З ікони на Тетяну скорботно дивились очі Матері Божої, а з Тетяних очей котилися сльози. Вона молилась в куточку церкви, ніби не наважувалась стати на більш видному місці: їй було соромно за свої гріхи. У вухах дзвеніли останні слова матері: "Дитино моя, покайся, піди до церкви, можливо тобі Господь простить твої гріхи, бо Він милосердний". Можливо цей тягар відляже з душі і вона відчує полегшення, якщо зважиться на сповідь…
Тетяні завжди не хотілося повертатися додому, де завжди чула крики п'яного батька, причитання та сльози матері. Соромно було сусідам та учням дивитися в очі. Тому завжди залишалась у школі після уроків, допомагала у їдальні чи мити підлоги. Усі її любили і жаліли. Так і цього дня, класна керівничка Марія Петрівна попросила дівчаток допомогти підготувати кабінети до відкритого уроку. А потім вчителька напоїла дівчат гарячим чаєм із домашнім пирогом. Отож Тетянка вийшла зі школи, коли сутінки переходили у вечір, а небо затягнули сірі осінні хмари. Ось уже видно світло у вікнах будинку, де вона живе. Але раптом хтось вирвав її сумку, в руках залишилась тільки ручка від неї. Дівчина не могла прийти до тями. А вже через мить почула крики, бійку і її наздогнав хлопець з її сумкою в руках.
– Ти чого, мала, ходиш сама в пізній час? Ще далеко йти?
Коли підійшли до під'їзду її будинку, він сказав:
– Мене звати Володя, працюю на заводі. Як захочеш, буду тебе проводжати зі школи.
Таня ледь промовила:
– Я вже закінчую школу і буду вступати до медучилища.
Так вони потоваришували. Таня вступила до медичного коледжу, Володя її зустрічав і проводжав додому. Якось вона прийшла увечері і застала маму всю в сльозах, побиту на кухні. Плачучи, розповіла Володі про стосунки в сім'ї. Він запропонував вийти за нього заміж і переїхати до нього, але вона не змогла покинути маму. Та алкоголь зробив своє – батько помер, а мама хворіла. Володя одружився з іншою, а Таня впала в розпач. Закінчила коледж, працювала медсестрою, а свій розпач топила у вині. Пила з сусідкою, потім з друзями сусідки. А потім померла мама. Для Тані це стало страшним ударом, вона відчула себе покинутою.
Одного разу Таня, повертаючись з роботи, йшла повз церкву, прихожани – на вечірню. Вона зупинилась, заплакала, бо вважала себе недостойною зайти у храм. Раптом до неї підійшла старенька бабуся, взяла її за руку і лагідно сказала:
– Якщо тобі важко, йдемо до Господа, йдемо, дитино. Він тебе вислухає і втішить.
Коли Тетяна зайшла в храм, їй відразу полегшало. Ставила свічки, молилась, впала на коліна перед розп'яттям Ісуса і плакала, просила прощення. А потім бабуся підвела її до священика і попросила, щоб він допоміг дівчині. Священик лагідним голосом говорив їй дивні речі, розповідав, що наші гріхи – злість, ворожнеча, пристрасть, ненависть – наповнюють наші серця, рвуть на частини і люди страждають та мучаться. Саме життя спонукає нас до покаяння, до щирої сповіді – тоді в серце ввійде спокій. Тетяна сповідалась, розповіла як прожила двадцять років і каялась, каялась та плакала. Як прийняла Святе причастя, ніби іншою стала.
З того часу дівчина щоденно приходила до храму, а потім з бабусею йшли додому. Бабуся тепер замінила їй всіх рідних. Вона була одинокою і жила за містом у старенькій хаті. Отож Таня забрала її до себе і була їй безмежно вдячна, що врятувала від грішного життя. Пройшло два роки щасливого життя, а потім бабуся померла. Останніми її словами були: "Не залишай Бога, дитино". Тетяна звернулась до священика, щоб він допоміг їй стати послушницею у монастирі. І вже через місяць, спакувавши деякі речі, продала квартиру і пішла до монастиря. Їй не вірилось, що зможе постригтись у черниці. Щирі молитви у монастирі повернули їй віру, душевний спокій і смисл життя. Тепер вона сестра Уляна, спокійна, врівноважена, молиться за грішну душу свого батька, за мамину душу, за душу бабусі, яка за руку привела до храму. Сестра Уляна дуже щаслива, на вустах її привітна усмішка, лагідний тихий голос промовляє молитву і дякує, дякує Господу за його безмежну доброту.
Олена ЮЗВЯК.
с. Залижня.