Сокаль. Старшини 5-ої Сокальськоі бригади УГА .Світлина 1919рік. «Сокальська (5) бригада — створена у лютому 1919, належала до 1 корпусу Української Галицької Армії, стояла на протипольському фронті на північному заході від Крилова на Холмщині до Кристинополя. Командантами бригади були за чергою: сотник Демчук Осип, полковник Захаріїн, сотник П. Петрик, сотник Володимир Секунда і сотник Володимир Коссар. Сокальська бригада мала три курені піхоти, гарматний полк. (командир сотник А. Циганик), кінну сотню, саперну сотню та тилові й допомогові формації»
Скоріше пробудилась до політичного життя Галичина, де в кінці минулого і на початку нинішнього століть видавалося багато українських часописів, газет, розгорнулася велика просвітницька робота
На чолі передових ідей стояв великий письменник, революціонер-демократ Іван Франко. Без чужої допомоги піднялися і активно готувалися галицькі українці до боротьби за волю рідного краю. Масово організовувалися фізкультурно-виховні товариства «Січ» і «Сокіл», а в 1911 році у Львові був утворений «Пласт», в якому молодь навчалася військової справи.
Ось як про товариство «Січ» писав Іван Франко: Гей, Січ іде.
Красен мак цвіте!
Кому прикре наше діло, — Нам воно святе.
Гей, Січ іде,
Топірцямн брень!
Кому люба чорна пітьма, А нам ясний день!
Йшов 1914 рік. У повітрі запахло порохом. На цей час у Галичині вже існувало 96 військових стрілецьких товариств.
У Сокалі Січових Стрільців організовували О. Семенюк і О. Демчук. Так до початку першої світової війни виник легіон Січових Стрільців. Західно-українські політичні діячі надіялися, що Австрія дасть Галичині незалежність, тому у війні виступили разом з нею проти царської Росії, у військах якої теж було чимало українців. Та хіба могли молоді галичани в такій складній ситуації знати, з ким доведеться їм воювати. Бо, як справедливо зазначає доктор історичних наук Ю. Сливка, вони «йшли воювати з імперією за інтереси свого народу. Тим паче, що в Австрії на той час демократичні й національні права українців були більше захищені, ніж у Росії. Крім того, легіони Січових Стрільців не були ні класрві, ні державні формування»… («Вільна Україна», 13 жовтня 1989 року).
Стрілецький запал, який овіяв героїзмом галицьких юнаків у перші роки війни, почав згодом згасати, коли вони побачили. що австрійська влада не зацікавлена у наданні Західній Україні обіцяної автономії.
Важкі бої розгорнулися в Карпатах, особливо в кінці квітня 1915 року на горі Маківці (Сколівський район), про що розповідає пісня «Там на Маківці». Масовий героїзм показали Січові Стрільці на бойовищі біля м. Бережан та на горі р Лисоня в вересні 1916 року, де кожен камінчик просочений їх кров’ю.
Видатний український письменник Володимир Винниченко про Січових Стрільців сказав: «Раз на тисячу літ родиться таке військо»
Невдовзі Австро-Угорська імперія розвалилася. На її уламках виросли незалежні держави, у тому числі ЗУНР — проголошена в 1 листопада 1918 року. 9 листопада 1918 року Західно-Українська Народна Республіка утворила свій в уряд — Народний Секретаріат. Президентом став і Кость Левнцький, пізніше — Євген Петрушкевич. Польська буржуазія прагнула захопити Східну Галичину, в зв’язку з тим почала проти ЗУНР війну. ЗУНР сформувала Українську Галицьку Армію. Основним ядром У ГА стали Січові Стрільці, які знаходились тоді на Буковині. Галицькі українці віддали в армію найсвідомішу молодь. У її ряди масово пішли інтелігенція, студенти. Навіть дівчата вступали в УГА рядовими воїнами. Армія 3УНР швидко зростала і літом 1919 року досягла 100 тисяч чоловік. В її рядах був також єврейський підрозділ.
Сформувалася і П’ята Сокальська бригада
Вперті бої на початку польсько-української війни розгорнулися за Львів, хоч владу у Львові українські стрільці на чолі з сотником Дмитром Вітковським взяли безкровно. Перших два місяці в листопаді-грудні 1918 року частіше в боях перемагала УГА, але її військові операції не мали системи й послідовності. Поляки в цей період оволоділи Львовом і Перемишлем. Діяла залізниця. Польська армія одержувала з заходу великі підкріплення. В січні 1919 року на Сокальшині фронт пролягав з Рави-Руської через Угнів — Варяж — Угринів — Нісмичі на Володимир-Волинський. На другий день Різдва 1919 року велика битва відбулася (як свідчили старі люди) біля Угринова — Нісмич.
РОЖАНКОВСЬКИЙ ТЕОДОР ЛОНГИНОВИЧ (1875 – 1970) – український вчений, суддя, політичний і військовий діяч, перший командант Легіону УСС, отаман УГА, військовий аташе місії УНР у Празі. Теодор Рожанковський народився 14 лютого 1875 у місті Сокалі на Львівщині. Закінчив Львівський університет. До 1914 р. Теодор Рожанковський працював суддею в місті Турка. Рожанковський був організатором народного життя Турківщини, її посол до Галицького сейму (з 1913 р., від IV округу, обраний по смерти попередника — доктора Йосифа Ганчаковського, входив до складу «Українсько-руського соймового клубу») від Української Національної Демократичної Партії. У Галицькому сеймі 10-го скликання Рожанковський входив до складу «Українського соймового клубу».
УСС, УГА, УНР
Теодор Рожанковський був членом Бойової Управи і першим комендантом Легіону УСС (серпень 1914 р.).
Коли Теодор Рожанковський рішуче виступив проти рішення командування австрійської армії перекинути невишколених стрільців проти наступу російських військ, його усунули від командування Легіоном.
Від жовтня 1914 року до листопада 1918 року Рожанковський комендант і заступник коменданта Коша УСС.
Невдовзі Теодор Рожанковський стає отаманом Української Галицької Армії і комендантом Військової Округи Станіславова(1918-1919). Теодор Рожанковський – член Української Національної Ради ЗУНР, D 1919- 1920 рр. Рожанковський – військовий аташе місії УНР у Празі. Після поразки України в ПВЗ (Перші визвольні змагання 1914-1924 рр.) Теодор Рожанковський проживав на окупованій поляками Галичині, працював адвокатом у Львові. Після приходу Радянської влади на Галичину переїжджає до Праги, а вже звідти до США. Теодор Рожанковський помер 12 квітня 1970 року у віці 95 років у місті Вігокен (Нью-Джерсі, США). Похований на цвинтарі святого Андрія в Саут-Баунд-Бруці.
У лютому 1919 року в УГА намітився успіх у війні. Але саме в цей час прибула комісія Антанти (Англія, Франція, Італія, а також представники США) і зажадала від командування Української Галицької Армії припинити воєнні дії і почати переговори. Комісія Антанти вимагала віддати польській армії Львів, Дрогобич, Борислав (лінія Бартелемі), на що уряд ЗУНР не погодився. 2 березня 1919 року бої продовжилися. На допомогу польській армії вислали добре озброєну і сформовану на території Франції армію Галлєра. Європейські держави взяли під свій контроль Східну Галичину. В УГА склалося тяжке становище: нестача зброї, їжі, одягу, Міністр іноземних справ ЗУНР доктор Панарейко зустрівся з головою міністрів Польщі Падаревським, який зобов’язався не вводити в дію армію Галлєра. В травні 1919 року ЗУНР довелося прийняти важкі умови на переговорах. Польський уряд не дотримався угоди. В половині травня армія Галлєра почала наступ по всьому фронту. 16 травня противник оволодів Луцьком, відтак окупував Кристинопіль, Великі Мости, Жовкву, Рудки, Комарно, Самбір. Українській Галицькій Армії загрожувала ударом з тилу Румунія.
Згодом УГА перейшла в контрнаступ. 8 червня 1919 року вона завдала значної поразки польській армії під Чортковом, а 18—22 червня під Бережанами і Золочевом. Проте через нестачу зброї і під сильним натиском підготовленої Антантою армії Галлєра, 16—18 липня 1919 року УГА перейшла за ріку Збруч, де почався новий етап її боротьби і драматичний фінал.
Галичина понесла великі втрати. Вона віддала в цій війні за волю народу весь цвіт покоління, вихованого Іваном Франком і його соратниками.