Минулої суботи до Сокаля завітали відомі письменники брати Віталій і Дмитро Капранови. Вони презентували свій новий роман «Забудь-річка», який побачив світ у цьому році. Зустріч з братами Капрановими відбулася в Народному домі. Віталій та Дмитро розповіли як писали роман, епіцентром історичних подій якого є Бережанщина, що на Тернопільщині. Назва роману походить від староязичницького символу – Забудьріка, яка розділяє світи живих та мертвих і стирає пам’ять людським душам, що її перетинають. На думку братів Капранових, саме така Забудьрічка протікає між поколіннями у кожній українській родині.
Над написанням роману брати Капранови почали працювати з березня 2012ого. Для глибокого дослідження теми, вивчення різних історичних джерел, розробки й написання вони витратили 77 робочих тижнів. Кілька разів приїжджали у Бережани, бували в селах району. Книга базується на реальних подіях. Бережани XX століття – місто, що було серцем багатьох яскравих подій. Тут «зустрілись» радянська, німецька, польська влади. «Бережани, 1939 рік. Приходять перші совіти. І зустрічаються три хлопці. Один – мешканець села. Другий – син офіцера УНР, який вчиться в Бережанській гімназії. Третій – комсомолець з Полтави, котрий став учасником дивізії «Галичина». Герої ведуть родинне історичне розслідування трьох доль, які переплуталися і стали фактично однією потрійною долею – долею українця в Другій світовій війні. Ми старались нічого не вигадувати. Бо життя більш цікава та багатоманітна річ, ніж будьяка вигадка», – наголосили брати Капранови.
У книзі використовуються історії зі спогадів випускників Бережанської гімназії. Ім’я трьох персонажів не вигадка (Степан Шагута був штрафником дивізії «Галичина»). У романі представлено дві взаємопов’язані сюжетні лінії. Одна з них розповідає про жінку й чоловіка, котрі намагаються дізнатись історію своїх дідів та прадідів. Інша – про долю трьох хлопців, які потраплять на війну під іменем Степана Шагути. Книгу вже презентували в багатьох містах України, бо вона спонукає до вивчення історії нашої країни, рідного краю, свого родоводу.
Прообразом нового роману братів Капранових став їх попередній твір «Щоденник моєї секретарки», що вийшов у світ 2011 року. Ці романи поєднують герої, що жили в одну епоху. При цьому назва «Щоденника» аж зовсім не фігуральна: в реальності була і секретарка, імені якої письменники так і не пригадали, і її особисті записи, залишені у робочому зошиті. Один із випадків і вирізнив ту дівчину зпоміж десятків «студентів-аспірантів», котрі працювали секретарями в офісі братів-видавців.
«Вона чомусь вирішила, що в робочому зошиті для записів завдань треба робити власні помітки і вести особистий щоденник, який потрапив нам на стіл. Ми взагалі вважаємо негідним читати чужі щоденники, але в тих випадках, коли вони не написані в робочих зошитах. Бо робочі зошити для того і є, щоб їх читати!» – сказав Дмитро Капранов. А Віталій констатував, що зпоміж непримітних записів у тім «щоденнику» був один, котрий вони з братом досі цитують напам'ять: «Сьогодні Віталій Віталійович запропонував мені яблуко. Я не взяла. Я вважаю, що ми ще не в тих стосунках, коли я можу взяти в нього яблуко». «Якби ми це почули від нашої бабусі, яка навчалася в Одесі, в інституті шляхетних дівчат, то не здивувалися б. Але як у 2003 році може жити людина, яка так мислить? І ми зрозуміли, що не все знаємо про людей, що є якась окрема правда, уявлення про добро і зло, правду і брехню, за якими людина спокійно може жити в нашому світі. Тому ми цей щоденник нашої секретарки використовуємо як перевірку на доброзло».
Брати Капранови представили ще декілька книг. Зокрема, спільно з телеканалом ICTV вони до 25ої річниці Незалежності запустили спецпроект: «I like Україна/Я люблю Україну». У рамках проекту вийшов друком однойменний збірник. Його авторами стали 25 відомих українських письменників. І хоча Незалежній Україні вже 25 років, але боротьба триває: і на полі бою, і в головах українців. Українські письменники стали до лав бійців одними з перших, спочатку в інформаційному просторі, а дехто зі зброєю в руках.
До створення збірки долучилися письменники Ірен Роздобудько, Юрій Винничук, Андрій Кокотюха, Любко Дереш, Анатолій Дістровий, Макс Кідрук, Сашко Лірник, Лариса Денисенко, Володимир Лис, Андрій Курков, Марися Нікітюк, Євген Положій та інші. Двоє з авторів – Артем Чех та Геннадій Молчанов – свою любов до України довели зі зброєю в руках на східному фронті, а один – письменник Андрій Миронюк, позивний «Сет», героїчно загинув, захищаючи Донецький аеропорт у січні 2015 року. У 2004ому році світ побачила книжка Андрія Миронюка «Kavkaz.UA», участь у збірці «Я like Україну» – його друга, вже посмертна публікація.
Брати Капранови також презентували 5 видання книжки «Мальована історія Незалежності України», яке обіймає часові межі від трипільських та кіммерійських племен до 1991го року. Вони розповіли, що першим їхню книжку прочитав перший президент Незалежної України Леонід Кравчук. Видання ілюстроване мальованими сюжетами, портретами визначних осіб епохи, мапою українських земель, що полегшує читання і приваблює читача. Текст «Мальованої історії Незалежності України» цікавий з точки зору сприйняття історичних фактів. Адже Дмитро та Віталій наголосили, що важливим завданням книжки є спроба інтегрувати історію Криму в загальну канву української історії. Водночас автори зауважують, що навмисне не вдавалися до модних історичних теорій, а оперували виключно фактами, які визнає сучасна наука.
Брати Капранови розповіли про ще одне видання – «Кобзар 2000. Soft» (жіноча версія) і «Кобзар 2000. Nard» (чоловіча версія).
Подяку авторам висловили присутні у залі сокальчани, котрі під час заходу придбали роман «Забудьрічка» та інші книги братів Капранових, підписані авторами, і, звичайно, сфотографувалися на пам'ять.
Василь СОРОЧУК.
Фото автора.