ПІСНЯ ПРО СОКАЛЬ
(Н. П. О.)
Це знають всі достоту: Париж славетний з мод,
Як Індія зі злота, Полісся із болот,
Венеція із гондоль, Варшава — місто тіст,—
Над все люблю я свійське, одне з розкішних міст.
То Сокаль над Бугом синіх вод,
Сокаль — місто кохань, пригод,
Сокаль, коханий Сокаль,
Твердиня й герць жіночих серць.
В Бомбеї жінка блідне, як злісно гляне бей,
А тут усе свобідне, привітність б’є з очей:
Спів, танці, вечорниці, меди ласкавих слів,
Дівчата білолиці з шнурочком карих брів…
То Сокаль над Бугом синіх вод і т. д.
Чужий хтось приїжджає шукати щастя, втіх,
В тенета замотає його дівочий сміх;
Русалки уродливі шлють стріли з віч затон —
І бачить він, правдиво, хтось взяв його в полон.
То Сокаль над Бугом синіх вод і т. д.
Тому приїдьте вліті, розгляньтеся навкруг:
Тут пляж, городи в квітті, хлюпоче тихий Буг;
Кіно, цукорня, стрічі… Там ратуш дев’ять б’є,
Обнявши панну з двічі, вже знаєш, де ти є…
То Сокаль над Бугом синіх вод і т. д.
Нерадо від’їжджаєш із міста муз і краль,
Чар споминів лишаєш, а в серці сум і жаль…
Нелегко ж бо забути зорю тремтливих віч,—
Не зможеш і заснути, як мрієш в ясну ніч.
Про Сокаль над Бугом синіх вод,
Сокаль — місто кохань, пригод,
Сокаль, коханий Сокаль,
Твердиню й герць жіночих серць.
Богдан Стефаншиин
Сокаль, весна 1943 р.