Кількість автомобільного транспорту як у світі, так і в нашій державі постійно зростає. Побільшало їх і в районі. Проте дороги в нас вкрай погані. До 2011 року всі автомобільні транспортники (крім пільговиків) були зобов’язані сплачувати податок за експлуатацію доріг. З цього ж року податок за дороги відмінили і повідомили, що кошти за експлуатацію доріг закладені у вартість палива. Ціна паливомастильних матеріалів стала високою, але водіям від цього не легше. Дороги геть розбиті, яма на ямі, транспорт рухається черепашою ходою. Маленька ямка незабаром стає великою, автомобілі руйнуються, потрібно багато палива, втрачається дорогоцінний час на проїзд. В передових країнах світу вважають, що ямка на дорозі коштує стільки, скільки коштує золото, яким її заповнюють. Тож задумайтесь, скільки втрачаємо внаслідок поганих доріг.
Відомо, що дороги це обличчя держави. Значить дороги Сокальщини наше обличчя. Тому вважаю, що всім нам, гуртом, потрібно взятися за них. Пригадую як наші батьки, діди виходили на ремонти (шильварки) доріг. Цим займалась місцева влада. В кінці 40х на початку 50х років минулого століття в будівництві дороги, яка веде через бендюзький ліс, брали участь колгоспи. Так як тоді було ще мало дорожньої техніки, то колгоспники (в тому числі і я там працював) приїжджали кіньми, вручну вантажили на підводи лісовий пісок і відвозили його на насип проїжджої частини дороги. З часом у Сокалі була створена автобаза і її транспорт возив гравій, щебінь, потім поклали асфальт. Ближче до Бендюги дорогу проклали військові, які обслуговували ракетні установки.
Український народ працьовитий, пороз’їжджався по всьому світу і його там цінують. Нині люди, особливо молодь, не має праці, бо заводи і фабрики стоять. В селі розпались колгоспи, тваринницькі ферми розвалені, ніби після урагану, а бабусі з пляшками молока їздять у місто, щоб продати його та заплатити за спожитий газ. Мені доводилось рано вставати до праці і в 56 годині бачив, як в багатьох квартирах горіло світло, бо люди вставали до роботи. А зараз о 6 ранку рідко де світиться. Значить, нема робочих місць, тож дехто спить, інші гнуть спину в чужих державах. Ми, на жаль, не вміємо боротися за свої права, вибираємо провідників, які дбають не про нас, а про себе. Тому так і живемо, що навіть гречку купуємо в китайців. Нардеп пан Кармазін з депутатської трибуни сказав, що може би ми нашого прем’єрміністра поміняли на китайця, то би мали свою гречку. Логічно, якщо би кожного посадовця в нашій державі поміняти на китайця, японця, німця чи іншого іноземця, то нашому народу не потрібно було би їхати на заробітки в далекі краї. Ми самі б вирощували екологічно чисту продукцію на наших родючих землях. Зараз прем’єрміністр пропонує нам брати в руки лопати, садити город і годувати сім’ю, бо нема на кого надіятись. Це все зрозуміло і відомо, але давайте продовжимо розмову про дороги.
Будівництво і ремонт доріг потребують великих коштів. В Сокалі майже кожного літа латають ямки на дорогах, але так як цей ремонт неякісний, то до наступної весни ямки знову на місці. Але скажіть, за двадцять років нашої держави чи вкладали кошти в дороги, що ведуть з Сокаля до сіл району і чи знають автомобілісти, куди поділись сплачені ними за ці два десятиліття податки? Так як наша місцева влада неспроможна проводити якісний ремонт доріг, бо завжди скаржиться, що на це нема коштів, то пропоную інший вихід. І в Сокалі, і в селах району майже в кожному дворі є по одномудва авто. Якщо людина придбала автомобіль за тисячі гривень, то хіба неспроможна зробити ямковий ремонт навпроти свого будинку. Для цього не потрібно значних коштів. В господарстві завжди знайдуться якісь будівельні відходи, а ще добавити відро цементу і вулиця стане рівніша і по ній проїде навіть "швидка допомога".
А що робиться на вуличках мікрорайону Сокаля. Там важко не тільки проїхати, а навіть пройти. Хіба в багатоповерхівках живе мало автомобілістів, але вони, зрозуміло, більше дбають про під’їзди до своїх гаражів. Звичайно, моя пропозиція це тільки тимчасовий вихід із становища. Мушу згадати і про вулицю Петрушевича у Сокалі (колишня Ленінградська). Майже на її початку на проїжджій частині встановлено т. зв. "лежачий полійцейський". По цій вулиці заборонений проїзд вантажівок. Попереджувальних знаків перед цими пагорбками нема, тому автомобілі скреготять гальмами, проскакуючи через ці трампліни, наносять удари по проїжджій частині, що аж здригаються і поступово руйнуються будинки. Згідно з "Правилами дорожнього руху" ці пагорби повинні застосовуватися перед небезпечними виїздами з прилеглих територій, в місцях з інтенсивним рухом дітей через дороги тощо. А тут вони не потрібні.
Іван ГУМЕНЮК,
житель Сокаля, колишній політв’язень.