немирова, де її використали на будівництво школи. Після війни стара церква була весь час діюча. У 1987 році завершили внутрішнє малювання церкви, переробили престол.

Наступного року добудували паламарку і провели електрику. В кінці 1980-х роках церквою почергово користувалася греко-католицька і православна громади, що приводило до конфліктів. Тоді православна громада збудувала окремий храм, який посвятили 1991 року. Сьогодні церква у користуванні громади УГКЦ. Стоїть в центрі села, при дорозі, на рівній ділянці. Хрещата в плані, одноверха. До її квадратної в плані нави зі сходу прилягає вужчий вівтар гранчастої форми, з півночі і півдня вужчі квадратні бічні рамена (в їх західних стінах є бічні входи), а з заходу – також вужчий бабинець. До вівтаря симетрично прибудовані ризниці. Будівлю оточує піддашшя, яке при бабинці і вівтарі спирається на випусти вінців зрубів, а при бічних раменах – на приставні кронштейни.

Стіни підопасання складаються з відкритого фарбованого зрубу, надопасання – оббиті фарбованими листами ДВП і бляхи. На стінах підопасання можна побачити зображення св. Апостолів Петра і Павла, св. Кирила і Мефодія, свв. Антонія і Теодозія Печерських. Маківка з ліхтарем вінчає дзвонястої форми баню, яка вкриває світловий восьмерик на середхресті нави.

Вівтар вкритий п’ятисхилим дахом, бічні рамена і бабинець – двосхилими. На північний захід від церкви збереглася велика дерев’яна квадратна оборонного типу триярусна дзвіниця, розмірами 5,1 м. х 5,1 м., вкрита пірамідальним дахом. Вхід на прицерковну територію через дерев’яні ворота накриті двосхилим дахом, під яким на фронтоні дата “1989”.

Джерело: В. Слободян “Церкви України. Перемиська єпархія”. Львів-1998. – 864 с. Р. Кураш, В.Слободян, І.Чорновол “Каталог пам’яток історії та культури Яворівського району Львівської обл.”. Дрогобич-2003.

Джерело: Василь Лаба, Іван Муха, Степан Пісоцький, Петро Хімка, Михайло Мілянець «Історія села Старий Яжів».

Голос Сокальщини на GoogleNews