Донині не можу збагнути, чому пісня з таким простим, але теплим серцю змістом, свого часу була заборонена для трансляції по радіо. Мій батько вишукував її чи то на хвилях радіостанцій «Свобода» чи «Голосу Америки». Либонь через те, що качки летіли «через Україну, через нашу хату», а не через радянську Україну. Саме після розмови з донеччанином Віктором Тупілком пригадалась ця пісня, бо її заборонили через сердечну, тужливу згадку про Україну, а йому, українцю з дідапрадіда, який проживає на українській землі, дехто зі знайомих ще й дотепер не подає руки, бо він розмовляє лише українською і принципово не переходить на «общепонятный язык». За це поплатився роботою. Але поглядів своїх не зрікся. Мало того, став у Донецьку директором незвичайного музею під назвою «Смолоскип», де зібрані експонати, спогади про Василя Макуха та Олексу Гірняка, які вчинили акт самоспалення в знак протесту проти радянської влади. На Сокальщину він прибув разом художницею Емілією Бережницькою, яка створила картину, присвячену Василю Макуху, головою історичного осередку у США Мирославом Драганом, представником філії цього осередку у Коломиї Олександрою Дідик та головою Донецького обласного відділу Союзу українок Людмилою Огнєвою. Усі ці люди були зацікавлені в тому, аби зібрати більше відомостей про нашого земляка, українського патріота Василя Макуха. До Карова їх супроводжували голова районної організації політичної партії «За Україну!» Олег Солодяк та голова Сокальського міського осередку Союзу українок Надія Мельник.
Олег Солодяк поділився враженнями від поїздки в родинне село Василя Макуха:
– Гості зустрілися з педагогами, сільською інтелігенцією Карова. Відчули атмосферу, у якій виховувався Василь Макух. Вклонилися могилі ще одного видатного нашого земляка, священика, композитора Віктора Матюка. Також почерпнули нові відомості про Василя Макуха в Карівській школі. Бо Віктор Тупілко планує видати книжечку про нашого земляка. Окрім цього, гості ознайомились з нашим краєм, його історією і сьогоденням. Сподіваюся, що ці дружні стосунки продовжаться, бо нас об`єднують і спільне минуле, і сьогодення. Тому була думка звернутися через засоби масової інформації до людей, щоб відшукати очевидців подій 7 листопада 1968 року, коли Василь Макух в знак протесту спалив себе. Можливо, вони нині вже без страху змогли б розказати, як це все сталося. Кожен штрих з його біографії буде потрібним для написання спогадів. Бо є такий здогад, що на обліку в КДБ Василь Макух не стояв, бо інакше його б зробили психічно хворим, і про це б повідомили у ЗМІ. А такого не було. Про цей героїчний вчинок – протест проти діянь радянської влади, говорили лише закордонні радіостанції «Свобода» та «Голос Америки». Досліджено, що це був перший вияв протесту в спосіб самоспалення. А вже після нього у світі було здійснено сорок самоспалень. Голова Донецької обласної організації Союзу українок Людмила Огнєва допомагає Віктору Тупілку в оформленні музею «Смолоскип». Також історик Мирослав Драган зацікавився постаттю Василя Макуха. Він навіть у Коломиї організував конкурс художніх робіт про Василя Макуха, де перемогла картина Емілії Бережницької. В музей «Смолоскип» приходить щомісяця до 60 осіб. І навіть був такий випадок, що один з відвідувачів попросив працівників музею вийти з кімнати, бо він хотів, хоч в такий спосіб побути на самоті, розкрити душу героямукраїнцям Василю Макуху і Олексі Гірняку. Отже, музей, який очолює Віктор Тупілко, є осередком українства на Донеччині, і там панує дух єднання Східної і Західної України.
Голова міського осередку Союзу українок Надія Мельник теж отримала лише позитив від знайомства з донеччанами.
– Мені розповідав Віктор Тупілко, що він постановив розмовляти лише українською мовою і ніде – на вулиці, у крамниці не переходити на російську. Спочатку йому знайомі не подавали руки, вважали його диваком і постійно твердили, що він розмовляє «не своєю мовою». За це, що спілкувався справді рідною мовою, його звільнили з роботи. Але він не підкорився. А вже останнім часом, можливо то як спротив на дії нинішньої влади, більше людей почали розмовляти українською і дещо змінилося ставлення до пана Віктора.
Дуже цікавою особистістю є голова Донецької обласної організації Союзу українок Людмила Огнєва. Це дуже високоосвічена жінка, українська патріотка. Вона закінчила у Воронезькому університеті фізикоматематичний факультет. Натура творча. Чудово вишиває, досліджує народну творчість на Донеччині. Її вишиванки експонувалися на 54 виставках в Україні, Росії, Латвії. Вишивальниця відновлювала вишиті мініатюри, які створювала Ірина Сеник під час перебування в Мордовських таборах. Є автором і упорядником більше 30 книжок, за якими вчаться студенти і учні. Через Інтернет передавала свої книги у Воронеж і коли намагалася їх перекласти на російську мову, то читачі попросили цього не робити, вони розуміли і хотіли читати українською. Її прийняли до Спілки журналістів України та Конгресу літераторів України. Дуже цікава, комунікабельна, емоційна жінка, в якої болить душа за Україну.
Я мала змогу поспілкуватися і з Віктором Тупілком:
– Я дуже радий, що приїхав на Сокальщину, сюди нас запросила пані Марія Петрощук, з нею я знайомий з часів, коли почав досліджувати життєпис Василя Макуха. Щасливий, що зміг побувати на землі, де народився св. пам`яті Василь Макух. Його самоспалення – то спротив проти тодішньої радянської влади. Мені розповів Григорій Ментух з села Речечани, який проводжаючи до Києва Василя, відраджував його те робити, переконуючи, що він більше може зробити для України і народу, будучи живим, на що той йому відповів: «Ти мене не розумієш, я роблю це з радістю». І всі, хто знав Василя за життя, підтверджували, що Василь – свята людина. Тому не приїхати і не досліджувати життя такої людини – не міг. Це не видуманий герой, він – справжній. У музей приїжджали люди із СанктПетербурга, Хабаровська, Чехії, Італії, і всі схиляли голови перед подвигом Василя Макуха та Олекси Гірняка.
…Ось такі гарні гості, справжні українські патріоти зі Сходу побували у нашій сокальській хаті. І якщо ми хочемо, щоб у нашій спільній українській хаті не забороняли співати щирих українських пісень, щоб рідну українську мову не називали чужинською, щоб історію не перекручували і на плодючій землі працьовитим українцям врешті жилось заможно, то про це мусимо подбати самі, і всі разом– схід і захід.
Оксана ПРОЦЬ.
Фото автора.