Прочитавши в газеті «Голос знад Бугу» (№2122 за 20 березня ц. р.) статтю В. Полянчука «Ці наміри варто підтримати», хочу внести ясність про Василя Васильовича Барана. Він родом із с. Поздимир Радехівського району, недалекий мій сусід. Я також з цього села і дуже добре його пригадую. В 1947 році він переховувався в батьковій криївці, а коли виходив з неї, щоб поїсти і порухатись, я стежив чи не видно москалів. Це було взимку 1947 року, мені тоді було 14 років.
В. Баран (на знімку в середньому ряді справаналіво – третій) був середнього зросту, майже лисий, трохи сутулий. В нього було два брати – Петро та Ілько. Був одружений з Марією Омелян, 1912 р. н. , по першому чоловікові – Мельник, з с. Корчин, де вони і жили. Її чоловік загинув, а В. Баран був його побратимом, пізніше вони побралися і Марія народила двох доньок – Лесю і Зоряну. А від першого чоловіка – теж було дві доньки. Зоряна мала мамине прізвище – Мельник (батькового їй не радили брати, бо дорога до освіти була б закрита). Закінчила інститут, працювала вчителькою, а за України – директором Корчинської школи.
Маємо пам’ятати таких героїв – борців за волю України і наслідувати їх приклад.
Данило ЗДРІЛЬ,вчитель-пенсіонер, житель с. Тартаків.