Адміністратор модульного містечка, що на вулиці Пулюя, Віктор Габітов у перші дні повномасштабного вторгнення переїхав до Львова з Одеси. До війни він був бізнесменом у сфері торгівлі, а тепер допомагає тим, хто був вимушений залишити свої домівки через російську агресію.
У проєкт адміністрування львівських модульних містечок 38-річний одесит потрапив не випадково, хоча спершу й на думці такого не мав. Відправивши сім’ю за кордон, він звернувся до соціальних працівників у Львові за консультацією.
«Коли ми познайомились із Віктором, то зрозуміли, що саме ця людина, чітка та цілеспрямована, чудово впорається із посадою адміністратора у містечку», – каже директор Центру соціальної підтримки осіб з числа дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та внутрішньо переміщених осіб Володимир Головатий.
Спершу Віктору запропонували адмініструвати модульне поселення у Стрийському парку, згодом запросили у містечко, яке у травні звели на вулиці Пулюя. Для чоловіка це був абсолютно новий досвід.
«Я до того ніколи не працював на державній роботі, тим більше у соціальній сфері. Тому обдумав пропозицію три тижні й погодився. Нова робота мене змінила. У бізнесі я інша людина – рішучий, беземоційний, цілеспрямований, а тут інше – треба зважати на емоції людей та їхні долі», – розповідає Віктор Габітов.
У містечку на Пулюя мешкає 271 переселенець у 80 будиночках. Віктор вирішує не лише побутові та технічні питання людей – часто йому доводиться організовувати консультацію з медиками чи психологами, допомогти порадою, або вирішувати питання з документами.
«Сюди потрапили люди з різних світів та різних умов проживання. Для когось це підвищення рівня життя, для когось – різке зниження, адже дехто жив до війни у значно комфортніших умовах. Різні люди в минулому, але тепер у рівних умовах, та за пів року ми досягли порозуміння. Одна з причин нашої доброї комунікації із мешканцями містечка, це те, що до мене ставляться не як до керівника, а як до рідної людини», – говорить Віктор Габітов.
За його словами, між мешканцями містечка іноді виникають непорозуміння, здебільшого через конфлікти дітей. Іноді хтось комусь щось вчасно не повертає. Але подібні питання вирішуються вже без участі адміністратора.
Про плани на майбутнє Віктор говорить мало. Каже, що коли завершиться війна, не всім буде куди повернутись, тому життя в містечку продовжиться. А поки що він та його колеги повністю віддаються роботі, яка швидше нагадує служіння.
До Львова Віктор переїхав із дружиною та дітьми. Повертатись в Одесу наразі не планує.