ІСТОРИЧНІ СКАРБИ… НА ГОРИЩІ будинку краєзнавця Павла Бугая з с. Комарева
Донедавна вважалось, що історія села Комарева Сокальського району розпочинається XVII ст.—з часу першої згадки про село в писемних джерелах. Присутність тут людей у більш старожитні часи не була засвідчена в «Довіднику з археології України. Львівська область» (найбільш повному зводі археологічних пам’яток краю) чи «Історії міст і сіл України» населений пункт Комарів взагалі не представлено. Ця «біла пляма» — село лежить на чудових бузьких чорноземах, на берегах ріки Білий Стік та її стариць (де були старі річки), що наче створені для проживання й ведення господарства — пояснюється лише недостатністю археологічного дослідження як Малого Полісся, так і Сокальщини зокрема.
Але виявилось, що стародавня історія Комарева схована лише від науковців. Є людина, яка володіє цінним матеріалом з давньої історії села та його околиць. Приємною несподіванкою для фахівців-археологів стала продемонстрована їм недавно колекція із кількох десятків стародавніх виробів із каменю, глини, металу, скла від епохи мезоліту (10-8 тисяч років тому) до нового часу. Ці історичні скарби розміщено на горищі будинку жителя Комарева, невтомного краєзнавця Павла Бугая. Колекція упорядкована у вигляді невеличкої музейної збірки. Серед її експонатів є чимало й етнографічного матеріалу, насамперед, ужиткових речей ХІХ-ХХ ст.: сокир, мотик, посуду, ламп, монет, прикрас.
Найбільш вражаючою й науково цінною є збірка виробів з чорного волинського кременю. Це сокири, долота, серпи, різці, скребки, ножі, нуклеуси, відбійники, пластини мідно – кам’яного віку, бронзової доби та ранньозалізного часу (4-1 тис. до н.е., культури лійчастого посуду, тшинецько-комарівської та лужицької). Окремі вироби чудово збереглись, наче вчора вийшли з рук майстра. Вражають довершені форми повністю зашліфованих, з чорною лискучою поверхнею кремінних сокир, яйцеподібних, з чіткими вертикальними гранями нуклесів — ядрищ, від яких відбивали пластини для подальшої їх обробки, невеличкі, з тонко ретушованими (загостреним дрібним відбиванням) краями наконечники стріл та мікролітів -дрібних гострих пластин, що вкладались в ряд у поздовжній паз дерев’яного чи кістяного руків’я ножа, серпа або скребачки.
Значним є асортимент стародавнього посуду. Це уламки сформованих вручну, без застосування гончарного кола, горщиків, мисок, горняток, кубиків, пателень та кружальні, гарно орнаментовані, в основному давньоруського часу ХІ-ХІV ст., горщики, глечики, накривки. Є окремі екземпляри глиняних пряслиць — важків від веретена для прядіння, грузил для рибацьких сіток (очевидно, Білий Стік ще донедавна був широкою повноводною річкою, багатою на рибу), кістяних скребачок та проколок, що використовувались при обробці шкіри. Тобто, зібрані тут речі відбивають усе коло занять стародавніх осідців Білого Стоку та Бугу: землеробство, скотарство, рибальство, деревообробка, гончарство, чинбарство, прядіння. До часу пізнього середньовіччя належить й частокіл з дерев’яних паль, вертикально забитих у дно заплави стариці Білого Стоку — основи, можливо, тогочасного водяного млина.
Нещодавно автори статті разом із П. Бугаєм провели археологічну розвідку в с. Комареві. В урочищах «Баюрові дуби», «Під ставом», «Пирова парина» зібрано велику кількість фрагментів посуду та уламки крем’яних виробів різного часу. У деяких місцях на стародавніх поселеннях засвідчено особливо значне насичення знахідками: очевидно, тут знаходились великі громадські чи виробничі приміщення — майстерні, можливо, й могильники стародавніх мешканців краю. Цілком ймовірно, що незабаром в околицях с. Комарева проводитимуться уже стаціонарні археологічні розкопки. Тож сподіваємось на цікаві результати, адже на Сокальщині відомі археологічні пам’ятки великої наукової ваги. Згадаємо хоча б розкопки могильників 3-тисячолітньої давності в Ульвівку та Тяглові, дослідження в княжому Белзі. Та й неподалік Комарева, поблизу с. Зубкова, кілька років тому автори статті виявили унікальне багате поховання лендельської культури (доба міді, понад 5 тисяч років тому).
Колекція стародавніх знахідок Павла Бугая є значною. Але ще більше подиву й поваги викликає власне його краєзнавча діяльність, особливо на нинішні, далекі від проблем культури досліджень, часи. Мало того, що весь вільний від роботи та господарки час Павло присвячує польовим пошукам археологічного матеріалу. Він зорганізував для цього й односельців. Вони почали помічати у себе на полях виорані стародавні знахідки, які раніше були для них не речами з минулого, а просто камінцями чи кістками.
Так, під час будівництва підвалу п. Ігор Кіричук відшукав і передав Павлу Бугаєві мініатюрний ліпний горщок («гладушечку») 3-тисячолітньої давності — очевидно, наслідування справжнього посуду, який ставився в поховальну яму і супроводжував покійника в потойбічний світ. В основному крем’яні вироби поридали на зберігання Віра Стадник, Юрій Гуменюк, Петро Возняківський, Іван Присташ, Любомир Тиктор. Десяток знахідок з власного городу передав синові батько Василь Бугай.
Після детального знайомства й довгого спілкування з Павлом Бугаєм стає зрозумілим і навіть гідним поваги, і його небажання передати колекцію старожитностей в облаштовані львівські музеї чи Червоноградську філію музею історії релігії. Він волів би бачити свою збірку частиною фондів майбутнього районного Сокальського краєзнавчого музею. Музеєві саме такого профілю, на думку П. Бугая (з чим автори статті повністю згідні), найбільше відповідатимуть його археологічні, етнографічні та нумізматичні знахідки Вони не загубляться серед численного, часто — на вигляд більш поважною матеріалу обласних збірок, не будуть побічними речами в релігієзнавчій експозиції.
Краєзнавчі пошуки зблизили Павла Бугая з ентузіастами вивчення стародавньої історії краю й започаткування краєзнавчого музею в регіоні з Белза, Добротвора, Червонограда. Дієву допомогу в облаштуванні такою закладу можуть надати фахівці відділу археології Інституту українознавства їм, І Крип’якевича Національної академії наук України, м. Львів. Населення північних обширів Львівщини має не менш поважну й цікаву історію, ніж будь-який інший куточок Галичини чи Волині. Ця давня контактна зона, що з’єднувала південь України (Чорноморський басейн) з Балтійським регіоном, це частина давнього торгового шляху, який проходив по Дністру, Західному Бузі і Віспі, це батьківщина слов’янства, важлива частина давньоруської й української історії. Матеріальні й духовні надбання наших предків повинні бути в повній мірі збережені й доступні найширшому загалу, насамперед учнівській молоді краю. Це кредо комарівського краєзнавця Павла Бугая повинно знайти дієвий відгук у місцевої влади, керівників культури та освіти.
Віктор ВОЙНАРОВСЬКИЙ, Дмитро ПАВЛІВ,
наукові співробітники Інституту
українознавства їм. І. Крип’якевича НАН України.