Ще до аварії на Чорнобильській АЕС науковці твердили, що коли опромінити зерно, буде вищий урожай пшениці. На заняттях з цивільної оборони полковник запасу розповідав (тепер ми розуміємо) майже казку: щоб не постраждати від хвилі під час вибуху атомної бомби треба ховатися у рові, накрившись білим простирадлом. А ще розповідали, як обурювалась вчителька, коли приїхали евакуювати дітей з 30кілометрової зони: "Нині ми з учнями будемо проводити КВК". Якими наївними ми були до Чорнобиля!
Одним з перших пішов рятувати світ від мирного атома наймолодший зі стенятинських чорнобильців Степан Ясечко. В той час він служив у війську. Йому довелось вивозити радіоактивні відходи. Пам'ятаю Степана ще зі школи, він був сумлінний, дисциплінований учень. Я на уроках трудового навчання попередив хлопців: "Будете працювати на токарному та інших верстатах, щоб не було травм, мусить бути сувора дисципліна". Часом Степан кидав незлобиві дотепи. Коли ж я жартома погрожував йому пальцем, він скромно опускав голову, ніби вибачався. Після Чорнобиля, уже хворий, як міг, працював водієм у колгоспі. Вже минуло два роки, як він відійшов у вічність, залишивши неповнолітніх дітей, дружину, матір.
У засвіти відійшов і Степан Кваснюк. Як і його дядько Микола Кваснюк, вояк УПА, він був хоробрим, працьовитим, вольовим, добрим. Мій товариш Степан Бобровський розповідав, як він, майже дитина, разом із старшими хлопцями (серед них був і Степан Кваснюк) та поважними чоловіками ходив на курси водіїв. Взимку, під час тріскучих морозів та заметілей, його, знеможеного, по черзі тягли старші хлопці, зігрівали, щоб не замерз. Пригадую, як Степан доброзичливо ставився до попутників, підвозив їх.
Вже одинадцять літ нема серед нас і Степана Саганського. Він також рятував Україну і світ від атомної небезпеки. Степан був висококласним суддею з футболу. Не раз йому доводилось бути головним арбітром матчів обласної першості з футболу. Він пристрасно вболівав за свою команду, але коли судив матчі, завжди був об'єктивним і футболістигості ніколи не мали до нього претензій. Не докоряли йому і свої вболівальники. Отаким він був.
Фотографії всіх чорнобильців Стенятина повинні бути в музеї. Тож 26 квітня, коли лунатиме дзвін пам'яті, зупинімося і прокажімо "Отче наш" і "Богородице Діво".
Богдан ПОТОЦЬКИЙ,
с. Стенятин.