Місяців два тому рановранці з важкою сумкою шкандибаю на залізничну станцію “Сокаль” на поїзд, котрий відправлявся о 6 год. 10 хв. до Львова. Сніг, тріскучий мороз, ожеледиця, а топати три кілометри. Подумки посилаю всілякі несхвальні, приправлені злістю, епітети на адресу влади Сокаля, що не потурбується організувати автобусне сполучення зі станцією…
І ось прочитав у газеті «Голос знад Бугу» (814 березня ц. р.) замітку «Система чи збіг обставин» сокальчан Івана Величка, Івана Леся та Володимира Козака, у якій вони висловили мої думки щодо цієї проблеми. Не можу погодитись в одному: який там у біса збіг обставин – це вже міцно укорінена система безвідповідального ставлення до нагальних потреб сокальчан. Це взагалі якась вельми дивовижна нісенітниця, абсурд, котрий приголомшує, – місто, не пов’язане автобусним маршрутом зі своєю залізничною станцією! Як кажуть, і сміх, і гріх. Їхати червоноградським автобусом до смт. Жвирка, а відтак пертися з важкими сумками до поїзда, котрий відбуває о 10 год. 55 хв. – препогана штука. Але ж, коли я, “висолопивши язика”, поспішав на 6 год. 10 хв. – і до Жвирки було не доїхати. А хто їде у справах, не відкладатиме на пізніший поїзд, а поїде першим – у післяобідню пору в далекому обласному центрі серйозні справи не робляться.
Переконаний, водії мені заперечать: на 6 год. 10 хв. пасажирів небагато. Однак, пам’ятається: коли ще автобуси курсували і, приїхавши зі Львова чи Ковеля, неможливо було втиснутися в нього. Тож, безперечно, перший рейс компенсує у повній мірі недобір виручки пізнішими. Біда лише у тому, що вельми звикли, аби в автобусах було пасажирів, наче оселедців у бочці. Років з 30 тому, коли був молодшим, на станцію йшов ніби заввиграшки. А нині, 70річному шкарбану, – це вже дзуськи. Отож, шановна владо, настійно просимо ліквідувати цю укорінену систему – ставитись байдуже до нагальних потреб людей.
Роман КРИКУН, пенсіонер, ветеран праці, дитина війни, м. Сокаль.