Людмила Ржегак, поетеса з шахтарського Червонограда, належить до тієї когорти авторів, чия кожна нова збірка стає подією у літературномистецькому житті міста і не тільки. Любов і шану читачів вона заслужила прекрасною лірикою, глибоким психологічним осмисленням дійсності, філософськими роздумуваннями, влучним та пристрасним словом. Її охоче читають школярі, студенти, педагоги (адже вона сама учитель), шахтарі, усі, хто не байдужий до літератури. Композитори знаходять в її текстах натхнення для творення пісень.
Це вже вкотре підтверджує нова збірка Людмили Ржегак "Пісня вітрів" (Львів: видво Тараса Сороки, 2011. 140 с.), яку із задоволенням прочитають люди різного віку та професій. Автор уміє дарувати читачеві ковток живого слова, вишукану стилістичну манеру письма.
У "Замість передмови" Людмила Ржегак використала уривки з публікації Шевченківського лауреата Марії Матіос, у якій досить влучно сказано: "Той, хто орудує словом, навіть заміновані поля може розмінувати безпечно".
Новою книгою вона будує місток між різними поколіннями. Вірш "Моє покоління" процитуємо повністю:
Ми з того покоління, що сіяло хліб,
Будувало копальні, палаци.
Хто без рук, хто без ніг і навіть осліп,
Запрягалися, як коні до праці.
Не боялись холодних недолі вітрів,
Не шукали легкої роботи.
Не кидали своїх матерів і батьків
Наодинці в біді і скорботі.
Не лишали дітей на задвірках брудних,
В закордонні не бачили раю…
Не були ми рабами у босів крутих,
Не ганьбили праотчого краю.
І не знали юнці про якусь наркоту
І про гральні сліпі автомати…
Від сторонніх ховали свою наготу,
Хоч жили на аванс, без зарплати (c. 64).
І тут зовсім не протиставлення поколінь, а спроба напоумлення і бажання єднання. Бо одвічний конфлікт батьків і дітей рано чи пізно позначиться і на батьках, і на дітях. Як зворотній зв’язок звучить її вірш "Прекрасно бути молодим":
Коли б ви знали, як прекрасно
На світі бути молодим…
Коли сміється сонце ясне,
Здається світ навкруг крутим…
…Не стримать юності вітрила,
Бо це є молодості цвіт (c. 11).
Поетеса не випадково двічі "закручує" у збірці словосленг "круто", бо добре знає дитячу і юнацьку психологію…
Окрім віршів різної жанрової палітри (рондо, тріолет, легенда) і тематики та поетичних перекладів з В. Кушніра, Ф. Петрарки та інших авторів, Людмила Ржегак подала низку пісень на власні тексти (музику написали композитори Наталія Зіньків і Віктор Коваленко).
Вражає у книзі прозовий цикл "Етюди" (радше було б назвати "Філософські етюди") про, здавалося б, буденні, загальновідомі й водночас такі незбагненні категорії та поняття як краса, добро, зло, нахабність, отчина, рідна земля… Тут у Людмили Ржегак "проскакують" неймовірні ракурси і повороти. Автор однаково веде діалог зі своїм "Я" і з читачем. Хоча, як такого (за формою) діалогу у текстах нема. Його відчує лише уважний, вдумливий читач.
Про наболіле і недоказане у поезії Людмила Ржегак з болем і слізьми розповідає у розділі публіцистичних нотаток. Вона дещо раніше друкувала їх у періодиці, але вони актуальні і тепер. У цьому й різниця між журналістикою (зокрема оперативною) і публіцистикою. Щоправда, назва розділу "Проза" не зовсім доречно вжита автором. Та, попри те, хочете спізнати душу Людмили Ржегак і пірнути у таїну рідного слова, то читайте Людмилу Ржегак!
Ілюстрували книгу художники Аліна Покровська (внучка поетеси) і Надія Захаркова.
Зичимо Людмилі Ржегак творчої наснаги її ж словами:
Якщо ти поет, не зів’янеш, не згаснеш,
Не втопиш себе у безславній зажурі.
Як фенікс із попелу фальші постанеш,
Із обрію згониш хмарини понурі (c. 49).
Тарас ЛЕХМАН,
викладач кафедри гуманітарних дисциплін Львівського інституту МАУП.