Історія

На нерівнім горбочку по правій стороні Буга лежить місто Сокаль

Уложив Василь Чернецкій, парох з Сїльця белского.

Вступне слово.

Історію міста Сокаль повідомив сайт Збруч.

На нерівнім горбочку по правій стороні Буга лежить місто Сокаль, до котрого вїзджає ся від зелїзничого двірця по 200 метрів довгім, деревянім над Бугом мостї.

Від мосту до ринку провадить довга улиця звана “Бабинцем”, по обох сторонах стоять побіч себе деревяні доми, переплїтані декуди мурованими домами, окруженими огородами та садами. По-за домами і стодолами тягнуть ся орні поля; лїсів не видати близько. Посеред ринку сокальского стоять дві одноповерхні каменицї з поменшими будинками; там містять ся шпиталь, уряд судовий, податковий, громадскій з пожарними приборами і вязницями. Ринок міста окружають деревяні та муровані доми, де суть заїзди, склепи, склепики і шинки. З ринку провадять бічні улицї, замешкані міщанами, що трудять ся господарством і реміслами. Як ринок, так і бічні улицї виложені деревяними тротуарами. До краснїйших будинків в Сокали причисляють ся: дім староства (власність міска), аптика, паровий млин, женьска школа і висока квадратова божниця стояча на горбку. Дві муровані церкви і два костели, не вчисляючи костела Бернардиньского, стоячого по другім боцї Буга, украшають місто, котре не єсть симетрично збудоване, єго бічні улицї вузкі і болотнисті.

Сокаль — то давне місто, в старині причисляло ся до воєводства Белского. Оно не стояло в початках там, де тепер стоїть, по правій стороні Буга, а стояло по лівій і розтягало ся по рівнині від монастиря Бернардиньского до поблизького села Завишні. По правій сторонї Буга стояв в старину лише оборонний замок, по котрім полишились до тепер сліди; замок стояв на горбі над самим Бугом, окружений густими лїсами. Коли виставлено сей замок, як довго він стояв та при яких обставинах розпав ся, — се трудно дослїдити з місцевих архивів. Єсть лиш одна коротка записка, що по нещастній кровавій битві з Татарами під Сокалем 1519 року, станув гетьман князь Константин Острожскій під замком сокальским і заняв в замку оборонну позицію. Переказ говорить, що замок сокальскій збудовано за часів Бориса і Глїба, та на се нема письменних доказів. Що сей замок займав обширне місце, о тім свідчать полишені з фундаментів мури, а добуваюче ся при ораню землї вугля наводить на здогад, що замок спалив ся і не відбудовано єго більше. На місци замку стоїть тепер цегольня. При копаню землї на цеглу, відкрито перед лїтами обширну пивницю в значній глубинї, а в нїй найдено межи кістьми людскими в сосудї вино, металевий отворчастий хрестик з рускою написью і два образи на шовковім тлї вишивані золотом і сріблом. На однім образї єсть представлений Исус Христос як Спаситель світа, на другім як мала дитина окружений ангелами, з написью: “Се агнець Божій вземляй гріхи міра”. При ораню і копаню землї в окрестности замку видобуває ся старинне воєнне оружя, кости людскі й звірят. Се певне, що під замком містять ся до-тепер не відкриті пивницї, а переказ голосить, що межи замком а костелом Бернардиньским була в старину підземна комунікація, де мали укриватись люде в часах нападів татарских.

Місто Сокаль оснував Земовит князь мазовецкій і рускій 1424 року. Ягайло, видаючи свою сестру Александру за Земовита, передав им у вінї землю Белску а в єї склад входили повіти: белскій, грубовецкій, городельскій, любачівскій і бускій. По свідоцтві записок, перехованих в міских архивах, спродав князь Земовит міщанинови краківскому Николаю Шональсови і єгo потомству за 150 гривен грошей війтівство в Сокали з чотирма ланами поля і огородами, позволив єму вибудувати фільварок, млин на Бузї, заложити бровар, полювати на звірину в лїсах, на птицї по мочарах і сїножатах, окрім соколів, ловити волоком рибу в Бузї, копати руду на зелїзо, закладати кузьнї, застерігаючи собі половину чистого доходу. Осївшим ту міщанам надав князь Земовит право маґдебурске, позволив им безплатно рубати в густих окрестних лїсах дерево на паливо та на потрібні будовляні матеріяли, ловити вудкою рибу в Бузї, застерігаючи собі заразом, щоби в окрузї одної милї від Сокаля не ставлено коршми. При таких користних обставинах стали скоро в Сокали осїдати шевцї, кравцї, пекарі, ковалї і другі ремісники, а позаяк численні будовано доми, то зростало й місто, котре окопано фосами. Ледво повстало місто Сокаль та почав ширити ся межа міщанами добробит, найшли на Сокаль тяжкі часи. Дикуни Татаре, то в більшій то в меншій силї, почали нападати на Сокаль, палили доми і рабували, що могли. Щоби міщанам допомогти, увільнив король Александер міщан сокальских 1506 року на десять лїт від всїх данин і тягарів, а єго брат король Жигмонт I. надав місту право пропінаційне з правом побираня мита від возів тягарових. По кількалїтнім супокою найшли знов Татаре на Сокаль, а о тім нападї єсть така в архивах міских лїтописна записка: Коли Татаре в своїх походах пустошили зелїзом та огнем руску землю, зайшли они з великими добичами і численними полонениками аж під Сокаль, a дїялось се 1519 року. Разложивши ся табором під містом, они спалили й розграбили місто, вирізавши богато міщан, котрим не удалось утечи перед дикунами в густі лїси. Щоби перетяти Татарам дальшій похід і переправу через Буг, увільнити полонених христіян з рук дикунів та прогнати нехристів від Сокаля, явив ся гетьман князь Константин з Острога Острожскій з войском волиньским під Сокалем, містом положеним на так званім “чорнім татарскім шляху”. До гетьмана князя Острожского прилучили ся Станіслав Галицкій староста львівскій і Мартин Каменецкій, надтягнувши з своїми войсками, і они розложили ся на напротивнім березї Буга. Князь гетьман, глянувши на великій табор татарскій, котрий як тьма саранчі покривав рівнину, зрозумів від разу, що не буде легка справа прогнати нехристів від Сокаля, позаяк не мав при собі більше як до 5.000 войска, а сили татарскі були в десятеро більші. Скликавши воєнну раду, представив він підвладній старшинї, що оно буде найлїпше не зачіпати Татар, а полишити их в супокою, слїдити их рухи, а коли нагодить ся наручна хвиля, тогдї на них напасти та старатись побідити. Татаре — казав князь гетьман — перемагають числом, посїдають добре на рівнинї положенє, де можуть на своїх степових конях розвинути “татарскій танець”, длятого лїпше буде стояти спокійно і вижидати, аж стануть переходити ріку. Тота розумна рада осторожного, в боєвих справах досвідного гетьмана не подобалась молодому Фридриху Гербуртови і він, підмовивши Фирлея, Фредра та ще других своїх товаришів, не зважаючи на пересторогу гетьмана, став з ними і з частію войска переправляти ся на другу сторожу Буга, де их привитала хмара стріл та тарских. Поступок Гербурта і товаришів присилував і князя гетьмана, хоч не радо, перейти за Буг з войском і розпочати з Татарами кровавий танець. Ледво войско почало приспособлятись до бою, зірвала ся буря, і то в очи войску. Густі тумани пилу взносили ся в гору і засланяли найблизші предмети, так що чоловік не міг бачити чоловіка, розпізнати свого від ворога. По причинї сеї бурі счинились непорядки та замішанина у войску. Одні спотикались і падали на згарищах міста, другі ломили кости, падаючи в пивници і ями попелом та недогірками поприкривані, треті стояли нерішучо або в туманах душливого пороху блукались по поли, не знаючи, де им подїти ся, бо шум вітру заглушав войскову команду. З тої замішанини користали Татаре, убивали людей і конї, других забирали в полон та шарили своїми дикими криками ще більшу замішанину і перестрах між войском. Князь гетьман, побачивши, що єму не удасть ся побідити Татар, видав приказ войску, щоби оно чим скорше повертало на другу сторону Буга, бо не хотїв жертвувати своє войско на неохибну загубу. Відповідно гетьманьскому приказови повернуло войско на давне місце, але вже не стало до 1.200 людей, котрі або полягли під згарищами міста, або потопились в Бузї, або попались в полон, де ожидала их смерть а може і гірша від смерти доля. Пізнав Гербурт опісля свою провину, що непослухом став ся причиною великого нещастя і даремного проливу христіяньскої крови. Кинувши ся з розпуки між Татар, рубав бисурманів на всї боки, поки єго самого не убито. З Гербуртом полягли єго товариші Фарлей і Фредро. Татаре, полишивши значне число трупів на по лях сокальских, відойшли по кількох днях з добичью та полонениками в дальшу дорогу. Князь гетьман уйшовши з войском в замок сокальскій, заняв тут відпорну позицію, бо чув ся слабосильним, щоби Татар непокоїти в их дальшім походї. Переказ доносить, що близько камінної фіґури при лївім боцї Буга спочивають убиті в тій битві христіяне, а під камінною фіґурою при дорозї Потурицкій має спочивати Гербурт з знаменитшими товарищами.

По спаленю Татарами міста Сокаля з церквами і костелом 1519 року, — по чім лишили ся слїди на полях званих “огородами”, що там стояло в старину місто, — перенїс Андрій Тенчиньскій, воєвода сандомирскій, місто Сокаль з лївого на правий бік Буга, з рівнини на горбок, де стоїть оно до тепер. Опамятавши ся з перестраху, міщане почали збирати ся на новім витиченім місци, будувати доми, і незадовго стануло місто Сокаль, окопане високим валом для лїпшої оборони від неприятеля. Тая часть міста Сокаля, де осїла перша кольонія міщан, зове ся тепер “старим Сокалем”. Она єсть замешкана самими жидами, а по викопаних високих валах можна ще бачити слїди тяжкої працї людскої, осївших ту перших міщан сокальских. По-під містом були підземні пивницї, на них бо натрафляє ся при будованю нових домів і копаню землї. Деякі відкриті пивницї суть в значній глубинї, до других трудний приступ за для запавшої ся землї. По довших лїтах супокою стало розширяти ся місто, побудовано церкви з костелами, викорчовані притикаючі лїси перемінено на орні поля, ремесла з торговлею оживили ся. По свідоцтві перехованих записок в міскім apxiві, було в Сокали 1570 року: рибаків 20, пекарів 36, різників 7, шевцїв 16, ковалїв 9, ткачів 15, кушнїрів 14, а що найважнїйше, були лише два доми жидівскі, бо над се число не вільно було більше жидам осїдати в Сокали.

Щоби допомогти місту до скоршого єго розвою, стали надавати польскі королї для добра міщан сокальских різні користні привілеї місту. Ті привілеї, списані на латиньскім і польскім язицї, переховують ся в оріґіналї і вірних відписах в добре утримуваних книгах, при рускій церкви св. О. Николая. Трудно подавати ту всї привілеї, надавані Сокалеви, в дословних відписах, бо з сего наросла би спора книга, а при тім згадані привілеї мають вартість лиш для самого міста. Уложивши вірні витяги з тих привілеїв, зібравши важнїйші приключеня, відносячі ся до Сокаля, з архівів міских, церковних, Бернардиньских, з записок метрикальних, — я уложив усе в хронольоґічнім порядку і отсе подаю яко матеріяли до исторії міста Сокаля.

Рік 1578.

Польскій король Стефав Баторій, маючи взгляд на підупале місто Сокаль за-для пожарів і нападів татарских, увільняє сего року міщан сокальских від домового грошевого датку і акцизи, позваляє для піднесеня торговлї на основанє в містї торговельного ярмарку в день св. Войтїха, та надає місту право побирати мито над Бугом в користь міста.

Щоби не допустити жидів оселяти ся в містї, приказує згаданий король старостї сокальскому дбати про давнїйше розпорядженє, щоби не впускати жидів над два доми у місто. [Архів міскій.]

Рік 1596.

Король Жигмонт III. затверджує грамотою виданою сего року давні привілеї надані міщанам сокальским що-до свобідного зрубу дерева в окрестних лїсах на пальовиско та будівляні матеріяли. Позаяк з причини свобідного зрубу в лїсах настала спірна справа межи міщанами і Александрою з Тошкевичів Язловецкою, старостиною сокальскою, котра не хотїла видавати міщанам дерева з лїсів, рішає король сю спірну справу в користь міщан. [Архів міскій.]

Рік 1599.

На малім острові окруженім водою, стояв малий деревяний костел, збудований з дубини в формі хреста вилїплений з середини і з верху глиною. Костелом тим завідував латиньскій парох з Сокаля. Сей костел, припираючій до давного міста Сокаля, коли оно ще стояло по лївім боцї Буга, окружало поле, на котрім управляв лат. парох огородовину і хміль, а по силї прислугуючого єму права ловив угори в плинучій по-при костел річцї “Ратї”, по котрій полишили ся слїди. Коли Татаре зрабували і спалили Сокаль 1519 року так, що з цїлого міста полишили ся лише згарища й купа грузи, остояв ся цїло згаданий на острові в формі хреста збудований костел. В тім костелї містилась чудотворна икона Матери Божой, змальована на деревяній киприсовій таблици в невеликім розмірі. Тую икону малював Яков Венжик, надворний маляр короля Владислава Ягайла, при чім — як голосить переказ та стародавня записка — мала єму бути помічна рука ангела. [“Jakubie Wężyku, pobożna chęć у pragnienie twoje w uszanowaniu odmalowaniem obrazu Matki mojej, tak mi się podobało; że Obraz jej, któreneś tak bardzo odmalować ręką twoją pragnął, Ja ręką Anielską wystawiłem.”] Яков Венжик подарував був вимальовану икону Матери Божої до рускої церкви в Сокали і там она довгі лїта містилась, прославляючи ся чудесами. При тій церкви осїв маляр Я. Венжик і ту помер. Яков Венжик змалював згадану икону, даровану рускій церкви сокальскій, на подобу икони Матери Божої Ченстоховскої, яку князь Владислав Опольскій за-для нападів Татар из замку Беленого забрав і умістив в Ченстохові. При спаленю Татарами Сокаля 1519 року спалила ся і руска церков, де переховувалась чудотворна икона матери Божої. Позаяк на-разї не було де умістити з під грузи спаленої церкви видобуту икону Пречистої Дїви, котрої чудесним способом не діткнула ся всепожираюча поломінь, уміщено єї в деревянім на острові збудованім в формі хреста костелї. Латиньскі парохи сокальскі, діставши раз в свої руки згадану чудотворну икону, не віддали єї вже більше Русинам і она полишила ся в посїданю латинників у Бернардиньскім костелї в Сокали. Исторію згаданої чудотворної икони уложили рускі парохи сокальскі в древних часах і напечатали в книзї по руски. Один примірник тої книги, де були описані від початку всї чуда, винайдено в старинї у о. Леонтія, руского пароха з Шмиткова, переведено з руского на польскій язик і напечатано исторію чудотворної икони в короткім змістї в книзї: “Mocna Straż korony Polskiej” (Львів 1724).

Як перед спаленєм міста Сокаля, коли чудотворна икона Матери Божої містила ся в рускій церкви, так само по спаленю міста та уміщеню тої икони в костелї на острові, горнули ся зі всїх сторін до неї люде. По причинї, що після перенесеня міста Совала з лївого на правий бік Буга трудно було місцевому латиньскому парохови заспокоювати духовні потреби численних богомольцїв, що являли ся на острові в костелї, спровадив Станіслав Гомулиньскій, латиньскій епископ холмскій, двох оо. Бернардинів зі Львова і умістив их при тім костелї, порозумівши cя передше в тій справі з Жигмонтом Голеновским, тогдїшним лат. парохом сокальским, та полагодивши ще другу спірну справу з кaтолицким шляхтичем Ковнацким о близькі при костелї грунти, котрі опісля посїли оо. Бернардини. Дня 17 жовтня 1599 р. впровадив торжественно о. Станіслав Стембковскій, лат. декан сокальскій, в заступстві неприсутного епископа Ст. Гомулиньского, оо. Бернардинів до костела на острові, віддавши им при приписаних церемоніях ключі від костела а опісля приналежні до костела грунти ad perpetuum usum et fructum. Тому торжеству були присутні — окрім численного окрестного духовеньства і шляхти — Єроним Язловецкій староста сокальскій, Иван Остророг підчашій коронний, Адам Прусиновскій каштелян белскій, Яков Собіскій воєводич люблиньскій, Георгій Козик маршалок епископского двору, о. Маркіян Постенкальскій провінціял Бернардинів і о. Бернард Страдіян першій ґвардіян Бернардинів сокальских. (Memorabilia conventus Socaliensis.)

Рік 1604.

Станіслав Гомулиньскій, лат. епископ холмскій наклонив Ивана Остророга, воєводу познаньского, щоб они на місци деревяного на острові костела та провізорично збудованої при костелї малій мурованій каплици, в якій для обезпеки від огню переховувано чудотворну икону Пречистої Дїви, вимурували власним коштом, при помочи добровільних датків, обширний костел з укріпленим монастирем, де би можна було не лише помістити більше число монахів Бернардинів, але і оборонятись в часї нападів неприятеля. При будові давано під фундаменти, по причинї вохкої землї, вільхові стовпи, вугля та жужель і все заливано вапном. Заким положено під будову маючого мурувати ся костела з монастирем крайний камінь, помер головний фундатор, еп. Ст. Гомулиньскій, полишивши в письменнім завіщаню послїдну волю, щоби єго похоронено в криптах нового костела, що і стало ся. По смерти Ст. Гомулиньского, заняв опорожнений епископскій престол Георгій Замойскій. Toй приїхавши з Замостя по відбутій там консекрації до Сокаля положив дня 2 липця 1604 року крайний камінь під будову згaданого костела, а на срібній таблици вирито слїдуючі памяткові стихи:

Tu mihi Diva fave, Coelum cui militat omne,

Quam trepidant Erebi sedes, cui terra, fretumque,

Vota precesque ferum. Nostro Tu Sancta labori

Sis praesens operique. Tu largire futuro

Juvamen et praesidium.

По 7-лїтній праци за часів ґвардіяна сокальского о. Винкентія Моравского, вимуровано костел з монастирем та високою попри костелї вежою краєвої структури, на котрій в пізнїйших часах уміщено зигар. Ново вимурований костел, поблагословив торжественно Георгій Замойскій, епископ холмскій, дня 14 цвітня 1611 р. На костелї покритім мідею, уміщено позолоченими буквами напись: A Domino factum est opus istud et est mirabile.

Одноверхний обширний монастир припираючій до костела, окружений огородом та грубим високим муром о чотирох баштах і трех брамах, оточений водою, служив за оборонну кріпость. З огляду на се переховувала окрестна, ба навіть дальше заможна шляхта в монастири Бернардиньскім яко в безпечнім місци свої маєтки в дорогоцїнностях і грошах в часах та тарских та домових в війн. При монастирі містив ся шпиталь з аптикою, котра стояла під зарядом Ходоровича, пока ceй не перенїс ся до Львова. Первістне мале випосаженє монастиря сокальского побільшало ся що-раз більше то через дарунки і тестаментальні лєґати, то через купно грунтів. Бернардини прийшли в посїданє власного фолюшу, де вироблялись сукна на монашу одежу, они мали два интратні пороми і млин на Бузї та цегольню на “Бабинци”. Пороми і цегольню відступили они в пізнїйших часах місту Сокалеви за відповідну нагороду, а млин з фолюшем забрала вода на Бузї і не відбудовано их більше. При монастирскім костелї оснували Бернардини братство св. Франциска, до котрого вписувала ся окрестна і дальша шляхта. Позаяк шляхта похороняла ся в підземних криптах костела, то й не забувала она в тестаментних записах на Бернардинів, тому монастир з костелом сокальским збогачував ся з року на рік. Польскі матрони устроювали в костелї престоли, жертвували з дорогоцїнної матерії фелони, яких там до тепер повно.

Переглянувши докладно монастирскій архів, задивляють щедрі лєґати і значні грошеві датки, складані шляхтою на монастир з костелом в Сокали. З тих лєґатів, списаних в грубій книзї, подаю ту лише важнїйші: Иван Остророг записав [1598] монастиреви 5.000 дукатів. Король Жигмонт III. відступив [1603] монастиреви “Бабинець” і 250 моргів поля. — Адам Прусиновскій дарував Бернардинам [1604] фільварок званий “Окопком” з будинками, огородами і полями. — Жигмонт Біляньскій переказав монастиреви [1645] обширний “Косїн”, бувшій колись фортецою міста Сокаля, з приналежними полями — Єлена з Прусиновских Сапіжина загіпотикувала [1675] на добрах Сїлець белскій 5.000 дукатів, за що побирає монастир сокальскій до тепер рік-річно з лїсів сїлецких по 40 сягів дерева. — Михаїл Потоцкій, воєвода волиньскій, справив для костела цїлий срібний престол, вартости 303.410 зол. поль. — Салезій Потоцкій, воєвода кіївскій, купив срібну цимборію на великій престол значної вартости, дальше лєґував [1732] 50.000 зол. поль. на удержанє капелї при костелї а [1766] 68.000 зол. поль. на світло перед чудотворну икону Пречистої Дїви. — Марія Брілова жертвувала дві щиро-золоті корони на згаданий образ. — Король Иван ІІІ дарував до костела по побідї Турків під Віднем дорогоцїнну про золото й срібло хоругов — і т. д.

Як великі богатства посїдав костел оо. Бернардинів сокальских, посвідчає найлїпше се, що коли у війнах Наполеоньских забирано з церквей та костелів золото і срібло, то після записок, з монастирского костела сокальского, забрано першій раз 8 возів срібла і 190 фунтів золота, другій раз [1809] 99 сотнарів срібла, 66 фунтів золота лише з одної одежі чудотворної та 12 апостолів в природній величинї з срібла викутих. Один з апостолів, упавши при здійманю з престола на землю, розбив на підлозї грубу камінну плиту, по чім полишились до тепер слїди. [Архів Бернардиньскій.]

[Дѣло, 08.06.1891]

Рік 1607.

Король Жигмонт III. позваляє грамотою виданою в Кракові дня 26. марта с. р. міщанам сокальским на склад соли з відповідними приписами, які міщане мали сповняти. [Архів міскій.]

 

Рік 1609.

Жиди, посїдаючи лише два доми в Сокали, старають ся всякими способами, щоби им вільно було в більшім числї осїсти в містї. Приєднавши собі міщан, заключають они на день перед св. Мартином 1609 року в Белзї угоду з міщанами сокальскими, котрі за нагороду 100 зол. поль. позваляють жидам на будову 18 домів на передмістю в Сокали, на будову божницї та на купно поля на окописко за містом. (Слїди того окописка можна бачити в лїску Валявка.) [Архів міскій.]

 

Рік 1611.

Христина з Любомирских, жена Фелікса Потоцкого, старости сокальского, вимурувала 1611 року женьскій монастир з костелом для монахинь Бриґидок, на правій сторонї Буга напротив монастиря Бернардиньского, і випосажила єго значними полями положеними на Бабинци та Косинї.

 

Сей монастир, оточений огородом і муром з баштами, займали монахинї Бриґидки до австрійских часів. Коли цїсар Іосиф II. став замикати богато мовастирів, перемінив він костел Бриґидок на костел парохіяльний, віддавши монастир з огородом до ужитку латиньскому парохови в Сокали і єго сотрудникам. Приналежні до Бриґидок на Бабинци і Косинї поля спродала камера на публичній ліцитації. Одну часть згаданих грунтів купив ґраф Іосиф Романовскій і відступив их пізнїйше своїй братаници Текли Каменецкій, а тая відпродала их місту. Другу часть грунтів купила Іоанна Рущицова і так само відпродала их місту за 53.000 зол. Іоанна Рущицова вимурувала на місцевім цвинтари, положенім за містом при Тартаківскій дорозї, невелику каплицю, а на єї удержанє загіпотекувала 1.500 зол. на добрах Барані-Перетоки. [Лат. парохіяльний архів.]

 

Рік 1613.

Погоріло місто Сокаль так, що лише третя часть домів остала ся. [Архів Бернардиньскій.]

Рік 1639.

Грамотою з дня 5. грудня 1639 року надав король Владислав IV. привілей місту Сокалеви на другій ярмарок. Сей ярмарок має починати ся від дня св. Михаїла після руского календаря і може тягнутись два тижднї, з тими застереженями, щоби згаданий ярмарок відбував ся в ринку міста і то лише в днї робочі, а не в святочні. Щоби той ярмарок міг скорше війти в житє, увільнив король Владислав IV. всїх прибуваючих на ярмарок купцїв на 10 лїт від всяких тягарів накладаних як зі сторони староства сокальского, так і від міста.

Рік 1648.

Сего року явили ся Козаки під Сокалем і облягли Бернардиньскій монастир. Узброєна окрестна шляхта не дала увійти Козакам в монастир, тому они відступили від облоги і відійшли дальше. [Архів Бернардиньскій.]

Рік 1649.

В місяци липню 1649 року король Ян Казимир з своїм війском стояв табором на полях положених при стародавнім замку сокальскім в походї на оборону міста Збаража. В часї, як стояв табором відбував, з старшиною войсковою часті воєнні наради в монастири Бернардиньскім. [Архів Бернардиньскій.]

Рік 1651.

Дня 27. мая 1651 року приїхав король Ян Казимир до табору розложеного при стародавнім замку сокальскім. В таборі було до 30.000 войска і 10.000 шляхти. Король застав табор в нужденнім станї, позаяк бракували войску гроші, пожива та одежа, причім за-для голоду тифусова епідемія десяткувала войско. Щоби прийти до потрібного гроша а в наслїдках до поживи і одежи, ухвалила старшина войскова — забрати титулом позички з монастиря Бернардиньского нагромаджені маєтки в золотї і сріблї, які там шляхта для переховку зложила, яко в укріпленім безпечнім місца. Шляхта, увідомлена Бернардинами, що грозить перехованим в монастири єї маєткам, зібрала ся чим скорше в монастири, станула рішучо в оборонї своєї власности і не дала делєґатам з табору забрати свої маєтки. Не маючи другого виходу, наказала старшина войскова підвладному війску, щоби кождий жовнїр старав ся, як може і де може, о поживу для себе та коней. По сїй причинї розбігло ся войско по близьких і дальших селах, стало забирати пашу, худобу, кури, вівцї і т. д., що могло і що забрати далось. На той рабунок нарікали сельскі люде, але марно. Скоро надійшли до табору гроші і пожива, рабунок перестав. По двотиждневім побутї в таборі відійшло войско з королем из Сокаля під Берестечко. (По тім таборі полишили ся слїди до тепер.) [Архів Бернардиньскій.]

Рік 1655.

В початку листопада сего року явив ся гетьман Богдан Хмельницкій з Данилом Виговским і численним войском запорожским в Сокали. Монастирскі записки так о тім розказують: Богдан Хмельницкій розложив ся табором недалеко від монастиря Бернардиньского в тій цїли, щоби монастир заняти та нагромаджені там маєтки забрати. Приблизивши ся з віддїлом войска до мурів укріпленого монастиря, они побачили на мурах велике число войска, котрому проводила якась панї, одїта в ясну одежу. Хмельницкій, настрашений тим явленєм, відступив з войском від монастирских мурів, а позаяк постановив собі монастир з костелом звідати, навязав з ґвардіяном дружну переписку, щоби єго впущено до середини, чому наконець ґвардіян не спротивляв ся. Війшовши в костел, в проводї Бернардинів, та глянувши на чудотворну икону Пресвятої Дїви, Хмельницкій ослїп. Тая слїпота тревала через 5 годан, заким Хмельницкій не упросив собі ласки у чудотворної икони, що знов прозрів. Прикликавши до себе Василя Прокоповича, вислав єго до свого мешканя в таборі, щоби принїс з відтам срібний сосуд наповнений талярами, і зложив єго опісля в дарунку в костелї. Після записок, був згаданий сосуд ще 1724 року переховуваний в монастирскім скарбци; тепер єго нема.

З навязаної переписки межи Богданом Хмельницким та Данилом Виговским з ґвардіяном сокальским, переховують ся відписи в монастирских актах. Оріґінали тих переписок — як голосить переказ — забрано до бібліотеки Пулавских в Пулавах, а тую бібліотеку перевезено до Петербурга.

Лист Данила Виговского до ґвардіяна сокальского:

Przewielebny Mci Xięze Gwardyanie Sokalskiego klasztoru у nam miły Przyjacielu

Nie dlatego tu Woyska Zaporowskie, Moskiewskie, у inne Cudzoziemskie I. W. Imci Pana Chmielnickiego Wodza Naywyzszego Zaporowskiego, pod miasto Sokal, у Klasztor sprowodzone są, aby ruinę jaką w fortunach ludzkich ućzynić chcieli; gdyz у my oto się staramy pilno, abyśmy przez tarazniezszą rewolucyą, na nonor sobie у wieczną sławę zarobić mogli. A za cóz Panowie Szlachta, jak jakiego nieprzyjaciela do Klasztoru przypuścić niechcą, wnosząc sobie wiele suppozycyi у ukrzywdzenia Klasztoru? Za czym, chciey im W. M. P. Mości Xięze, perswadować aby mnie, у I. W. I. Pana Hetmana, do gniewu nie pobudzili, у miasto affektu, nieprzyiaźń iaką odebrali; gdyz garść tę ludzi, która iest na praesidium, nie było by у na godzinę. Czekam pilnie rezolucyi W. M. Pana, będąc wszego dobra zyczliwy.

 

Sokal 9 listopada 1655. Daniel Wyhowski Hetman Woysk Zaporowskich.

 

Лист Богдана Хмельницкого до ґвардіяна сокальского:

Przewielebny Mci Xieze Gwardyanie Sokalski a nam miły przyiacielu.

Musicie mieć wiele Woyska w szczupłym obeysciu waszym, alboście na postrach iakieś wyprawili straszydła, któreśmy nocnym czasem zamyslaiąc pod Klasztor podstąpić, widzieli, iakoby Woyska iakiegoś gmin, które w naszym Woysku pomieszały szyki, iz z przestrachem wielkim odstąpić musieliśmy (co piszę, niech to będzie w sekrecie) Ludzi waszych zabranych bez żadnego ukrzywdzenia odsełam a proszę o wydanie moich. Przytym wam, chcę być zawsze życzliwym.

 

Z Taborów pod Sokalem 11 listopada 1655. Bohdan Chmielnicki.

 

Лист Богдана Хмельницкого до ґвардіяна сокальского:

 

Wielebny Mći Xięze Gwardyanie у moy przyiacielu.

Znayąc wielką szczerość ku Nam, któreyśmy oczywiście w klasztorze doznali, у miłosierdzie otrzymali, załuię tego ciężko, zem słuchał moich ludzi, aby klasztor pretextem przyjazni odebrawszy, zołnierzom swoim zrabować у co tylko w nim znaleść by się mogło zabrać kazał. Jednak, gdym to na zdradę chciał uczynić, tak przed obrazem Bogarodzicy byłem przestraszony, у tak mi się zdało, ze iuz więcej do śmierci widzieć nie będę. Jednak, gdy to miłość wasza z innemi Xięzą uprosiła w Matki Boskiej zem przeyrzał, у tak dobrze widzę iako у przedtym. Zawdzięczając wam tę łaskę, na wieczne czasy, szczerym у prawdziwym wam chcę być Przyiacielem.

 

Z Taborów pod Lwowem 13 listopada 1655. Bohdan Chmielnicki.

 

[Memorabilia Conventus Socaliensis.]

[Прим. Ред. Чи сі письма автентичні, се инше дїло.]

 

Рік 1662.

 

Грамотою з 12 марта 1662 року відновив король Ян Казимир ерекцію для лат. парохії сокальскої, позаяк давна ерекціональна грамота при нападах татарских за пропастила ся. Латиньску парохію в Сокали ереґовано 1517 року, коли місто стояло ще по лївім боцї Буга. [Apxiв. лат. парохії.]

 

Рік 1694.

Сего року реставровано муровану церков під візванєм св. О. Николая. Побіч тої церкви стояла ще друга, по части мурована по части деревяна церков (она пізнїйшe спалилась). До першої из згаданих церквей сходили ся на богослуженя православні Русини сокальскі, до другої уніяти… Обі церкви окружав квадратовий цвинтар і ту був в старину монастир оо. Василіян. При церквах стояла висока деревяна звінниця. (Під мурованою церквою св. О. Николая мають бути — як голосить переказ — підземні крипти, де суть замуровані акти і книги полишені по православним духовеньстві, коли оно уступало місце уніятам. За душпастирства о. Іоана Цїпановского, пароха сокальского, помальовано тую церков і заосмотрено хорошим иконостасом, вимуровано звінницю, в котрій висять три великі звони.) [Архів міскій]

 

Рік 1702.

Сего року найшов на місто Сокаль шведскій ґенерал Стенбок з войском. Окруживши монастир Бернардиньскій, дістав е ся в середину і, мимо протесту, забрав пeреховувані в монастири маєтки окрестної шляхти. [Архів Бернардиньскій].

Рік 1704.

 

Сего року був король Август II в Сокали, розложивши ся табором з войском на болонях сокальских. Згаданий король навідувавсь дуже часто до костела Бернардиньского, віддаючись в опіку Матери Божій. [Архив Бернардиньскій.]

 

Рік 1708.

 

В осени с. р., в часах непорядків в краю, найшов гетьман Адам Сїнявскій на войско литовске, стояче під Сокалем, і по короткій битві розігнав Литовцїв. [Архів міскій.]

 

Рік 1723.

 

Дня 19 марта с. р. перепроваджувала духовна комісія делеґована Александром Антоном Фредром, латиньским епископом холмским (пізнїйше перемиским) инквізіційні слїдства в костелї Бернардиньскім що-до вірности чудес приписуваних чудотворній иконї сокальскої Матери Божої. В сїй духовній комісії засїдали: Самуїл Ожга лат. епископ-номинат кіївскій, Франц Куницкій лат. капітульний крилошанин холмскій, Антін Круликовскій декан сокальскій, Яків Красовскій декан белскій, богато ще сенаторів і шляхти. Зізнавані чуда заприсягали люде і их вписувано в книгу, котру опісля комісія підписала. [Архів Бернардиньскій.]

 

Рік 1724.

Дня 7, 8 і 9 вересня т. р. відбувала ся торжественна коронація чудотворної икони Матери Божої в костелї оо. Бернардинів в Сокали. Корони, поблагословлені папою Инокентієм XIII., спроваджено з Риму заходами Іосифа і Теофіли Потоцких. На той величавий коронаційний акт, відбувшій ся при співах, музицї, штучних огнях, илюмінаціях монастиря і міста, при стрілянях з численних гармат і ручного оружія умисне на се торжество спровадженого войска, явило ся велике число польскої шляхти, міскі братства зі Львова, Люблина, Жовкви, Белза, Дубна та ще з 40 других місцевостей. Для піднесеня торжества виставлено чотири тріюмфальні брами, украшені образами святих, портретами, гербами з відповідними польскими і латиньскими написами, а на ріцї Бузї провізоричний деревяний міст против костела Бернардинів. Перша брама стояла у входу до костела, де містила ся слїдуюча напись:

“Szukasz człowiecze cudów po różnej krainie,

A zasz w tym miejscu Imie Maryi nie słynie?

Tu wszystcy ludzie hojne łaski odbierają,

Gdy się Tey szczerze Matce w opiekę oddają.”

 

Друга брама стояла при монастирскім мурі на всхід сонця над річкою Ратою, третя на полях званих “Полянка”, четверга при Бузї. Чудотворну икону коронував Ян Скарбек лат. архіепископ львівскій в соборі Яна Шанявсквого лат. епископа холмского, Іосифа Левицкого руского епископа холмского, при асистї лат. капітульних крилошан зі Львова і Холма, великого числа зїхавшого ся світского і монашого духовеньства обох обрядів. Коронаційний похід вирушив з замку, де мешкав воєвода Салезій Потоцкій з численним двором. Від замку до рускої церкви св. Михаїла стояло в шпалері по двох боках уставлене войско. Поперед шпалеру поступав з братствами похід при вистрілах гарматних. За братствами їхали в величавих каритах родина Потоцких, сенатори, можна шляхта з невістами, а в послїдній каритї коронатор архіепископ Скарбек з двома згаданими епископами в святочних церковних одежах, і они везли з собою золоті корови з дорогоцїнними каменями. Коли похід минув міст на Бузї, чотири тріюмфальні брами, і війшов у костел, знято при співах чудотворну икону з престола і уміщено єї на шести-ступіннім тронї, покритім дорогоцїнними матеріями та освітленім рясним світлом. Архіепископ приблизивши ся до трону, зложив на нїм корони. По відчитаню коронаційної буллї в присутности Винкентія Сантіно, апостольского леґата, і пo підписаню Бернардинами предложеного письма, що они будуть старанно стерегти корони, підняв коронатор-архіепископ из трону корони і укоронував на чудотворній иконї перше Матїр Божу а потім єї Сина. Тепер взято з трону чудотворну икону при співах, музицї і вистрілах, занесено єї в походї до бічної по лївім боцї каплицї і уміщено на престолї. Першу литургію перед коронованою иконою служив коронатор аеп. Скарбек, а Ян Тома Іозефович крилошанин капітули львівскої і писатель, виголосив проповідь. Коронаційні торжества тягнулись при здвизї народу вісїм днїв, а в тім часї проповідали на переміну рано і в вечер проповідники: Вентон лат. крилошанин холмскій, Раймунд Єзерскій професор Домініканин, Патрицій Бродовскій професор з Замостя, Павло Мисячкевич ґвардіан Реформат з Люблина, Стефан Пузина професор Єзуїт, Петро Комборскій професор фільософії з Замостя, Григорій Стеткевич сотрудник при вірменьскім катедральнім костелї у Львові, Адріян Серневич професор фільософії з Самбора, Августин Мацедоньскій парох з Лащова, Фабіян Лущиньскій Бернардин з Лежайска, Ян Окольскій Францисканин, Андрей Барщевскій Кармелит, Николай Керемович Єзуїт зі Львова, Гликерій Піяр з Ряшева, Валентій Вцїсловскій парох крилошанин з Томашова. На памятку коронаційного торжества виготовлено більші і менші медалї. На більших медалях містить ся по однім боцї образ чудотворної Матери Божої з словами “Imago Miracul В. M. V. Socaliensis, ab Innocentio ХІІІ Papa in Regno Poloniae Palatinatus Belzensis 8-va 7 bris coronata”, по другім боцї орел, герби ворони Августа II і слова “Sub Веnеdicta XIII Pontifice Maximo et Potentissimo Augusto II Polon. Rege 1724”. На менших медалях містить ся по однім боцї образ чудотворної Матери Б. з підписом “Coronata В. V. Maria Socaliensis ab Innocentio XIII 1724 8-va septembris”, по другім боцї — герби родини Потоцких з словами: “Sub Benedicto ХІІІ Р. Р.” Ті памяткові медалї роздавав апостольскій леґат між нарід. (Близшій опис коронаційного торжества з проповідями єсть печатаний в “Actus coronationis Miracul. Imaginis Socaliensis В. V. Mariae Anno D. 1724 die 8 mensis septembris expeditus et in velatione Orbi declaratus Leopoli 1727). [Архів Бернардиньскій.]

 

Рік 1784.

Сего року перебував в замку сокальскім Іосиф Лащ, епископ антіпатрійскій, суфраґан кіївскій, син воєводи белского, послїдний потомок з заможної родини Лащів. Після єго смерти перейшли великі добра з нагромадженими фамілійними скарбами на сестріницю Анну, з котрою звінчав ся Салезій Потоцкій, воєвода кіївскій. [Архів лат. парохії.]

 

Рік 1755.

 

Сего року заложили жиди друкарню в Сокали, де печатали по білбшій части еврейскі книги. Тая друкарня не истнувала ту довго, бо перенесено єї деинде. [Архів міскій.]

 

Рік 1768.

Князь Казимир Понятовскій, староста сокальскій, великій любитель коней, вимурував обширні стайнї на передмістью званім “Каравани” з довшим будинком, де містили ся торговельні склепи. Сей князь-староста вимурував также побіч стародавнего замку для себе дім мешкальний, в котрім мешкали і єго наступники, старости сокальскі. (Будинки, де були стайнї і торговельні склепи, стоять тепер в серединї ринку; в них містять ся уряд податковий, суд повітовий, уряд громадскій, вязницї і міскій шпиталь. Що висказані будинки були в старинї обширнїйші, свідчать фундаменти, які відкривають ся при копаню землї.) [Архів міскій.]

 

(Конець буде.)

 

[Дѣло, 12.05.1891]

 

(Конець.)

 

Рік 1770.

 

В місяци жовтни с. р. появила ся морова зараза в Сокали і набавила людей великого страху. На ту заразу утерло в Сокали в короткім часї 243 христіян і 117 жидів. З обави перед заразою утїкали люде з міста і ховали ся по лїсах, де знов богато з голоду слабувало й умирало. [Архів рускої церкви].

 

Рік 1772.

Дня 7 сїчня с. р. умерла в Сокали Анна з Лащів, жена Салезія Потоцкого, воєводи кіївского. Єї мертве тїло перевезено до Кристинополя, а серце, зложене в срібнім сосудї, похоронено д. 18 серпня 1772 під ґрадусами в каплици чудотворної Матери Божої в костелї Бернардинів в Сокали. (Близшій опис величавого похорону Анни Потоцкої в Кристинополи і єї серця в Сокали містить ся в лїтописи монастиря оо. Василіян в Кристинополи, печатаній в фейлетонах “Дѣла” з 1890 року — Автор.) [Архів Бернардиньскій.]

Сего року при подїлї Польщи, був старостою в Сокали Станіслав Потоцкій. Позаяк він не мешкав в Сокали, завідував єго добрами повномочник Игнатій Каменецкій. Правительство австрійске, забравши будинки та добра приналежні до староства сокальского, спродало все на публичній ліцитації. Міщане сокальскі, обстаючи при давнім праві свобідного зрубу дерева в королївских лїсах, дістали від правительства яко еквівалент зa зруб — лїсок званий “Валявкою”, маючій звиж 142 морги, і посїдають єго до тепер. [Архів міскій.]

Сего року спалив ся найстаршій мурований парохіяльний лат. костел під візванєм св. Іоана Хрестителя, положений в північній части міста над Бугом в Сокали. Сей костел окружений цвинтарем, пострадав в огни усї прибори. Довго стояли мури з того спаленого костела пусто, поки их не розібрано та не спродано на публичній ліцитації. (На місци спаленого костела вимуровано 1878 р. невелику богослужебну капличку, при котрій містить ся кілька малих звонів). [Архів лат. церкви.]

Рік 1773.

Дня 4 лютого с. р. похоронено серце Салезія Потоцкого воєводи кіївского в срібнім сосудї побіч серця єго жени Анни в костелї Бернардиньскім. Сей сумний обряд відбув ся величаво в присутности Станіслава Потоцкого, сина Салезія, руского холмского епископа Максимиліяна Рилла, численної шляхти та духовеньства обох обрядів. [Архів Бернардиньскій.]

Рік 1776.

Дня 8 червня с. р. вирушив похід на чолї духовеньства з Сокаля до близького місточка Тартакова, де Мельхіор Кохновскій, лат. епископ-суфраґан холмскій, публикував икону Матери Божої в костелї тартаківскім за чудотворну. По торжественній, епископом-суфраґаном відслуженій литургії, виголосили духовні науки: оо. Мартіян Драчакевич Василіянин з Кристинополя, Корнилій Браньскій Домініканин з Белза і Пирамович парох з Угринова. Згадана икона містила ся довгій час в замку тартаківскім, а по єго спаленю прийшла на власність до рук о. Николая Кухарского, капеляна Станіслава Потоцкого, воєводи белского і дїдича Тартакова. По смерти Н. Кухарского взято икону до місцевого костела, а наколи мала она проявлятись чудесами, делеґовано з Холма духовну комісію для переведеня канонічного процесу. Той процес відбував ся дня 17 червня 1776 р. в присутности оо. Георгія Виджги лат. капіт. крилошанина холмского, Гавріїла Кобиляньского декана грубішівского, Каєтана Лєщиньского декана сокальского, пароха стоянівского, і Михаїла Роєвского пароха гошівского. [Архів лат. парохії.]

 

Рік 1778.

 

В початках лїта с. р. за душпастирства о. Стефана Орролевского, положено фундамент під будову нової мурованої церкви під візванєм св. Михайла при улици Шляхотскій, на місци старої деревяної, також св. Михаїла церкви, котру за-для старости розібрано. На будову нової церкви стали Русини міщане сокальскі складати добровольні датки. Церков стару окружав цвинтар. Близько тої св. Михайлівскої церкви від полудневої сторони стояв малий домок, де мешкали місцеві рускі парохи, а при домку економічні будинки. [Архів рускої церкви.]

 

Рік 1781.

 

Дня 8 марта с. р. спродав Станіслав Потоцкій, воєвода белскій, свої добра: Тартаків, Спасів, Первятичі, Тартаковець, Переспу, Зубків, Свитазів, Горбків, Копитів, Ляшки, Бобятин, Лещатів, Угринів, Кристинопіль з приналежностями князю Адаму Пониньскому. По причинї, що на тих добрах тяжили великі духовні довги, котрих князь не був в силї сплатити та оголосив криду, забрала камера ті добра на себе і спродала их опісля на публичній ліцитації в Сокали. [Архів міскій.]

 

Рік 1821.

 

В осени с. р. спалила ся по части мурована по части деревяна церков стояча попри мурованій церкви св. Николая; полишалась лише висока деревяна звіниця. (Тую звіницю розібрано за для старости і вимуровано [1839 р.] нову, на котрій висять три великі голосні звони.) [Архів рускої церкви.]

 

Рік 1829.

 

В цвітни с. р. була повінь через 14 днїв, в червни через 8 днїв, в липни через 3 недїлї. За-для слітного лїта пропали сїнокоси, тому була велика дорожня на пашу і богато худоби замотиличеної вигинуло. По слітній также осени наступила дуже люта зима. [Архів Бернардиньскій].

 

Рік 1830.

 

Дня 28. марта с. р. надійшла з прибувшою водою незвичайно груба крига леду під Сокаль. Зірвавши ново збудований міст над Бугом, забрала єго з стовпами з собою. За-для браку мосту перевозились люде човнами з одного боку Буга на другій, а тягарові вози поромом.

 

Дня 2. серпня с. р погоріло місто Сокаль, окрім улицї Шляхотскої. В огни спалив ся один жид, a міщанам погоріло богато маєтку. [Архів міскій.]

 

Рік 1835.

 

Сего року поблагословлено ново-вимуровану церков св. Михаїла при улици Шляхотскій, котру за-для браку грошового фонду муровано через 57 лїт, поки єї не скінчено. Се дїяло ся за душпастирства о. Петра Багриновича, місцевого пароха. [Архів рускої церкви.]

 

Рік 1840.

 

В тім роцї покуплено для ерекції, заходами о. Георгія Шеманьского, руского пароха сокальского, два міщаньскі огороди при улици Шляхотскій, в цїли побільшеня парохіяльного обійстя. По розібраню малого, зa-для старости до упадку похиленого дому, вимуровано на єго місци новий дім парохіяльний з економічними будинками. [Архів рускої церкви.]

 

Рік 1843.

 

Дня 26. мая с. р. погорів з незвістної причини костел Бернардиньскій в Сокали. В тім великім огни, де погоріли престоли, икони, лавки, словом усе, що знаходило ся в костелї, спалила ся і стародавна чудотворна икона Пречистої Дїви з вотами і украшенями. Один скарбець, в якім переховували ся дорогі фелони з литургічними приборами, полишив ся цїло. На подобу спалившої ся чудотворної икони вималював Яблоньскій маляр-артист зі Львова нову икону, яку в давнім місци уміщено. [Архів Бернардиньскій.]

 

Рік 1859.

 

Дня 12. сїчня с. р. о 8-ій годинї вечером ударив грім при бурі та снїговици два рази в костел Бернардиньскій і запалив на двох бічних престолах біллє, попсував икони, посмалив при иконах рами і повивертав на престолах лїхтарі. Лаїк-закристіян настрашений громами, вибіг на коридор, а досмотривши дим, війшов в костел і при помочи других угасив огонь, про що ухоронив костел з монастирем від великого в послїдках нещастя. [Архів Бернардиньскій.]

 

Рік 1870.

 

Дня 28. мая с. р. погорів монастир з костелом Бернардинів. Позаяк вітер уносив искри на другу сторону Буга, то вибух пожар в містї і наробив богато шкоди.

 

Рік 1884.

 

Дня 1. липня с. р. приїхав о 5-ій годинї з полудня першій раз поїзд зелїзний пристроєний цвітами і лентами до Сокаля на ново побудованій зелїзній дорозї межи Ярославом а Сокалем. На перонї двірця ожидали цїкаві люде приїзду поїзду. Поїздом приїхали міністер Ф. Земялковскій і намістник Залескій витані Д. Тхоржевским ц. к. старостою сокальским, другими урядниками і шляхтою.

 

Рік 1887.

 

Дня 21. мая с. р. виправили Русини сокальскі овацію з факлями, лямпіонами і співом о. Александру Зубрицкому гр. к. сотрудникови і катехитови при міских школах в признаню єго трудів положених для добра і просвіти міщан, коли переносив ся з Сокаля на пароха до Боська під Сянік.

 

Спис руских місцевих парохів сокальских.

 

Після записок метрикальних:

 

о. Стефан Орроловскій помер 1788 р.

 

о. Тома Базилевич помер 21. марта 1811 р.

 

о. Петро Багринович помер 7. червня 1838 р.

 

о. Георгій Шеманьскій помер 15. падолиста 1853 р.

 

о. Іоан Цїпановскій помер 23. падолиста 1877 р.

 

о. Николай Роздїльскій, теперішний парох.

 

[Дѣло, 15.06.1891]65823035

Голос Сокальщини на GoogleNews

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.