Головна / Листи до редакції / Україна як та сирітка, яка варта кращого…

Україна як та сирітка, яка варта кращого…

2013-2014 р. – ще одна «політична» зима, ще одна битва за волю, ще одна війна за незалежність. Невпевненість у завтрашньому дні, важке минуле і нестабільне сучасне. І все це для Неї – нормально. Невже у 23 роки хтось заслужив стільки горя?! Чи лихо у нас – це «сімейне» і передається з покоління в покоління, чи, може, те лихо – наша доля?!

По «жіночій лінії» нам притаманна роздробленість ще з Київської Русі, як велич та слава, а по «чоловічій» – вміння вибитись в люди, як зробило це Галицько-Волинське князівство. Та все це не надовго. Отож, коріння ніби із родючого ґрунту, та щось йде не так… Бо ж без причини такі (та й не такі) гріхи не спокутують. Чи, може, Вона терпить ті випробування для спасіння свого непутящого народу? Народу, який постійно шукає допомоги у сусідів, не цінує рідної матері, та й в погоні за багатствами – її ділить. То, можливо, такою
дорогою ціною (навіть надто дорогою) будемо врятовані!

А може, Вона як та сирітка, яка й варта кращого, яка з давнього шанованого роду, що красою своєю зачаровує, але Вона «самасамотою». В тому й біда і слабкість – нема кому захистити, нема кому «пригорнути», тільки й бачимо, що жалісливі погляди сусідів… Одні співчувають, але ж їх це не стосується, у них своє життя, свої діти. От тільки слова та опущені погляди. Інші певні, що то «природній відбір», де виживає сильніший. Та сильними не народжуються, сильними стають, а для цього треба мати час і змогу. А Їй навіть за це боротись потрібно.

Та є й такі, що на чужому горі наживаються – насилу тримають у своєму «політичному» притулку без закінчення терміну й примусової допомоги. А будьяке інакодумство, та й думка загалом, прирівнюється до зради. Так і кидає сироту по світу. І лише вирвавшись зі «смертельних обіймів» – Вона намагається жити. Але хіба така конкуренція сусідам вигідна?!

Тож, Боже, скажи Їй. За що?! За те, що надто добра, бо навіть своєму мучителю не може забути його псевдодопомоги. І досі вдячна. Сльози навертаються, коли подумаю, що Її, таку молоду, а вже прагнуть знищити.

Чи, може, ці випробування Їй за те, що люд український перед Тобою завинив? Напевне, так і є. Бо у 23 ще зарано покриватись шрамами, ранами та пустками. Тоді прости нам, Господи, візьми цих «сто святих життів», які допомагатимуть Тобі чути наш народ, а Ти, за таку ціну, змилуйся над Нею. Ми покладемо й душу й тіло, а Ти збережи Її або покинь назавжди. Бо падаючи, з кожним разом стає все важче вставати, а вставати мусимо, бо знаємо, що Ти спостерігаєш. Усі падають на коліна, а ми – в байдужість. Тоді знову усе спочатку.

23 роки в комі… Коли боротись – більший біль, ніж смерть.

Лише кілька разів поверталась до життя (1991, 2004, 2013). А воно било все сильніше. Тоді й божевілля – найменше лихо. В таких випадках чекають апокаліпсису, бо суїцид – гріх. А хто хоче грішити?..

Хіба у 23 – в погляді може бути стільки болю та сили?!

Софія ВОРОНЧУК, студентка факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка.

Голос Сокальщини на GoogleNews

Про Андрій Гаврилюк

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не опублікується. Необхідні поля позначено *

*

2 × 3 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

закрити

Ми виявили що ви користуєтеся Ad Blocker!

Для того щоб ми були незалежними потрібно так мало - відображати рекламу!