Історія

Погляд крізь віки: до витоків християнства на Русі і в Прибужжі

У певні ж історичні періоди релігія, віра відігравали ще й до того консолідуючу суспільну роль.

А ми з вами давайте по-думки перенесемося на тисячоліття і далі на вже сповиті серпанком давнини землі наших предків і простежимо процес зародження і становлення християнства на підстав’ найновіших досліджень У Київській Русі взагалі і в нашому Прибужжі зокрема.

Перенесемося ня тисячоліття і далі на вже сповиті серпанком давнини землі наших предків і простежимо процес зародження і становлення християнства на підставі найновіших досліджень у Київській Русі взагалі і в нашому Прибужжі зокрема.

Згідно арабських хронік, на початку IХ століття давньоруський князь Бравалнн (чи не дід Аскольда і Діра?) після успішного походу у Крим там же хрестився. Тоді в Криму існувало вже дві єпархії — Херсонська та Босфорська. У 860 році київські князі-брати Аскольд і Дір ходили походом на Константинополь (Царград). Похід був успішним. Згідно візантійських хронік, було укладено вигідний для Київської Русі договір, а Аскольда (за Діра даних немає) хрестили. Тоді ж на Русь Константинопільський патріарх Фотій послав для хрещення русичів і свого єпископа. Однак, це перше масове хрещення не дало істотних результатів. бо невдовзі у 866 році Київ захопив варязький князь з роду Рюриковичів Олег, котрий до нього правив Новгородом. Аскольда і Діра було вбито, а на християн почалося гоніння.

Наступник Олега князь Ігор до християнства ставився досить терпимо, про що засвідчує той факт, що за його правління в Києві вже існувала соборна (!) церква святого Іллі, у якій в 945 році укладено договір з Візантійською імперією, його дружина Ольга, як відомо, була християнкою. Свого сина-язичника князя Святослава вона остаточно переконати прийняти християнство не змогла, тим більше, що той весь час перебував у походах, зате його синів — Ярополка, Володимира та Олега любляча й освічена на той час бабуся зуміла виховати в християнському дусі. Немає сумнівів у тому, що на той час — до приходу на княжіння Володимира Великого у Києві та інших містах вже існували храми східного, тобто грецького обряду.

Віруючими були, в основному, правляча знать (бояри, старші дружинники тощо) та представники інших верств, зокрема купці. Не важко й через тисячу літ уявити собі ситуацію, у яку потрапляв наш далекий предок — відважний і меткий купець, добравшись врешті-решт до Царгорода чи там Мюнхена. На нього ж його колеги тамтешні купиці-християни дивились, як на людину другого/сорту: «варвар», «поганин», «язичник». Отож, хоч-не-хоч, а доводилось хреститись…

У 979 році, не без допомоги численної варязької дружини і ополченців з північно-східної Русі (майже всі були вони язичниками на той час), київський княжий престол захопив Володимир Святославович, котрий до нього княжив у Новгороді. А через якихось 5 років, завдяки успішним походам, він став сувереном найбільшої тоді у Європі держави — Київської Русі, що простягалась від Західного Бугу до Волги і від Прибалтики до Чорноморських степів. Отож, перед ним постало першорядне питання, як зцементувати, консолідувати цю обширну ранньофеодальну державу, котра, по-суті, лишень стала складатися, перебуваючи на стадії становлення. Таким могутнім чинником, поряд з міцною військовою дружиною, розгалуженою адміністрацією, спільною для переважної більшості тодішнього населення давньослав’янською мовою могла стати і єдина державна релігія.

На початку свого правління у 980 році Володимир поряд зі своїм княжим теремом (нещодавно археологічні розкопки це підтвердили! 1991 році) у Києві заснував величавий пантеон язичеських «богів, де були встановлені дерев’яні з позолотою статуї тодішніх богів Перуна, Хорса, Дажбога, Велеса (Волоса), Ярила та інших. А для консолідації, солідаризації із «провінцією» там же були поставлені і найбільш шановані племінні боги. Однак, якщо врахувати що тодішня Київська Русь складалася щось із 15 родово-племінних і понад сотню дрібніших родових союзів зі своїми богами, то про якусь єдину державну ефективну релігію не могло бути й мори. Язичеська віра з її близькістю людини до природи, поетичністю й народністю, своєрідною обрядовістю була підходящою для окремого племені, приміром, полян чи бужан. Однак, вона не несла новоствореній ранньофеодальній державі ні писемності, ні кам’яного зодчества, не залучала до здобутків загальнолюдської культури, не сповідувала, врешті, догмату християнства, що будь-яка влада “від бога” і їй треба беззастережно коритися. Все це, до того ж вихований бабусею-християнкою і сам прийнявший у 986 році християнство у Києві, (чи поблизу нього?) князь Володимир, безумовно, усвідомлював. Тож, здобувши весною 988 року в Криму важливе місто Херсонес (Корсунь), він заставив правлячих тоді візантійських імператорів-братів Василія та Костянтина виконати укладені з ним в 987 році договірні умови, в тому числі видати за себе заміж їхню сестру Лину, то до нього часу в могутній Візантії не практикувалося, і надати в своє розпорядження відповідну кількість церковних ієрархів для масового хрещення Русі.

Принагідно зазначимо, що на той час ще існувала єдина Вселенська церква, щоправда, зважаючи на місцеві умови, з незначними теологічними й обрядовими відмінностями — західного та східного обрядів. Остаточний же поділ між ними (на православних та католиків) відбувся формально у 1054 році, а фактично — аж у ХІІ столітті.

Щодо походження та місцезнаходження більшості тодішніх червенських міст-князівств у колах істориків та археологів досі не вщухають суперечки. В найдревнішому нашому літописному джерелі «Повісті минулих літ» за 981 рік вказуються лишень міста Червен та Перемишль. Безперечно,тоді вже існуваня і наших князівств у колах істориків та археологів досі не вщухають суперечки. Безперечно, тоді вже існував і наш Белз. котрий вперше згадується в тому ж таки літописі Нестором-літописцем під 1030 роком.

Нічого сумніватися в тому, що наша Прибузька твердиня була споруджена і укріплена протягом лише цього 1030 року: Белз існував і процвітав ще задовго до вищевказаної дати.

З південного заходу наші землі в описувані часи межували тоді з досить обширинм і впливовим князівством Великої Моравії (території теперішньої Румунії, Угорщини, Чехії та Словаччини), у васальній залежності від якого до середини X століття перебували тоді південнопольські землі (Краків), наше Закарпаття і в певній автономії і наші червенські міста. В середині ІХ століття (865 чи 866 рік) великоморавський князь Ростислав запросив у свої володіння наших першослов’янських просвітителів, творців Кирила та Мефодія. Перед цим «солунські брати» переклали на древньослов’янську мову — зрозумілу для всіх тодішніх слов’янських племен — Біблію. Євангеліє та інші богослужебні книги, їхня місіонерська діяльність виявилась досить УСПІШНОЮ, бо вже у 870 році Мефодій заснував у Великій Моравії митрополію, до якої входила, зокрема, і Перемишльська єпархія.

Між іншим, церкви Сокальшини перебували під юристкцією Перемишльської єпархії аж до 1945 року…

Немає сумніву в тому, що і Рим тоді не дрімав, засилаючи до нас через німецькі землі своїх проповідників-місіонерів, котрі також, як і учні й послідовники Кирила та Мефодія проповідували слово боже по-слов’янськи (на те вони й місіонери), тільки книги богослужебні у них були на наших землях більший успіх у проповідуванні християнства східного обряду. Це тривало до середини X століття, допоки Велику Моравію не зруйнували прийшлі зі сходу язичниські кочові племена угрів. В цей же час польський князь Мешко з роду П’ястів починає об’єднання польських земель. Попервах у південній Польщі, що входила було до складу великоморавського князівства, де існували єпархії східного обряду. Однак, за наступника Мєшка Болеслава Хороброго Польщу окупували війська Священної Римської імперії, її імператор Оттон III заставив князя Болеслава впровадити в Польщі єпархії, підпорядковані Риму. Як протест на це, частина хрястиян-поляків східного обряду на деякий час знову повернулася у язичеську віру.

А тут якраз підоспів Володимир з дружиною і приєднав наші землі до Київської Русі у 981 році. Згідно «Повісті временних літ», у 992 році’ Володимир втретє (?) відвідав наші землі, (вдруге він побував у наших краях з дружиною, очевидно, восени 987 року, коли заснував на свою честь місто Володимир-Волинський).

Ось як описує цю подію Нестор-літописець:

«992 (6500) року Володимир ходив до Дністра з двома єпископами, багато людей навчаючи хреститися, і збудував в землі Червенській град в своє ім’я Володимир, і церкву пресвятої Богородиці, залишивши єпископа Стефана, і з радістю повернувшись…».

Отже, князь Володимир на наших землях у 992 ропі фактично узаконив, як державну, християнську релігію, яка вже тут існувала і була досить поширена. Про це засвідчує такий промовистий Факт, то масове хрещення у Червоній Русі пройшло, в порівнянні з іншими регіонами тодішньої обширної Київської Русі, найменш безболісно, бо «впало Христове слово» на благодатний, вже давно підготовлений грунт.

Деякі вчені-історики. в тому числі А. С. Петрушевич та М. В. Малишевський стверджують, що на час приєднання Червоної Русі до Київської держави князем Володимиром, тут вже діяло аж чотири єпархії. Як ми вже зазначали вище, князь Володимир у 992 році настановив у Володимирі єпископа Стефана 1. Однак його наступник, а згодом митрополит Галицький Лев Кишка вичислив, то Стефан 1 був шостим єпископом у Володимирі, точніше у Червені. Місто Червен. котре дало назву нашим землям (Червона Русь) було розташоване, як вважають, в 4 кілометрах на південь віл теперішнього міста Грубешів (Польща) в 50 кілометрах західніше Володимира-Волинського. В XI сторіччі воно згоріло і більше не відновлювалось, адже поряд посло й розвивалось молоде, до того ж княжа столиця-конкурент Вололимир-Волниський.

Отже, підсумовуючи все вище сказане, ми доходимо висновку, що християнська віра (а вона тоді вважалася по суті єдиною, з незначними розбіжностями) була досить поширеною у Прибужжі, головно у містах ще за 50—100 років до офіційного хрещення Київської Русі, котре стало визначальною віхою, початком цілої епохи у нашій вітчизняній історії та культурі.

О. НАЗАРУК. член літературного об’єднання “Колос”.

газета Голос з-над Бугу – 1991 рік

 

65657194
Голос Сокальщини на GoogleNews

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.