Старше покоління – люди з 50-х та 60- років, які увійшли чорною сторінкою в історію Західної України добре пам’ятають ці дні, що зачепили руйнівним подихом і Сокальщину.
За одну лиш ніч тут впали пам’ятні хрести і колони. Люди без роду і племені опоганювали та руйнували церкви та костели, синагоги, каплички. Робилося це по-злодійськи – вночі, – підступно щоб не бачили і не чули люди.
З цих пір про ці злочини нагадували лиш уламки хрестів прпи дорогах, осиротілі дзвінниці. ЗАмітаючи сліди вандалізму, манкрути вивозили у безлюдні, занедбані місця духовні святині, використовували уламки хрестів та надгробних плит для фундаментів будинків, мощення вулиць і, навіть під п’єдестали пам’ятників вождям!
Тепер ми усі стали свідками великого національног овідродження (публікація за 1990 рік – примітка, редактор)! Засияли банями і хрестами відбудовані храми, заново зведені на коли шніх місцях пам’ятні хрестиі монументи, освячуються відновлені символічні могили борцям за свободу України. Хто бував у Сокалі на вулиці Михайленка (Курбаса) звернув увагу, напевно на бордюри її тротуарів. Рівними рядами тут укладено не що інше, як розпиляні надгробні пам’ятники, зібрані з єврейських цвинтарів міста. Збереглися на них візернуки та культові орнаменти, надписи древньоєврейською (ідіш) мовою. Від споглядання такої картини стає моторошно, сумно та страшно! Адже стільки років ходимо та топчемося по святинях, історії по одного з гонимих і нещасних , але великих народів. Хто і коли “розпорядився” втілити у життя таку ганебну наругу над пам’яттю – невідомо. Але достеменно знаємо, що в жодній країні ніякий народ не дозволив собі такого святотацтва. Це було можливим лиш у нашій тоталітарній імперській державі, у “союзи нерушымом республик свободных”. Було! І не приведи Господи до подібного знову…
Можливо, хтось з жителів Сокаля пам’ятає час “проведення” цих робіт і знає прізвища керівників Сокаля та району, котрі були тоді при владі?
Натхненники таких акцій повинні нести хоча б моральну відповідальність!
Ярослав Кортко, газета “Голос з-над Бугу”, 1990 рік – вересень.
Нагадаємо
Голос Сокальщини вже повідомляв про життя єврейського народу на теренах Сокальщини. Зокрема, в публікації було викладено інформацію про мацеви (надмогильні пам’ятники), які у 1990 році забрали та розмістили на кладовищі у Сокалі :
Мацеви (прим. автора – надмогильні плити) звідтам забрали і виклали ними бордюри на вулиці Євгена Михайленка (зараз Курбаса).
На місці єврейського кладовища почали будувати приватні будинки.
За спогадами директорки Сокальської публічної бібліотеки ім. В. Бобинського Христини Дасюк:
«Пам’ятаю, як була ученицею, марширувала по тій вулиці разом з класом. У 90-их могильні плити відкопали і принесли на кладовище по вул. Тартаківській, де вони й досі лежать на купі».
У процесі написання цієї статті вдалось перекласти одну із мацев, що знаходяться і досі на території старого цвинтаря.
Зокрема на цій плиті наведено наступне: «5602 [року (тобто 1842 р.)] тамуза [червня] 3. Тут упокоєна жінка скромна, виключна й чесна, в заповідях [тобто чтила й виконувала заповіді]. Вона обережна, розумна, добра. Хая – донька родини Шаель – мир праху її. Хай буде душа твоя зав’язана у вузол життя». За словами перекладача Миколи Буланого, трисвічник під півколом свідчить, що в сім’ї померлої ймовірно було три особи.