Листи до редакції

В нас чомусь цього не знають – що можна дозволити собі, а чого ні

Правду кажуть у нас в Україні: дітям і чоловікам давати гроші не варто, бо не вміють вони розумно їх витрачати. На прикладі можна побачити і фінансовий стан нашої держави. Це стосується всіх ланок влади. Коли я була у Польщі, то почула від полячок такий вислів: «Ми це собі можемо дозволити, виходячи із свого сімейного бюджету». В нас чомусь цього не знають – що можна дозволити, а чого ні…

Немає в нас ладу в державі. Як його навести? Дуже просто. Якщо ми не можемо собі дозволити їсти «хімію», дорогі продукти, то є альтернатива – вирощувати своє. Споживати те, що корисне для здоров’я. Потрібно спочатку себе полюбити, а тоді вже й про ближнього подумати. Нинішні п’ятдесятирічні росли на натуральних продуктах. Ми харчувались тим, що забезпечували себе м’ясом, молоком, яйцями, овочами, фруктами… Все одержували із свого підсобного господарства. Були часи, що кожен, хто жив у селі, в обов’язковому порядку здавав державі м’ясо, яйця, молоко, картоплю, за що одержував гроші. Тепер ніяк не зрозумієш, як люди живуть. Хочуть заставити годувати голодний народ 600 тисяч чиновників. Тим більше, що вони отримують не 800 чи 1000 гривень на місяць.

Я прожила в селі не рік і не два, бо зобов’язана доглядати стареньку матір і хворого брата. По догляду за інвалідами і пристарілими держава платить аж 13 (!) гривень. Наш дохід – 13+13+мамина пенсія… Вивчаю життя селян, роботу біля землі, як вижити людям. Бо в Польщі, до речі, є державна підтримка для людей, котрі годують не тільки громадян своєї держави, а й з іншими діляться. В нас же чомусь думають, що будуть любити ближніх своїх на голодний шлунок. Про яку любов може йти мова, коли болить не тільки підшлункова залоза, а на картоплю вже й дивитися не хочеться. А потрібно вітамінів, кальцію для хребта…

Невже не можна себе прогодувати в Україні? Можна. Та при умові, що керуватиме державою хтось розумний, що поставить фундамент із Божого слова, з Біблії. Почне будувати державу, де бідних і голодних не повинно бути, бо маємо надію на землю. Вона нас повинна годувати, а не сусіднє добро, газ. Це їх добро, а наше багатство – земля і душа українська. Бо на Господа нашого надію маємо. Він нас вчив як духовно нагодувати тисячі людей тільки двома рибами і хлібом. «Без Бога – ні до порога» – говорить народна мудрість. Так що навчайтесь, думайте, читайте, як писав Тарас Шевченко. До Європи нам далеко, до Америки – ще дальше. В Греції дефолтом пахне, а вони не хочуть мінімальну зарплатню в 600 євро. Нам би їхні проблеми… Через наше село проходить дорога на Луцьк, вона в такому стані, що не опишеш. Яма на ямі. Невже за двадцять років не можна було знайти кошти на дві машини щебеню і декілька мішків смоли, щоб їх залатати. Однак наші очільники радше показують підростаючому поколінню як треба себе обкрадати, ховати десь в офшорах чи в лісі те, що належить Україні, цілому народу, нашій державі. Невже не розуміють, що приходить час, коли потрібно передати спадщину в надійні руки…

Ярослава ОСТРОВСЬКА, жителька с. Тартаків.

Голос Сокальщини на GoogleNews