Земля. Вона вабить кожного товстосума в Україні і не тільки. Причина банальна і проста: гроші люблять рух, збільшуючи статки олігархам та сучасним нуворишам, які перші мільйони у своїй більшості просто вкрали. Одним із чудових вкладень або інвестицій наших олігархів є вкладення вільних коштів у купівлю землі. Вона повинна відбуватись за копійки, вже зараз. Якщо в Європі ціна одного гектара чорнозему складає не менше 10 тисяч євро, то в нас її продають за 20 тисяч гривень. Зрозуміло, що нас мають за дурнів, якими легко маніпулювати та заробляти статки з повітря. Нехитра математика навіть для простого трієчника говорить про те, що відбудеться п’ятикратне збільшення статків, бо навіть кошти, вкладені у виробництво чи певну інвестицію, навряд за кілька років дадуть 400 відсотків прибутку.
Рано чи пізно реформа повинна була стартувати. Ми поступово та впевнено продаємо свої стратегічні запаси, залишаючи прийдешні покоління ні з чим або злидарями. За двадцять років незалежності жодна політична сила нічого не зробила для того, щоб нормально та цивілізовано вирішити земельне питання. Опозиційні депутати, які мали нетривалу більшість у парламенті, «не розродилися» прийняттям цілісного земельного законодавства, яке б могло вирішити подальшу долю селян та й держави в цілому.
Це говорить про слабкість суспільства, яке ніяк не прокинеться з летаргічного сну і не відкриє бодай одного ока, щоб побачити дійсний стан речей. Вимираючі села, відсутність засобів для існування штовхає кого до переїзду в місто, кого до пошуку заробітків на стороні, або простіше кажучи, до заробітчанства, а більшу частину населення – до алкоголізму. У кожному більшменш великому селі знайдеться тричотири заклади, які масово забирають останні копійки з селян за склянкудві алкогольного сурогату. Бракує лише одного – масового продажу землі за пару пляшок горілки, як це робили євреї в Галичині за часів АвстроУгорської імперії. Ці заклади можна назвати шинком чи генделиком, кнайпою чи чайною, кафе чи баром, а знаменник один – масове знищення, шляхом споювання, народу. Ми з цим змирилися. Думаємо, що нас це не стосується. Сусід впав, а я буду жити краще – так думає більшість і глибоко помиляється. Ми зв’язані одним ланцюгом: падає один, а іншим потрібно тягнути замість того, що впав, і докладати ще більше зусиль.
Хронічно хвора на алкоголізм людина ні про що не думає, крім одного – залити у себе «оковиту», щоб на хвилину забути про оточуючу реальність. А вона нагадує селянину про відсутність роботи, неможливість прикласти свої руки до суспільно корисної праці та заробити шматок хліба для сім’ї. Страшним ударом є виїзд за кордон на заробітки дружини. В більшості випадків вони створюють на чужині іншу сім’ю, а чоловіки поволі спиваються та деградують. Біль великий – залишені напризволяще діти, яких виховують в кращому випадку дідусь з бабусею, в гіршому – вулиця. Діти не бачать батьків багато років: їх залишають маленькими і повертаються, коли вони вже повнолітні. Комунікація між біологічною матір’ю та її дорослою дитиною практично зводиться до одного: дай мені грошей, щоб я могла купити побільше матеріальних благ і їдь далі працювати. Черствість та байдужість – ось які риси ми закладаємо нашому поколінню, яке вступає у доросле життя. А потім дивуємось, що діти не такі, а ми гарні та пухнасті. Відсутність подальших перспектив штовхає молодь, яка не має таких «дійних» батьків, до того ж таки алкоголізму або ще гірше – до наркоманії, причому в дуже ранньому віці. Зразок під боком – або батько, або сусід.
Як повернути віру у краще завтра? Це стає дуже гострою проблемою не тільки окремо взятої громади, а суспільства вцілому. Потрібен потужний поштовх, який би змусив людей задуматися над злиденністю існування і почати перетворення в себе у селі, а потім вцілому і суспільства. Велика відірваність наших народних обранців від проблем і життя народу нагадує стару завчену фразу, яку нема бажання повторювати. В мене складається враження, що ми самі винні у тому, що обираємо подібних – хабарників, хапуг, казнокрадів, бо якби у нас було б хоча десятокдва справжніх народних обранців, то, напевно, рівень суспільства став би підвищуватися, а відповідно швидше став би зростати добробут більшості її громадян.
Де ви, наші поводирі, готові покласти голову за народ та державу? Збираєте підписи на заборону продажу землі, пускаючи пил людям в очі, взамін не пропонуючи нічого нового.
Степан САГАНСЬКИЙ, житель м. Сокаль.